— Синові вісім років, і він уже вчиться. Доньці чотири.
— Моєму синові теж чотири, — з ледве помітною погордою поінформував і товариш Старк, відчуваючи величезну потребу поділитися з кимсь своєю радістю.
— Хіба ви одружені? — здивувався шофер.
— Аякже! Сьогодні дружина і син приїздять!
На цьому розмова увірвалася, але секретар був задоволений, бо дістав можливість сказати те, що йому вже давно хотілось сказати.
Машина доставила його на квартиру. Так-сяк перехопивши дещо з їжі (він сьогодні не обідав), товариш Старк оглянув хазяйновитим оком кімнати й, переконавшись, що все на місці й що все підготовлено до зустрічі, вийшов до райкому підписати деякі папірці і дати розпорядження.
Стояла тиха зоряна ніч. Десь безумствувала молодь. Співала так, як можуть співати тільки щасливі люди. Десь дзвінко вигавкував собака, але ця його брехня не мала в собі нічого злісного: собака, очевидно, гавкав тому, що був переповнений своєю собачою радістю. Щасливий був навіть палац культури: весь взятий в огні, наче ілюмінований, він витанцьовував на своєму взгір’ї.
Отже, за кілька годин товариш Старк буде стискати в обіймах свого сина. За кілька годин його карапет буде дивитись на нього своїми голубими очима. Секретар візьме пухкі рученята сміхунчика й положе їх на свої схвильовані уста. Правда, він дуже радий і Дусі, він їй теж дуже радий, але… Ні, сина він любить багато більше!
Тут секретареві ні з того ні з сього знову прийшла думка про офіру. Але й зараз, як і тоді вранці, він махнув рукою й уперто відкинув цю неприємну мисль, не розв’язавши її.
В райкомі його зустрів швейцар. На запитання товариша Старка, кого він може бачити, швейцар відповів, що в райкомі, крім нього, нікого нема.
— Як так нема? — чомусь здивувався секретар: уже було досить пізно, значить, райком і мусив бути порожнім, але щасливому секретареві хотілось мати багато людей і підсвідоме він не мислив себе насамоті.
І те, що він не найшов в райкомі нікого, і те, що райкомівські кімнати були темні (проходячи до свого кабінету, товариш Старк увесь час відчував за спиною глуху порожнечу), — все це раптом зіпсувало йому настрій і навіть вселило в нього якусь тривогу.
Увійшовши до своєї кімнати, товариш Старк засвітив електрику й сів до столу. На столі він найшов кілька пакетів і дві телеграми. Прочитавши першу телеграму, він положив її в шухлядку і, засвистівши, промовив:
— От тобі й маєш!.. Ну, нічого! Гм!
Телеграма була від ЦК партії й такого змісту: "Негайно виїздіть до Харкова. Дістаєте нове призначення".
— От тобі й маєш, — підсвистував товариш Старк. — Ну, нічого!..
Але коли допіру щасливий секретар розтяв другу "блискавку" й прочитав її, руки йому затремтіли й він раптом зблід.
Друга телеграма була від дружини й такого змісту: "Негайно виїзди, Вова при смерті: попав під автомобіль".
…Степове містечко від Харкова за 600 кілометрів. Треба негайно їхати до Харкова й треба негайно поспішати до степового містечка. В Харкові важливі громадські справи, в містечкові умирає його єдиний, неповторний син.
Блідий товариш Старк взяв ручку, забив у перо атраменту й написав:
"Приїхати не можу, їду до Харкова, міцно поцілуй мого голубоокого сміхунчика".
Похитуючись, секретар покинув свій кабінет, мовчки обминув здивованого швейцара (швейцар подумав, що героїчний секретар підвипив) і вийшов на повітря. Він пішов у синю ніч і раптом звернув у провулок до поштамту.