Аж раптом звідкілясь знизу до нього долинув крик про допомогу. Дмитрик обережно нахилився над краєм і побачив, що внизу, на вузесенькому карнизі, чіпляючись пальцями за розколини, стоїть і волає про рятунок його єдиний друг Сашко, з яким вони нещодавно посварилися назавжди.
— Як ти там опинився? — гукнув до нього Дмитрик.
— Не знаю, — заплакав Сашко. — Каміння в мене під ногами осипається, і я ось-ось зірвуся в прірву!
— Не панікуй, я зараз витягну тебе! — підбадьорив друга Дмитрик, одразу забувши про сварку.
Він зняв з плеча мотузку, міцно прив'язав її до кривої сосни, яка росла над прірвою, й кинув другий кінець мотузки вниз. Але мотузка виявилася закороткою. Хоч як Сашко старався, він не міг дотягнутися до неї.
— Не хвилюйся, — крикнув йому Дмитрик, — зараз я спущуся по тебе.
Він вже взявся за мотузку, щоби спускатися до Сашка, аж тут з'явився святий Миколай.
— Що ти робиш? Зупинися! — сказав він. — Чи ти забув, що в тебе залишилося лише одне життя? Якщо ти зірвешся, то загинеш по-справжньому!
— Але ж там мій друг! — заперечив Дмитрик. — Я мушу його врятувати!
І він став спускатися.
***
— Лізь по мені, — скомандував Дмитрик Сашкові. Він висів, на витягнутих руках тримаючись за мотузку. Навіть так ноги його не доставали до карнизу.
Сашко вхопився за Дмитрикові ноги й подерся вгору, як по канату. За мить він був уже нагорі.
— Зі мною все гаразд. Піднімайся! — гукнув він Дмитрикові.
Але в хлопчика вже не було сил триматися за мотузку. Кілька секунд Дмитрик ще звивався, намагаючись підтягнутися вгору, потім руки його розтиснулися, і він полетів у прірву.
Він чекав на удар об землю, але раптом залопотіли крила, якась сила підхопила хлопчика й понесла вверх. Ноги його м'яко торкнулися поверхні. Дмитрик розплющив очі та побачив, що стоїть на самій вершині гори, біля сходів до сліпучо-білого осяйного палацу, який ніби плив на тлі блакитного неба.
— Ти переміг! — почув Дмитрик. Він озирнувся й побачив, що поруч з ним стоїть усміхнений святий Миколай.
— Дідусю, як же так, — здивовано спитав у нього хлопчик, — я падав униз, а опинився на вершечку гори?
— Тут, в замку Доброго Серця, діють зовсім інші закони тяжіння: тільки той, хто готовий віддати своє життя за друга, отримує життя.
— А хто живе в цьому чудовому замку?
— В ньому живе Бог!
Дмитрик у захваті дивився на замок Доброго Серця. Нічого прекраснішого він не бачив у житті. Серце хлопчика стрибало від радості. Це було таке щастя, що Дмитрикові захотілося обійняти увесь світ. Він розкинув руки й обернувся до святого Миколая, але доброго дідуся вже не було поруч. Замість нього Дмитрик побачив свою кімнату. А коли знову обернувся до замку, тільки голубий екран комп'ютера світився перед очима хлопчика. Проте радість залишилася у Дмитриковому серці. Він усміхнувся й прошепотів: "Дякую тобі, святий Миколаю!"
Біля хлопчика невидимо стояв радісний і сяючий ангел-охоронець і, так само усміхаючись, шепотів: "Дякую тобі, святий Миколаю!"