Він злегка труситься, присідає й вмощується біля дверей. На ньому подерті чорні чоботи, поношений темно-сірий піджак та підтикані коричневі штани.
Малий наміряється постукати в двері, підносить руку, вагається. Він починає пришвидшено дихати і голосно чхає. Старий здригається і повертає голову, по тому піднімається та йде відчиняти двері.
Оглядає Малого, який все ще розгублено сидить на підлозі.
Він присідає до його рівня.
Старий. Здоров! Ти чий будеш?
Малий. Я. не знаю.
Старий. Звідки ти?
Малий. Не скажу.
Старий. Немає місця такого.
Малий. Але я є.
Старий. (придивляється) Але хто ти?
Малий. І Іе... я не можу сказати тепер.
Пауза.
Старий. Ти заблудився?
Малий. Ні. Я. сюди йшов.
Старий. (пильно придивляється йому в очі, потім бере за плечі, підіймає та переносить в хату) Господи. дитя, тебе пускають з дому так пізно?
Малий насуплює брови.
Малий. Я не дитя. вже. І не з дому...
Малий виривається з рук Старого, починає озиратись навколо.
Малий. Ти тут сам?
Старий. Сам.
Малий. І це все твоє?
Старий. Моє.
Малий. І для чого ти це все бережеш?
Старий. Для пам'яті.
Малий. І це все вертає тобі пам'ять?
Старий. Не зовсім.
Малий. А для чого тоді?
Старий. Щоб бачити.
Малий. Що?
Старий. Те, що було. Або могло бути.
Малий. І виходить?
Старий. Не зовсім. але я стараюсь.
Пауза.
Старий. І ти там не доказав, хто ти?
Малий. Я не казав.
Старий. Тоді чого ти тут?
Малий. Бо. хочу.
Старий. Ну?
Малий. Хочу.. .побачити...
Старий. Що?
Малий. Минуле. Те, що було. Або могло бути.
Старий. Ти хто взгагалі? Баба циганка в шкурі малого хлопця?
Малий. Що ти маєш проти баб циганок? Цигани — взагалі прекрасний народ. Мені іноді здається, що в душі я чистий циган.
Малий задкує до стелажа та зачіпляє бюст афроамериканської жінки, що стоїть на полиці. Вона падає йому на ногу.
Малий. Ай. що це?
Старий придивляється, присідає та бере бюст в руки, оглядає. Смакує момент згадування.
Старий. Африка. Берег Кістки Слонової.
Малий. Ого. і далеко він?
Старий літає в спогадах.
Старий. (приходить в себе) Хто?
Малий. Ну. цей берег?
Старий. А ти як думаєш? Звісно далеко. (ставить бюст назад на полицю).
Малий мить підозріло дивиться на нього та йде далі оглядати речі на полицях.
Знаходить декілька касет, бере в руки. Починає оглядати та читати надписи.
Малий. Гданськ, солідарність, бунт. Японія, порт Кобе. Ніч перед землетрусом. Чілі, Куба, Аргентина. І ти всюди був?
Старий. Був.
Малий. І звідки в тебе це?
Старий. Знімали.
Малий. Коли?
Старий. Коли в море ходили.
Малий. І давно ти це все бачив?
Старий. Та тільки коли там був.
Малий. А потім?
Старий. А потім сонце.
Малий. Що сонце?
Старий. Спалило. Син малий був, взяв погратись влітку і лишив на вікні. цю пам'ять. Потім і я забув про неї. І вже нема її. Вигоріла.
Малий. І що ти далі знімав?
Старий. Після моря нічого.
Пауза.
Малий кладе касети на підлогу та йде далі.
Старий мить дивиться на касети, по тому підходить та починає складати їх. Його погляд падає на бюст афроамериканської жінки, що стоїть перед його очима).
Старий. І звідки ти там, я забув. Десь з під Аф.
Малий. Та де там. З вулиці.
Старий дивиться на складену гору касет.
Старий. Чекай, в мене ж десь був відік. зараз глянемо. зараз я.
Підхоплюється, бере в руки декілька касет, починає їх крутити в руках та паралельно підходить до стелажу.
Малий. Але ж. Плівка. згоріла.
Старий виймає плівку з касети, оглядає з дитячим здивуванням, потім задкує до стелажу, перечіплює ікону. Старий та Малий переводять погляди на ікону.
Малий. І це... згоріле.
Пауза.
Малий. Звідки це. припливло?
Пауза. Старий придивляється.
Старий. (ясним, майже відсутнім тоном) Нізвідки. Це завжди тут було.
Малий. А ти розкажеш мені, що тут. завжди було?
Старий. Ти дійсно хочеш знати?
Малий киває.
Пауза. Старий серйознішає. Неначе це говорить не він, або тільки зараз в ньому прокинулось відчуття ситуації і глузд дорослої людини.
