— Гріх за людську працю. Он ті таки пішли стежкою: пізнати зараз господарських сипів.
— Ая, господарську дитину і в войську пізнаєш… Та й зверха по селі зараз можна пізнати, які в нім люди. От як в тім селі вчора повиносили були нам води і молока в коновках і цебрах, і хліба, і садовини, всього, хто що мав. Видно, люди там просвічені, бо й читальня, і склепи руські були. Такі люди самі в войську бували і знають нашу біду…
Доходили до обдертих стріх, поламаних загород, гнилих калабань і немитих, розхристаних людей, що вилазили з чорних хат і витріщували очі.
— А це, товариші милі, якесь голодне село!
— Тут, десь, повно старців та злодіїв… Церкви навіть не видко…
— Зате корчма он як резиденція!..
— Як ратуш, ха-ха!
На плоті сперся обдертий хлопчище і глядить з роззявленим ротом.
— Ти, хло', а твій тато де?
— Нема!
— Таки цілком не було — розчахнувся на льоду чи вмер у криміналі, бо виджу, цвинтар у вас малий?..
Суха, як тріска, і чорна, як кагла, жінка, образ хлопської нужди, вихилилася з марного садка і тримала в пригорщах яблука, як горіхи.
— Кілько за те, молодице?
— П'ять грейцарів!
— І мала би ти сумління здерти від бідного жовніра п'ять грейцарів за ті зелепуги?
Виходили з села.
Військо посувалося, як синій змій на тисячі ногах, стогнало під тяжкими горбами з рудою шерстю, їжило заліззя серед спеки і хмари копотів, від нього парила задуха, капало змучення.
Члени тої потвори почали хилитатися, падати.
Капітан надлетів, витягнув шаблю і замахнувся над Яковом Солониною:
— Вставай, бестійо, бо порубаю на капусту! Симулянте!
Солонина не слухав.
Капітана пірвала скаженість:
— Фельдфебель! Марш сюди! До рапорту cero драба!
Лікар скочив з коня, взяв вояка за руку — по хвилі сказав:
— Він вже при рапорті…
1905
[1] Прапор.
[2] Солдатський ранець.
[3] Кирка.
[4] Гвинтівка.
[5] Настроїти.
[6] Одіяло.
[7] Стій! (нім.).
[8] Наліво! (нім.).
[9] Заряджай! (нім.).
[10] Стріляй! (нім.).
[11] Жар.