Ото й кажу!.. Мені на шубу ти пожалів.
Степан Аркадійович. Сонечко!
Емма Андріївна. Я тобі ніколи цього не забуду.
Степан Аркадійович. Рибочко! Ти ж прекрасно знаєш, що в мене тоді не було. Плюс сімсот карбованців боргу за ремонт машини. Як тобі не соромно!
Емма Андріївна. Мені дуже соромно! Мені дуже соромно ходити чортзна в чому. А попробуй тепер дістати! Так собі й висять в магазинах французькі шуби!
Степан Аркадійович. Сонечко!
Емма Андріївна. Припинимо цю розмову! Так-от, я попереджаю тебе востаннє: якщо ти не звільниш мене від хуліганських вибриків свого дебіла, я… я з тобою жити не буду! Мені це остобісіло! Розумієш — остобісіло! То вій мені в обличчя каже "скнара", то… З якої речі!
Степан Аркадійович. Ну, ти теж, рибочко, винна. Для чого ти так грубо тоді… Хлопець вперше наважився прийти, попросив у мене якусь п’ятірку на подарунок матері до Восьмого березня, а ти…
Емма Андріївна. І правильно зробила! Один тільки раз дай, він би почав щодня лазити й вимагати. Ти достатньо платиш. Достатньо. Вистачить! Я сказала правду. Так за це мене треба… Він скоро з ножем на мене кинеться. Він скорю мене заріже. (Схлипує.)
Степан Аркадійович. Ну гаразд, я поговорю з ним. Я сьогодні ж з ним поговорю. Клянусь! Не будемо сваритися, сонечко. Ти ж знаєш, я зараз нервую. Через ці вибори на пост директора: виберуть — не виберуть… А ти… Ну — фройндшафт… (Обіймає її за плечі, хоче поцілувати.)
Емма Андріївна (скидає його руки). Перестань!..
Степан Аркадійович і Емма Андріївна ідуть.
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється лавка у парку. На лавці сидять Батя і Шнобель. Між ними розстелена газета, на газеті пляшка, хліб, ковбаса.
Батя. (бере пляшку, підносить, дивиться). Все! Не довго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса!
Шнобель. Трагедія! Недопить — як недоспать!..
Входить Вітька.
Шнобель (схоплюється). Айн момент! (Іде назустріч Вітьці.) Ей, сявка, ком сюди! (Підійшовши, починає канючити, наслідуючи Паніковського з "Золотого теляти".) Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!.. Бу-га-га!.. (Враз припиняє сміятися.) Спокійно! Давай руб! В темпі!
Вітька (ховаючи портфель за спину). Нема! У мене нема!
Шнобель. А чого портфельчик ховаєш? Ану покаж! Такий хлопчик. Мамочка ж, мабуть, дала на сніданок у школу.
Вітька (відштовхуючи Шнобеля і не даючи портфель). Не чіпай! Ну! Не чіпай! Там нічого нема!
Шнобель. Цоп! (Вихоплює портфель). Недовго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса! Бу-га-га!
Вітька. Віддай! Віддай, ну!
Шнобель (нишпорить у портфелі, дістає звідти гроші). О! О-ля-ля! Двадцять цілкових! Так ти капіталіст! І не хотів з нами, з пролетарями, поділитися, дати поганого рубля. Ай-яй-яй!.. Жадність фраєра згубила! Не хотів дати руб, заберем усе.
Вітька несподівано кидається на Шнобеля, хоче вирвати гроші, але Шнобель скручує його
Шнобель. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш! (Дає Вітьці потиличника, Вітька падає.)
Батя (підходить до Шнобеля). Віддай пацану гроші!
Шнобель (відступає). Батя, не мішайся! Ти в долі!
Батя ловко кидає Шнобеля на землю, забирає гроші.
Батя (простягає Вітьці гроші). На!
Шнобель. Батя, хоч на чвертку!
Батя. Закрий свій гроб і не торохти кістками! (Вітьці.) А ти молодець! Ти мені подобаєшся. Будьмо знайомі: Михайло, або, як мене звуть друзі, — Батя. А це Яшка Шнобель. Ти йому пробач. Вій трохи нервовий. Його мати в дитинстві на підлогу впустила. Тебе як звати?