Старий. І нащо це тобі? І нащо ти взалалі тут, а? Звалився на мою голову. Я можу тебе прямо зараз виперти на вулицю.
Малий. (злегка злякано, старається бути сміливим, йти на виклик) Не випреш.
Старий. Твоя мама взагалі знає, де ти?
Малий. А твоя?
Старий переводить погляд на касети перед собою, але дивиться неначе в пустоту.
За мить кладе касети на підлогу, присідає. Наближається до ікони. Бере її в обидві руки та оглядає на відстані.
Старий. Ти точно хочеш.це почути?
Малий підходить до касет. Бере одну, виймає та оглядає плівку.
Малий. Ні. Я хочу побачити.
Світло на сцені поступово зникає.
Дія 2
Світло запалюється. Ми бачимо обстановку старої сільської хати (цієї ж самої, тільки без попереднього наповнення різними екзотичними речами, на підлозі валяється шмаття різного кольору). На ліжку сидить Старий в дитинстві (11), (той самий актор, що грає Малого, в тій самій одежі, він проживає на собі минуле діда). Він мокрий, закутаний у білу ковдру, труситься. Він дихає тяжко, застуджено, з хрипливими нотками. Віддалік стоїть сестра. В неї довга чорнява або русява коса. Вона шепелявить.
Звук дощу.
Старий. (голос за сценою). Мама востаннє збиралась на роботу, коли мені було Одинадцять.
Сестра. Ну і нащо було мокнути?
Малий. Я не мокнув. я забирав..
Сестра. Щенят? Нащо ти знов приніс додому цю шерсть?
Малий. Не додому. вони самі лишились. вони в халабуді моїй.
Сестра. Ну і що? Все одно будеш знов всю їжу з хати виносити. добре, що я мамі поки не сказала.
На сцену виходить жінка, МАТИ (30). Темне волосся тісно зв'язане в джгут. На плечах у неї червона шаль, в руках перевернута картина в рамці.
Мама. Дивіться, що в мене є!
Мати перевертає картину, ми бачимо ту ж саму ікону, тільки не обгорілу
Сестра. Ікона, знов?
Мати. З України передали!
Мати підходить і вішає ікону над головою хлопця.
Мати. Надіюсь цей раз ваш тато лишить її.
Присідає до хлопця, виймає зелений блокнот з кишені.
Мама. На, я дещо знов сьогодні написала. Для тебе. Сестра почитає.
Малий. А ти? Сьогодні маєш читати ти! Ти казала, що ми допишемо.
Мама. Сьогодні не можу.
Малий. Чого?
Мама. Не маю часу.
Малий. А коли?
Мама. Обіцяю ввечері.
Ми чуємо важкі шархаючи кроки. До кімнати заходить високий темноволосий чоловік, БАТЬКО (39). Він одягнений в сіру потріпану сорочку з закачаними рукавами по лікті. В нього брудні від роботи руки, чорні густі брови і висока, розтріпана чорнява шевелюра.
Батько. Де ти там?! Я вже машину завів. Вже час!
Мати. Вже йду.
Батько. (виходячи з кімнати). Вічно ти копошишся. Вічно чекаю тебе!
Мати. Я вже йду!
Малий. (з ноткою тривожності) Не йди.. .лишись.
Мама. Як же я можу. Треба ж йому помогти.
Мати бере його обличчя в руки та цілує, по тому встає та відходить. Хлопець наостанок хапає шаль з її шиї, вона лишається в його руках.
Малий. (перехід від наростаючої тривоги до відкритого поривання за нею). Не йди!
Мама. (з роздратуванням від поспіху) Та що таке?
Малий. Я хотів дещо сказати.
Мама. І що?!
Малий. Я.
Мама. Та кажи вже скоріше!
Малий. Я.я..
Мама. Ну!
Чути голос віддалік.
Батько. Мені що, їхати без тебе?! Давай бігом!
Малий. (він запинається на півдорозі, щось заважає йому ці слова доказати) Я.
Мама. (різко) Сину, я пішла, потім. Поки скажеш.
Мати швидко виходить, захлопує за собою двері.
Малий. (з легкою хрипливістю). Я люблю тебе. І його. Скажи йому.
Наступна частина дії частково відбувається за сценою, і ми чуємо тільки звук.
На сцені хлопець труситься в ковдрі під іконою, що спадає йому на голову.
Чути легкі кроки. Шум спокійного вітру. Відкривання скрипучих дверей залізної вантажівки, захлопування дверей.
Мати. (за сценою). Поїхали.
Батько. (за сценою) Не пройшло і три роки.
Пауза. Звук двигуна.
Батько. (за сценою) Ще ці ями кляті!
Рух колес. За мить машина гальмує.
Батько. (за сценою) Туди його!
Мати. (за сценою) Що там?
Батько.