У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.
— Я врятувала вас від того противного Зландія! — лагідним голосом сказала бабуся. — Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну — і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист — отакий я маю хист!
І бабуся пронизливо свиснула.
І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.
— Ой! Що таке?! — скрикнула бабуся. — Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!
Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.
— Ой-йой! — відчайдушно скрикнула вона. — І клітка зачаклована. Рятуйте!
Брати-ковалі перезирнулися.
— Що? Спробуємо порятувати? — спитав Майстер Тік.
— Давай! — погодився Майстер Так. — Тільки правду скажіть, хто ви?
— Та відьма я! — застогнала бабуся. — Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…
Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Тік-так!
Рятуємо!
Хай буде так!
І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:
— Ой, як гарно! Як же ви це зробили?
— Ми просто накували вам щасливу хвилинку, — мовив Майстер Тік.
— А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, — мовив Майстер Так.
— Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? — здивовано спитала Баба Свистуха.
— Для себе ми нічого зробити не можемо, — зітхнув Майстер Тік.
— Ми куємо щастя тільки для інших — така наша казкова властивість, — сказав Майстер Так.
— Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! — попросила Баба Свистуха.
— Не можемо, — розвів руками Майстер Тік.
— Щастя у неволі не кується, — додав Майстер Так.
— Але ж ви щойно кували, — мовила Баба Свистуха.
— Бо вас рятували, — пояснив Майстер Тік. — А тепер ви задоволені?
— Ой! — махнула рукою Баба Свистуха. — Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: "Відьма! Відьма!" Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? — Баба Свистуха схлипнула.
Брати знову перезирнулися.
— Може, вона й справді нещасна? — зітхнув Майстер Тік.
І брати знову взялися за молотки й заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Хай буде так:
Куємо ще хвилинку,
Щастинку-золотинку!
Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:
Стало весело так!
Стало радісно так!..
ПЕРЕВЕРТНІ
Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.
— Ну що ти повзеш як черепаха?! — роздратовано казав Зландій.
— Еге! Хе-хе! — задихаючись, відказував Посіпака. — Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?
— Бо разом треба! Разом! — гримнув Зландій.
— То ви самі боїтеся?
— Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… — несамовито закричав Зландій. — Одна справа переляк, інша — тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.
— Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…
— Ну досить, досить! Розбалакався! — гримнув Зландій. — Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.
— А в кого будемо перевтілюватися?
— Я — у Діда Мороза, ти — у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза.
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Починаю чаклувать!..
Зайди за кущ і повернись —
Снігуронькою обернись!
Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:
Зайду за кущ і повернусь —
Дідом Морозом обернусь!
Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.
Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.
А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.
— Та-ак! — почухав він себе лапою за вухом. — Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!
І Бровко Барбосович продовжив переслідування.
А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:
Я щасливою такою
Ще ніколи не була!
Тралатрала-тралалала,
Тралалала-тралала!..
Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.
— Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! — говорила Баба Свистуха.
— Нічого нам не треба! Звільніть нас! — відповіли брати.
— От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?
— У неволі кувати не будемо! — категорично сказали брати. — Щастя у неволі не кується!
— Ото непоступливі! — вигукнула Баба Свистуха. — Як ви так, то і я…
Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.
— Нікуди не дінетеся! — мовила Баба Свистуха. — Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.
— А казала, що добра! — похитав головою Майстер Тік.
— І ми повірили! У добру відьму повірили! — зітхнув Майстер Так.
— За добро слід платити. Заробити треба добро, — сказала Баба Свистуха. — Поголодуйте, поголодуйте — тоді побачимо.
І тут раптом…
ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄ
І тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні — чаклун Зландій та його прислужник Посіпака.
Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала:
— Ви хто такі і що вам треба?
— Та ви що? Не бачите? — вигукнув Майстер Тік.
— Це ж Дід Мороз і Снігуронька! — вигукнув Майстер Так.
Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою:
— Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я — відьма. Це — перевертні!
Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза — Зландія:
— Ану, перевертню, перевернись — ногами догори, а головою вниз!
Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку:
— Переводжу заклинання — виконай її бажання!
Посіпака, з якого теж одразу злетіла машкара Снігуроньки, перевернувся догори дригом.
А Зландій швидко промовив:
Надійшла черга моя —
Чаклувати буду я!
Баба-баба-бабарига,
Закрутися ти, мов дзиґа!
І Баба Свистуха закрутилася дзиґою на одній нозі. Але, крутячись, вона свиснула й вигукнула:
Ах ти, Зландій!
Ах, нахаба!
Покрутись і ти, як Баба!
І Зландій теж закрутився дзиґою.
Баба Свистуха, крутячись, вигукнула:
Ковалів я не віддам!
Зландій у відповідь вигукнув:
Клітку заберу я сам!
На що Баба Свистуха закричала:
Клітку ти забрать не зможеш,
Бо мене не переможеш!
Та Зландій, люто засичавши, скрикнув:
Як тебе не переможу,
Ковалів убити можу —
І не будуть, далебі,[1]
Ні мені і ні тобі!
Зландій вже приготувався вигукнути вбивче заклинання, аж тут з’явився Бровко Барбосович.
КАЗКОВА ПОЛІЦІЯ
— Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! — вигукнув Бровко Барбосович.
І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки.
Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручними. Тоді відчинив чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя і натомість посадив у клітку бабу Свистуху, Зландія і Посіпаку. І знову замкнув клітку чарівним ключем. Баба Свистуха, Зландій і Посіпака навіть не думали опиратися. Бо і у Казковому світі діють свої закони і свій правопорядок. Якщо казкова поліція когось заарештовує, то яким би ти не був наймогутнішим чаклуном або найхитрішою відьмою, вмить втрачаєш свою чарівну силу і мусиш підкоритися.
І Бровко Барбосович урочисто сказав:
Тепер ця вража сила
Покарана й безсила.
Тепер уже вона
Нікому не страшна!
Ковалі Щастя повернулися до Чарівного Замку Годин.
Вони вистукують своїми золотими молотками по золотому ковадлу і співають:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! — І є хвилинка,
Щастинка-золотинка!
Ми — Щастя Ковалі!
Єдині на землі
Куєм щасливий час
Для всіх, для всіх
Для вас!
Дід Мороз розклав у новорічні подарунки щасливі щастинки-золотинки і пішов вітати всіх дітей із Новим роком.
Ти теж, друже, у своєму новорічному подарунку серед цукеркових обгорток бачив маленьку щастинку-золотинку. Вона одсвітилася від обгортки і зникла. Це дарунок від Ковалів Щастя. До наступного року вони знову накують багато щасливих хвилинок.
notes
Примечания
1
Далебі — справді, дійсно, правду кажучи.