Я ще жодного разу не бачив речі, прекраснішої за цю цукерку! Як далеко вона стояла на щаблі свого розвитку від іриски "Золотий ключик" — цієї безформної цеглинки, в'язкої як смола! А яким прекрасним здавався фантик льодяника! Фантики радянських цукерок були тьмяними. А цей — із якогось космічного прозорого матеріалу!
І по краях дві ледь помітні білі смужки, вздовж яких чіткий дрібний текст латинкою. Латинка була абеткою фантастичного світу, з якого до нас потрапляли лише деякі речі. Такі, як рожевий пенал з оленятком Бембі та цей ідеальний льодяник: прозорий, обтічний, лаконічний, досконалий!
Петро так захопився, що вже розмахував руками. А тоді почав копіювати голос дівчинки, через що Матвієві стало незручно перед іншими пасажирами:
— Я дам його тому, хто дасть мені щось цікаве! — голос
Анжели у виконанні батька виявився хриплуватим та низьким. Проте батько не помічав своєї ганьби.
— Навколо Анжели відразу заїжачилися руки, які простягали:
• надгризене яблуко,
• надламане сухе печиво,
• голого пупса з однією рукою,
• гумку для волосся,
• колесо від металевої вантажівки (таке ж жахливе, як і вся вантажівка),
• просто відкриту долоню, тільки дуже велику.
Ця долоня, котра ще й була не такого кольору, як нормальні долоні, а коричневою, наче в мавп, належала Наконечній. Вона перед тим лущила ще не зовсім достиглі горіхи, які назбирала на прогулянці. І теж хотіла цукерку, що її так "люб'язно" пропонувала Анжела. Шансів у мене було мало, що й казати, — зітхнув батько. — Мало в кого було так мало шансів!
Анжела зверхнім поглядом обводила запропоноване і вже майже зупинилася на понівеченому пупсі, як я намацав у кишені те, що дало мені надію. Це був звичайний фантик від якоїсь дешевої і не надто смачної цукерки, який я знайшов на прогулянці. Але головним був не він, а те, що всередині. Перстеник, зроблений зі щирого золота, яке місцями вже пооблазило. Це були не всі його принади: перстеник мав крихітний червоний камінчик. Його тримали дві металеві лапки, бо третя обламалася.
Камінчик хилитався і щомиті міг випасти. Але ж тримався! Як я забув про цей скарб на дні кишеньки у своїх штанях з колінами, забрудненими піском та травою?!
ШКІЛЬНА ОСВІТА РАДЯНІВ
У Радянському Союзі була десятирічна середня освіта: з першого по третій клас — початкова школа, з четвертого по восьмий — неповна середня, з восьмого по десятий — середня. З 1940 по 1956 роки, щоб навчатися в старших класах — з 8 по 10, — треба було платити. Це призвело до того, що бідні верстви, як-от селяни, не могли здобути середню освіту. Після восьмого класу можна було піти вчитися до професійно-технічних училищ по робітничі спеціальності (токар, тесля, зварник тощо) або ж до технікумів, які давали більш глибоку спеціалізовану освіту.
У всіх школах Радянського Союзу обов'язковою до вивчення було російська мова. Натомість у школах Російської Федерації не вивчали українську, білоруську
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ.