Оцього! Який на фото. І який зараз у вас королем. Колишнього чоловіка моєї бабусі. Який п'ятнадцять років тому втік з якоюсь заїжджою іноземкою. Ще й всі гроші з каси прихопив.
ЛЕОПОЛЬД. Ой!
КОРНЕЛЬ. Що?
ЛЕОПОЛЬД. Щось у мене зі слухом. Абсолютно нічого не чую. От ще десять хвилин тому чув, а тепер — як відрізало. Жодного звуку.
КОРНЕЛЬ. А.
ЛЕОПОЛЬД. І нічого не бачу! Суцільна темінь. Мені швидко до лікаря потрібно! І відчуваю щось із пам'яттю. Зовсім не пам'ятаю останніх подій.
ТЕОФІЛ. І про мене нічого не пам'ятаєте?
ЛЕОПОЛЬД. Про тебе якраз пам'ятаю. А потім як відрізало! Негайно до лікаря! А ви двоє залишайтесь на місці. Зараз я пришлю за вами патруль. Нікуди не відходьте. Як видужаю — поговоримо (збирається йти).
КАРТИНА 3
Несподівано до кафе заходить ІРІС. Красиво і багато одягнута жінка.
ІРІС (доЛЕОПОЛЬДА)- Вже йдете?
ЛЕОПОЛЬД. Ви?
ІРІС. І чому, на вашу думку, принцеса Іріс не може дозволити собі випити чашечку чаю в гарному кафе?
ТЕОФІЛ. Завжди радий вас бачити!
ІРІС (доЛЕОПОЛЬДА). А чого це у вас вигляд такий розстроєний?
ЛЕОПОЛЬД. Я тут... трохи... краплю захворів... я...
ІРІС. Шкода. Дуже шкода, що вас так підвело здоров'я. Може, час подумати про пенсію?
ЛЕОПОЛЬД. Ні! Я. я вже майже здоровий!
КОРНЕЛЬ. А як зі слухом, зором і пам'яттю?
ІРІС. А що з ними?
ЛЕОПОЛЬД. З ними все гаразд. Он навіть Теофіл може підтвердити. Правда, Теофіл?
ТЕОФІЛ. Ну, я не спеціаліст. Щось таке з вами начебто було. але. я не дуже переконаний .
ІРІС. Ви думаєте, є якісь підстави хвилюватись?
ЛЕОПОЛЬД. Жодних! Ось ми зараз перевіримо. Я зараз розкажу, про що ми говорили з Теофілом. Самі переконаєтесь, яка в мене пам'ять.
ІРІС. І про що ж ви говорили?
ЛЕОПОЛЬД (підкреслено чітко). Ми розмовляли про нові рецепти приготування чаю. Правда?
ТЕОФІЛ. Ну, я не знаю. Я не переконаний.
ЛЕОПОЛЬД. І про те, що я дуже хочу вручити Теофілу державну нагороду за сумлінну працю!
ТЕОФІЛ. Ну я.
ЛЕОПОЛЬД. Навіть дві нагороди. За особливі заслуги перед державою.
ІРІС. Які такі заслуги?
ЛЕОПОЛЬД. Особливі! І видатні!
ТЕОФІЛ А! Згадав! Ви ще говорили про необхідність захищати власників кафе від безпідставних звинувачень у державній зраді. Правильно?
ЛЕОПОЛЬД (крізь зуби). Начебто так...
ТЕОФІЛ. Можу стовідсотково підтвердити залізне здоров'я та блискучу пам'ять пана Леопольда. Таких, як він, здорованів — ще пошукати!
ІРІС. Ну добре. Переконали. На пенсію вам ще зарано. А це що за добродій? (Вказує на Корнеля).
ТЕОФІЛ. А це. це.
ЛЕОПОЛЬД. Ще не знаю. Були зайняті з Теофілом обговоренням державно-важливих справ і не встигли поцікавитись.
КОРНЕЛЬ. А що тут цікавитись? Якщо ви принцеса — виходить, ви моя тітка.
ІРІС. Хто?
КОРНЕЛЬ. Тітка.
ІРІС. Я? Це ж як?
КОРНЕЛЬ. Дуже просто. Якщо ви принцеса — ви дочка Бернарда. Так?
ІРІС. Це всім відомо! Прийомна — але дочка. Але це ще не робить мене тіткою якогось пройдисвіта.
КОРНЕЛЬ. Ось і виходить, що ви моя прийомна тітка, бо Бернард — то мій дід.
ІРІС. Що за маячня?
КОРНЕЛЬ. Чому маячня? Подивіться ось фото. (Протягує фото.)
