Вони то по черзі, то разом бралися за ручки візка і котили його вперед, жваво розмовляючи з дівчиною, та так голосно, що їх могли чути аж за городами.
Вечір стелив подовгуваті тіні, пахтів мокрою пилюгою, скропленою дрібним курячим дощем, дзвенів сюрчанням цикад.
Насправді дорога до парку не була такою близькою, як казав Артем, бо здолати три звивисті вулиці — це значило здолати три довгі-довгі вулиці. Обійстя, де замешкали Градові, стояло край селища, тож коли друзі дісталися до акацієвого парку, непевні сутінки повагом охоплювали простір між деревами.
Молодь юрмилася попід майданчиком, куди закликала до танцю гучна музика. Ніхто не поспішав танцювати, ніби мало статися щось неординарне. Воно й сталося. Гурт із чотирьох осіб привернув на себе увагу. Ні, не весь гурт, а дівчина на візку, навколо якої стали хлопці — два місцевих і один приїжджий.
Ярина знітилася, втиснувшись у спинку візка і вчепившись у поручні мертвою хваткою. Було враження, що її роздивляються, ніби експонат у музеї — але не як живописне полотно, а мовби чудернацьку комаху... Та що казати про дівчину, якщо й хлопці дивно заціпеніли, перестали розмовляти і лиш шукали очима чиєїсь підтримки. Санько навіть відступив на два кроки від візка — невже йому стало соромно такого товариства?
Ярина потилицею відчула їхнє сум'яття. А чого чекала? Сама винна! Чутися залежною від чиєїсь волі — і наважитися на таке? Вони всі здорові, у них сильні засмаглі ноги, вони плавають у річці і ходять в ліс по гриби і ягоди, а зараз прийшли на розвагу — на танці. А що вона? Вона прийшла їм заздрити? Чи себе шкодувати? Невже не могла хоч хвильку подумати і дійти висновку: хворому не місце серед здорових. От дивляться на неї, як на заразну, ніби можуть підхопити невиліковну хворобу... А вона... вона теж могла бути такою ж здоровою і веселою, якби тієї дощової ночі не сталося біди!
Дівчина важко видихнула і хотіла щось промовити, та закашлялася. Ніби слова застрягли в горлі. А вона ж збиралася попросити, щоб її відвезли додому, до тітки й дядька, бо лиш вони ставляться до неї, як до рівної, як до людини, що тимчасово прикута до крісла, але в усьому іншому — така ж, як усі.
— Привіт компанії!
"Цей голос не може належати підліткові", — мимохіть подумалося Ярині.
— Здоров, Максе! — відказав Сашко, вочевидь зрадівши такому товариству.
— Привіт! — відповіли Санько з Артемом і потисли Максові руку.
— Доброго вечора і вам, дівчино! — чіпко подивився на Ярину.
— Доброго вечора, кахи-кхи, — привіталася і вона.
Максові було років під тридцять — не менше. Що він забув на цій дискотеці? Невже прийшов погуцати серед малоліток?
— Здалеку краще видно майданчик? — чи то спитав, чи то ствердив Макс.
— Та ні, ми просто... — затинаючись, мовив Сашко, бо ніяк ще не міг відійти від оторопіння.
— Ми ще не зорієнтувалися, з якого боку зручніше... — почав Артем.
— Зручніше для вашої супутниці? — уточнив Макс. — А ви з якої вулиці? — запитав у Ярини.
— З Лісової.
— А, це далеченько...
— Максе, а ти теж на танцюльки? — вишкірив зуби Санько.
— Та ні — тут конкурентів багато, — усміхнувся кутиками вуст, а очі невеселі. — Був неподалік у справах. Гарного вам вечора, — побажав друзям і рушив попід майданчиком і поміж акаціями на бічну алею.
Поява Макса зняла напруження з хлопців. Їх уже так не обходило, хто на них дивиться і що при цьому думає. Вони пожвавилися, почали розмовляти між собою і втягувати в розмову Ярину; з колонок полинула повільна мелодія; гурти, ліниво переступаючи, посунули на танцмайданчик, втративши зацікавлення до дівчини у візку та її супроводу.
Але хтось зачаївся за деревами... Зеленувато-карі очі, підведені чіткою чорною лінією на верхніх повіках, пильно стежили за хлопцями.
— А це що за чудо-юдо з Артемом?
Поруч із дівчиною тупцювала її подружка, трохи нижча ростом і скромніше вбрана. Обом — років по тринадцять-чотирнадцять.
— Тільки не кажи, що він до неї бігає на побачення, до цієї... — пхинькнула зеленоока красуня. — Таке і в страшному сні не насниться — суперниця!
— Ти що, Карино, вона ж не ходить! Хіба можна бодай подумати про побачення з такою?..
— Зате він до неї бігає! І питалася ж у Санька, чи Артем з кимось зустрічається, так він пальцем покрутив біля скроні — ото і вся відповідь.
— Може, він не знає? — сказала подружка.
— Не знає — і стоять разом?
— Так Артем не з нею...
— Чого ж вчепився у ручки візка?
Дівчатка замовкли і дивилися, як до друзів, що пересунулися ближче до майданчика, підійшли підлітки і почали знайомитися з Яриною. О, вона посміхається і відповідає! Тисне руки! Ну ось, заступили спинами і її, й Артема. <...>
— Ну, що ж! — мовила Карина, вперши руки в боки. — Треба й нам іти знайомитися. Переваг у неї — нуль. Шансів, що Артем на неї поведеться, — стільки ж. То ж хай для мене ці канікули стануть незабутніми!
Карина підморгнула оком, як героїня телесеріалу, що задумала когось упіймати в пастку.
— Що ти кажеш? Що ти зробиш? — стривожилася подруга.
— Нічого особливого — заприязнюся з нею якомога швидше!
СЛОВНИК
Збити бучу — галасувати, здійняти крик.
Катівня — тут: муки, тортури.
Пахтіти — пахнути.
Складати іспити екстерном — складати іспити, навчаючись самостійно, не відвідуючи школу щодня.
Цикада — комаха з прозорими різнобарвними крильцями, яка видає характерне сюрчання.