— Пам'ятаю, коли я — такий блискучий! — кожного дня гуляв вулицями, мене поважали усі камінці. Го-го! А як рішуче я керував футбольним М'ячем?!
— Здається, — не вмовчала Устілка, — ти тілько-но й робив, що шастав по калюжах й наскрізь промокав. Тому я, нещасна, постійно страждала нежитю.
— Набридло! — не витримала Ложечка. — Навіщо сперечатися? Загалом, жити треба так, щоб кожна хвилина була цікавою й пізнавальною. Ось, як у мене була. Наприклад, три тижні тому, ми з Хлопчиком зарили на дворі лимонні та помаранчеві кісточки. А потім позаглядали в усі склянки з варенням. На минулому ж тижні ми проводили хімічний експеримент — насипали порошок для прання у молоко й розводили кока-колою...
Ложечка так поринула у спогади, що й не помітила, як і Черевик, й Устілка поснули.
— Моя улюблена кавова Ложечка зникла, — пробурмотіла Мати, перебираючи у буфеті столові набори.
— Синку, — звернулася вона до Хлопчика, — ти не бачив Маленької Ложечки?
— Ти кажеш, Ложечки? — перепитав Хлопчик і зашарівся.
— Так, де моя улюблена Маленька Ложечка? — насупила брови Мати.
— Розумієш, я ще вчора хотів тобі сказати... — почав Хлопчик нерішуче. — Так от, я хотів тобі сказати, що вона... тая Ложечка... вона десь сховалася. І я не можу її знайти.
Мати зітхнула.
— Що ж, будемо шукати її удвох.
— Сюди! Я тут, тут! — вигукнула Ложечка, почувши знайомі голоси.
— Не здіймай тарарам! — зупинив її Шнурок. — Від того лементу, що ти наробила, мене вузлом зав'язало.
— Що, я комусь потрібен? — очунявся і старий Черевик.
— Нікому ми, довговікі, не потрібні, — відрубала Устілка, — і не сподівайся.
— Та ось вона, — зрадів Хлопчик і дістав Ложечку з Черевика.
— Що вона там робила? — поцікавилась Мати.
Хлопчик замислився.
— Згадав! — радо вигукнув він. — Я хотів бути моряком. Наче Черевик — мій корабель, і він починає тонути. А Ложечка допомагає йому вичерпувати воду з трюму.
— Фантазер... — зронила Мати і сварити Хлопчика не стала.
— Так, я дуже потрібна, — задзвеніла Ложечка.
— Яка радість! Про мене пам'ятають, — скрипнув Черевик.
— Можна, я теж буду гратися? І стану тросом? — улесливо звернувся до Хлопчика Шнурок.
— І коли ми будемо гратися? — закричали вони разом.
— Ми будемо гратися завтра, — підморгнув їм Хлопчик. — Коли Мама на роботу піде. У ванні так добре плавати.
Мати підняла Черевик і почала його роздивлятися.
— Ти диви! Треба віддати ці черевики у ремонт. Тоді їх можна буде одягати у негоду.
— Ми ще покозакуємо! — звеселився Черевик.
— Хто ж буде кораблем? — засмутилася Ложечка.
— Нічого не вдієш, доведеться зробити паперовий кораблик, — заспокоїв її Хлопчик.
Мати віднесла Ложечку до буфету. Засинаючи, Ложечка почула, як Хлопчик шепоче:
— До зустрічі, Маленька Ложечко!