ІРІС (розглядає фото, потім зі злістю). Фі! Яка груба підробка!
ЛЕОПОЛЬД. Груба підробка і провокація!
ТЕОФІЛ. Провокація і підробка!
КОРНЕЛЬ. Підробка? Он навіть пан Леопольд упізнав.
ЛЕОПОЛЬД. Я?! Впізнав?! Коли таке було? Я взагалі це фото не бачив. Як я міг когось упізнати? І вам, шановний, не завадило б навчитись поважно розмовляти з достойними особами! Це вам не офіціантка якась, а сама принцеса Іріс. Сказала підробка — значить, підробка.
КОРНЕЛЬ. Кому це вона сказала?
ЛЕОПОЛЬД. Всім. Всім сказала.
КОРНЕЛЬ. І ви зразу повірили?
ЛЕОПОЛЬД. Юначе, я з вами поки дуже м'яко розмовляю. Навіть сам дивуюсь своїй м'якості. Але якщо ви будете продовжувати — моя м'якість перейде в твердість, а твердість перейде в надтверду лють, і тоді вже начувайтесь!
ТЕОФІЛ. Я вам дуже не рекомендую...
ІРІС. Чекайте! Не варто так суворо. Молода людина приїхала з провінції. Помилилась від перенасичення новими враженнями. Тому і нафантазувала щось собі. Тітка! Король Бернард! Вам би чайку випити та відпочити, а на ранок ви забудете про всі ваші фантазії.
КОРНЕЛЬ. Це ж які фантазії?
ІРІС. Оці (показує на фото). Про нашого любого короля. Про мого коханого та високодостойного прийомного таточка! Світла людина! Все для людей! Нічого для себе! Як прокидається — зразу починає про людей думати. За сніданком— думає, читає — думає!
КОРНЕЛЬ. А за обідом?
ІРІС. Думає!
КОРНЕЛЬ. А у ванній?
ІРІС. Страшенно думає!
КОРНЕЛЬ. А під час відпочинку?
ІРІС. Відпочиває, але продовжує думати! Отакий от у нас король! А ви з якимось старими фото! Ще й тіткою мене обізвали. Пробачаю вам лише тому, що завжди прихильно ставилась до молодих, симпатичних та недосвідчених подорожніх.
КАРТИНА 4
До кафе заходить ОСКАР. Молодий хлопець. Модно одягнутий.
ОСКАР. Тітка? Це хто у нас тітка? Ти, мамо?
ІРІС. Оскаре, вгамуйся!
ОСКАР. Знову вгамуйся? Це ж чому? (Помічає фото в руках ІРІС і хапає його.) О! А що тут у нас? Ого! Супер! Це ж. це.
ІРІС. Це абсолютно незнайомі люди!
ТЕОФІЛ. Навіть між собою незнайомі!
ОСКАР. Незнайомі? Так я ж у діда таке ж фото бачив, точнісінько.
ІРІС. Ти переплутав.
ОСКАР. Еге ж! І дід переплутав?
ІРІС. Оскаре, припини нашого славного короля Бернарда Першого називати дідом при сторонніх. Май повагу до великої людини!
ОСКАР. Це хто у нас велика людина?
ІРІС. Той, хто день і ніч піклується про добробут країни!
ОСКАР. Це ти зараз про кого?
ІРІС. Як це про кого? Про Бернарда Першого!
ТЕОФІ/1 і ЛЕОПОЛЬД РАЗОМ (дуже голосно). Хай славиться мудрий і величний король Бернард Перший!
ОСКАР. Та тихо ви! Хочете покричати — ідіть на двір. Дайте людям поговорити. Про що ми там? А! Про Бернарда. Так це він піклується про народ удень і вночі?
ІРІС. Звичайно.
ТЕОФІЛ і ЛЕОПОЛЬД РАЗОМ (пошепки). Хай славиться мудрий і величний король Бернард Перший!
ОСКАР. Ну, якщо вважати цілодобове поїдання шедеврів нашого шеф-кухаря, глибокий денний сон, полювання та інші розваги піклуванням про країну — дійсно, діду немає рівних.
ІРІС. Дурненький ти мій синочок. Нічого ти не розумієш. Все те, що ти перерахував, лише допомагає Бернарду сконцентруватись на державних справах.
ОСКАР. Сконцентруватись? Ну-ну... Хоча не будемо сперечатись. Зрештою, дід у мене — прикольний старий. Із заворотами, звичайно, але прикольний. З ним не занудьгуєш. Одна хохма зі сливовим варенням чого варта!
КОРНЕЛЬ. А що там із варенням? Я так нічого і не зрозумів.