Вітька. Вітька… Магеллан… у школі називають.
Батя. А! Знаменитий англійський мандрівник.
Вітька. Іспанський… А за походженням португалець.
Батя. От-от!.. Молодець! Значить, подорожі, мандрівки любиш? Правильно!.. "В флибустьерском дальнем синем море бригантина поднимает паруса…" Виходить, ми з тобою однієї групи крові. Я теж люблю… Я, брате, нашу одну шосту — вздовж і поперек… В уссурійській тайзі женьшень шукав… На Ризькому взмор’ї янтар збирав… На озері Ріца шашлик цинандалі запивав… На Тіксі строганиною спирт закусував… Піастри звідки?
Вітька. Та… це… це на одне діло…
Батя. Гаразд, не кажи. Поважаю свободу совісті. Рубати хочеш?
Вітька. Ні… Дякую.
Батя. А то чого там — давай! Правда — сухом’ять. Запити, вибачай, нічим. Та ти, здається, й не п’єш. Тобі ще ранувато.
Шнобель. Вій ще молочко п’є. Бу-га-га!
Батя. Ну й що! Я молочко теж п’ю… Ну, гаразд, Вітьок, валяй, Магеллан, пливи у своїх фінансових справах і вибачай за затримку. Ти де живеш?
Вітька. На Жовтневій. У дев’ятнадцятому номері.
Батя. О! Так ми ще й сусіди! Заходь у гості. Обов’язково. Ти мені сподобався. Про подорожі поговоримо. Магнітофон послухаємо. У мене Висоцький є… "Лучше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…" Знову-таки про подорожі… Заходь обов’язково. Космонавтів, шість, квартира сімнадцять. Запам’ятай!
Вітька. Спасибі… Ну… я піду. До побачення.
Батя. Гуд бай!
Вітька іде.
Шнобель. Ех, Батя, викаблучуєшся. У благородство граєш.
Батя. Ти, Яша, темний, як гудрон. З тобою нецікаво балакати.
Затемнення.
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович. А звідки в тебе взялися гроші? Двадцять карбованців!
Вітька мовчить.
Класний керівник. Невже вкрав? Ще до зустрічі з ними почав? Який жах!
Наталка (зривається з місця). Нічого він не крав! Це… це наші з ним гроші були. Ми зібрали… мамі… на подарунок. Мама другого травня… День народження… Ми хотіли… Я говорила — блузку… А він… він — купити на всі гроші картки спортлото… У мами… пальта нема нового. Але — якщо зовсім нічого не виграти… А він наполягав. Ну ми посварилися, і він… Але про це я потім уже дізналася. А в той день… в той день я нічого не помітила. Тому що… тому що…
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється стовп на трамвайній зупинці з жовтою табличкою трамвайних маршрутів. Біля стовпа стоїть з вудочкою Володя, неспокійно позирає за сцену — за кимось там спостерігає. Потім одвернувся, робить байдужий вигляд. Входить з етюдником Наталка. Зупиняється біля стовпа.
Володя (після паузи). Пробачте… е… ви… е… ви не скажете, котра зараз година?
Наталка. Без десяти чотири.
Володя. Щиро дякую. (Після паузи.) Пробачте… а… тридцять перший трамвай тут зупиняється?
Наталка. Пробачте, ви даремно стараєтесь. Я на вулиці не знайомлюсь.
Володя. Пробачте, я не нахаба… ви не думайте Просто я вас давно помітив. Ви часто приходите сюди малювати. А я тут рибу ловлю… Знаєте, сьогодні я за вами три години спостерігав. Ані хвоста не піймав.
Наталка. От бачите, даремно витратили час. Тут у вас улову також не буде.
Володя. Ну нащо ви так!
Наталка. А нащо ви чіпляєтесь?
Володя. Хіба я чіпляюсь?.. Просто… просто… Як хочете, я вам можу свої документи показати.
Наталка. Для чого? Я ж не міліціонер.
Володя. До речі, мені якраз доводиться часто показувати документи міліціонерам.
Наталка. ви що — злодій?
Володя. Ні, шофер таксі.
Наталка. А-а… Тоді зрозуміло. Після кінофільму "Три тополі на Плющисі" всі таксисти удають із себе Олега Єфремова і чіпляються до пасажирок.
