Ніби хотів сказати: "Приймайте гостя. Може, там де качка є, то я її з'їм!"
Дядько кинув мотузку, потім привітався й сказав:
— Ну, намучився я з ним! Ви знаєте, вночі у вагоні перегриз мотузку і потрощив ущент цілий клунок харчів однієї сердитої баби. Та зчинила такий лемент! Каже мені: "Плати гроші, сякий-такий!" А я кажу: "Не стану платити, бо харчі треба класти на полицю, а не під полицю! Це,— кажу,— собака породистий, навчений спеціальних наук і любить смачно попоїсти!" Покликала провідника, ще якогось начальника, почала мене з поїзда висаджувати. Такий скандал! Довелось до копієчки заплатити. А там з півпуда харчів — м'ясо та сало. Всі гроші віддав! Так ви, товаришу, замітьте це. За все треба заплатить.
— А хто ж вас послав з собакою? — спитав я тремтячим голосом.
— Як хто? А ваші ж товариші, що зараз живуть у веника біля хутора Тупичева і полюють там. Цей собака прибіг до них, коли ото вас загубив. Ваші товариші говорили, що це дуже вчений собака, Харциз, і ви сильно турбувались, коли він забіг у лісі... А мені саме треба було у справах до Харкова, я й взявся вам довезти собачку, з тим, щоб мені повернули гроші за квитки і за клопоти. От і лист вам є.
Я запросив гостя до кімнати, де й розпечатав листа.
Звичайно, лист був жартівливий. Товариші для сміху написали дотепного листа і дуже шкодували, що не можуть бачити мого здивованого обличчя, коли у мене дома появиться Харциз.
Та й справді, у мене, напевне, був досить смішний вигляд, бо мої друзі, що набивали патрони, теж не могли втриматись від реготу.
Проте я зробив вигляд, що собака мені надто дорогий, і з серйозним виглядом змушений був сплатити приїжджому всі його витрати в дорозі і за всю шкоду, заподіяну Харцизом. Подякувавши за труди, я випровадив гостя. Він пішов дуже задоволений.
Та ще коли я був біля дверей у коридорі, раптом почув розпачливий зойк і прокльони на кухні. Репетувала наша хатня робітниця.
Я прожогом кинувся в кухню і застав там таку картину. Хатня робітниця лаяла Харциза і безсило розмахувала перед ним руками, а він байдуже наминав цілу курку, яку мали засмажити нам на обід. Коли вона хотіла вирвати курку з Харцизових зубів, він сердито гарчав, щоб йому не заважали снідати.
Як бачите, не щастить мені з мисливськими собаками.
Хоч все описане тут і скидається на звичайний мисливський жарт, проте повірте мені, що це істинна правда. У мене є навіть свідки мого мисливського щастя з шибеником Харцизом.