ОСКАР. О! Це геніально! Зараз розкажу. Тільки не завадило би спочатку познайомитись. Я Оскар. Онук нашого гіпервеличного короля.
КОРНЕЛЬ. Я Корнель. Виходить. виходить ми з вами брати. Не рідні, але брати по діду.
ОСКАР. Це ж як? А. а, починаю розуміти. Стривайте — сам спробую здогадатись. Ваша бабця — колишня дружина Бернарда. Так?
КОРНЕЛЬ. Так. Правильно.
ОСКАР. О! Тепер зрозуміло, чому ви називаєте мою маму тіткою. І на що тут ображатись? Тітка — вона тітка і є. Як не крути!
ІРІС. Оскаре!
ОСКАР. Що? Що, мамо? Хіба я щось не так кажу?
ІРІС. Ти все не так кажеш! Що за фантазії про фото та родинні зв'язки?
ОСКАР. Теж мені таємницю знайшли! Та всі знають, що Бернард не королем народився, а бабця привезла його з далекого краю, де він...
ІРІС. .де він готувався стати королем! Так написано в усіх підручниках історії, а вони як відомо, ніколи не брешуть. Правда, пане Леопольде?
ЛЕОПОЛЬД. Звичайно, не брешуть! Як можуть брехати підручники з історії? Це ж не щось, а підручники! Історія може брехати, а от підручники з історії — ніколи!
ТЕОФІЛ. Це, між іншим, слова нашого славного короля Бернарда Першого!
ЛЕОПОЛЬД. Великі слова великої людини!
ІРІС. Чуєш? Чуєш, що тобі розумні люди кажуть?!
ОСКАР. Всі розумні люди давно вже спочивають у новій в'язниці.
КОРНЕЛЬ. Так що там із варенням?
ОСКАР. Зовсім забув. Головний прикол діда. Коли п'ятнадцять років тому бабця притягнула його звідкись та зробила королем — він найпершим своїм указом заборонив в усій країні сливове варення. Тепер заборонялось не тільки виготовляти, продавати та зберігати сливове варення, а й навіть читати книжки з рецептами виготовлення цього варення. Я, звичайно, не великий прихильник сливового варення, але, як на мене, це було якось занадто.
КОРНЕЛЬ. О! Ви просто не пробували варення за рецептом моєї бабусі!
ІРІС. Не пробував і не спробує. Бо наші найвидатніші вчені переконливо довели, що від сливового варення гине більше людей, ніж від чуми. До того ж воно викликає всілякі хвороби, включаючи роздвоєння особистості, шизофренію і сновидизм. Заборона цього шкідливого продукту дозволила підняти рівень здоров'я нашого народу на нечува— ну висоту! Я правильно кажу, пане Леопольде?
ЛЕОПОЛЬД. Безумовно! Багато років вороги нашої країни намагалися знищити наш народ шляхом отруєння цим страшним продуктом. Вони просто шалено заздрили нашому щасливому народу і завжди шукали шляхи зашкодити нашій величі. Але великий король Бернард Перший вчасно розгадав їхні підступні плани і порятував усіх, заборонивши це кляте варення!
ОСКАР. Чули? І вони ще щось говорять про розумних людей!
ІРІС. Оскаре, за подібні розмови інший давно б опинився у в'язниці.
ОСКАР. Так я ж точно знаю, що не опинюсь. Я тут щось на зразок божевільного Гамлета. Тільки нікого вбивати не збираюсь. До того ж я єдиний чоловік у королівської сім'ї. А у нас, як відомо, правлять лише чоловіки. Це єдина традиція, яку ніхто так і не зміг змінити. До речі, саме тому, мабуть, бабця так поспішала пошвидше вийти заміж після втечі мого першого діда.
КОРНЕЛЬ. А він утік? Король?
ТЕОФІЛ. Не втік! А був підступно викрадений та вбитий нашими ворогами.
ОСКАР. Ти це комусь іншому розповідай! Ніхто і нікого не вбивав. Набридло йому королем бути — ото і втік. Живе зараз у селі. Курей розводить, кролів. І щасливий!
ІРІС. Що за дикі фантазії?
ОСКАР. А що вас переконувати?! Хочете вірити, що вбили — ваша справа. Зрештою, для нього так і краще — клопоту менше... Так я це все до того вів, що в королівській сім'ї кожен чоловік — то велика цінність. Правда, є варіант із заміжжям мамочки. Мамо, ти як?
ІРІС. Оскаре, ти перейшов межу! Я ношу траур по моєму славному чоловікові, твоєму батькові, вже десять років.
КОРНЕЛЬ.