Володя. Можете не вірити, але я не бачив "Три тополі на Плющисі".
Наталка. Даремно. Чудовий фільм. Але ви ніскілечки не схожі на Олега Єфремова. І у вас нічого не вийде. Бувайте здорові, їде мій трамвай. І не смійте лізти за мною у вагон. Чуєте! А то…
Чути, як за сценою підійшов і зупинився трамвай. Наталка швидко виходить. Чути, як трамвай віддаляється. Володя кілька секунд стоїть розгублений.
Володя (раптом зривається з місця, кричить). Таксі! Таксі! Стій! Голубчику! Друже! Стій! (Вибігає.)
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. У пісочнику сидить Вітька, грає в ножика. Входить Наталка.
Наталка. Ти що — знову не був на продльонці?
Вітька. Вчилка захворіла. Відпустили.
Наталка. Ой, Вітько, крутиш!
Вітька. Чого там кручу… І взагалі, чого ти лізеш? Ми з тобою посварилися!
Наталка. Ах, я зовсім забула! (Виходить.)
Входить Володя.
Володя. Здоров, старий!
Вітька (недовірливо дивиться спідлоба). Привіт.
Володя. В ножика граєш? Ловко. Тисячу років не грав. Дай спробувати.
Вітька (ховає ножик за спину). Поганяй звідси!.. Який швидкий!
Володя (здивовано). Що — жалко?
Вітька. Кінчай!.. Один такий розумний вже одбирав. Піднімай якір і відчалюй! Знаємо ми вас, дружинників.
Володя. Дивак!
Входить Нінка.
Нінка. Магеллан, ти чому знову не був у школі?
Вітька. Відчалюй!
Нінка. Ой, дивись! Будеш так витворятися, візьмуть тебе на облік у дитячу кімнату міліції. Тобі це треба?
Вітька. Закрий свій гроб і не торохти кістками!
Нінка. От побачиш! Надія Федорівна так і сказала. Нащо тобі це? Я тобі раджу…
Вітька. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш!
Володя. А ти, між іншим…
Вітька (перебиває). Годі мораль читати!.. Теж іще! Кожна тюлька строїть із себе оселедця! (Хапає з пісочника портфель, ножик, вибігає.)
Володя. З характером!
Нінка. Дуже важкий!.. Ви його знаєте?
Володя. Ні. Тільки підійшов… Бачу — в ножика грає. Захотілось дитинство згадати.
Нінка. А здібний же. З географії стільки знає! У десятому стільки не знають. А дисципліна… І поведінка… Кошмар!.. Недавно написав на радіо листа. Концерт був за заявками слухачів. І передали: "За проханням учениці п’ятого "Б" класу Надійки Лукашенко передаємо пісню з мультфільму "Крокодил Гена"… А Надійка Лукашенко — це Надія Федорівна Лукашенко, наша класна керівничка. І піснею крокодила Гени він її на уроках доводив. Уявляєте?
Володя (усміхається). Артист!
Нінка. Смоктуновський.
Володя. Скажи, а то не сестра його пройшла тільки-но… з етюдником?.. Гарна така…
Нінка. Сестра.
Володя. Так що… сестра не може на нього тілннути? Вона, здається, студентка худінституту.
Нінка. В десятому художньої… Що сестра! На нього Роман Йосипович вплинути не може. Директор. А Романа Йосиповича, знаєте, навіть батьки бояться!
Володя. А як його прізвище?
Нінка. Кого? Романа Йосиповича?
Володя. Та ні. Цього… Магеллана.
Нінка. Руденко. А нащо вам?
Володя. А сестру його, не знаєш, як звуть?
Нінка. Наталка. А… а ви не з міліції? Я вам все розповідаю, а ви потім…
Володя. Не бійсь.
Нінка. Ну, глядіть. Він взагалі непоганий. Тільки важкий.
Володя. Вона теж важка.
Нінка. Хто?
Володя. Ну бувай здорова! Спасибі! (Іде.)
Нінка. До побачення! (Знизує плечима.) Якийсь… пришелепкуватий.
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється письмовий стіл з телефоном, за яким сидить Інструктор райкому комсомолу.