Мати завжди відчуває і поділяє почуття своєї дитини — дар, який може бути характерним тільки для матері та нікого більше на всьому білому світі.
— Що трапилося, Вергілію, що тебе хвилює? Ти дуже тривожно дихаєш, це мене турбує. – сказала вона старечим, тихим голосом.
— Нічого такого мама, просто трохи збив подих спускаючись сходами. Марія мала рацію, коли наполягала на тому, щоб ми встановили невеликий ліфт у будинку.
— Нісенітниця! З твоїм способом життя подібні прогулянки, хоча б сходами – тільки підуть на користь! Зовсім розлінився ти, мій хлопчику.
— Ну так, ну так… — відповів вісімдесятирічний старий, начебто він був лише маленьким, десятирічним хлопчиком, який отримав прочухана від своєї матері. Батьки завжди відстоятися батьками, а діти дітьми, якщо люди не зберігають таких сімейних і любовних почуттів, і переживань, їх просто шкода, оскільки у таких аспектах зберігається справжня молодість і людська свобода спогадів про добро.
— То що ж таки з тобою відбувається, Вергілію? Ти став сам не свій. Як я бачу, Марія з тобою практично не проводить час, ніби уникає тебе, а твій рідний син ставиться до тебе більше як до ділового партнера, ніж як до батька. Може, мої очі вже зовсім сліпі, і я навіть саму себе в дзеркалі не можу розглянути, проте мені зовсім не потрібне око орла для того, щоб розглянути твій смуток. То скажи мені, сину, чому все це відбувається саме так? Чому мій син більше не схожий на себе колишнього?
Вергілій зовсім не хотів стати частиною саме такої розмови, це було йому зовсім не потрібно в даний момент, принаймні саме так він думав, керуючись своєю власною думкою. Хоча, як би там не було, йому не вдалося б відвернутися від розмови з матір'ю, оскільки ніхто не вмів так проникати в його свідомість як ця літня і навчена життям жінка.
— Уся справа у Максимі, мамо. Я ... Я завжди думаю про нього і все ніяк не можу викинути з голови. Він був моїм хлопчиком, а… — Він мало не сказав їй всю правду, але якісь невідомі йому сили втримали, немов силою сотень могутніх бугаїв, його не молоді вуста. — З цим не можна звикнути, ти й сама чудово це розумієш, але я намагаюся жити далі, заради всіх Вас і робитиму так і надалі. Все звикнеться, на жаль, у нашому випадку це відбувається занадто пізно, але як би там не було, ми з усім упораємося, в тому числі і я. Не хвилюйся, мамо, все буде чудово.
— Що ж. — сказала вона втомленим, але водночас не природним, трохи підозрілим голосом. – Хотіла б я вірити в те, що ти зможеш вгамувати весь цей біль, що засів у твоєму розумі, проте як же тобі це вдасться, мій любий хлопчику, якщо цей біль намертво прикутий до твоїх рук, дитино…
— Мої руки рідко коли чисті.
— У гонитві приховати щось від навколишнього світу ми забуваємо про одну просту річ: нам так і ніколи не вдасться приховати бажане від самих себе і тоді ця сама таємниця роз'їсть наш душ без будь-яких сторонніх втручань.
Він подивився на неї з подивом, зовсім не усвідомлюючи і не приймаючи того факту, як саме вона змогла осягнути те, що було лише його тягарем. Як би там не було, жінка продовжила мовчазно сидіти на своєму місці, практично нерухомо дивлячись на те, як плавно в каміні грали язики полум'я, дивлячись у який вона ніби так і бачила все пережите в минулому, що мешкає в сьогоденні і все те, чого ще дано буде відбутися надалі.
***
Приблизно пів години Димитрій Лінда стояв, чекаючи свого батька біля трапа літака. Звичайно ж, чоловік міг скоротати цей час у самому літаку, але в той же час він досі не зміг примірятись зі своїм страхом перельотів, тому прогулянка біля злітної смуги здавалася чоловікові куди більш привабливою дією .
За останні п'ятнадцять років час встиг зіграти з Димитрієм Ліндою багато різноманітних жартів. Він встиг трохи розповніти, проте не так вже й помітно, оскільки практично щодня активно займався спортом. З його голови встигли потрапити практично все волосся, завдяки чому його самого стала прикрашати неймовірна лисина, що так кидається в очі. Тепер в очах оточуючих він більше не виглядав звичайним підприємцем, у народі він вважався більш ніж поважною людиною, яка однією з небагатьох працювала безпосередньо на благо нації, а не заради свого власного. Перейшовши в політику з благородним ім'ям, Лінда, Димитрій продовжив сприятливу політику свого брата щодо боротьби з корупцією, принаймні щодо своєї відповідальності. Крім того, йому, як нікому раніше, вдалося зміцнити національну валюту, що більш ніж позитивно позначилося на політико-економічній особі держави.
Залишивши свою посаду разом із Миколою Ландау, Димитрій повернувся в сімейний бізнес, де зміг заробити для своєї сім'ї стільки грошей, скільки їй раніше і в прекрасному сні наснитися не могло, проте часи змінюються, і вони знову стоять на межі великих змін і одному тільки Богові відомо, до чого все може призвести зрештою.
Через деякий час прибув Вергілій. Мати Вергілія мала рацію, його син, нехай і неймовірно любив батька, проте після смерті брата став швидше ставитися до нього як до ділового партнера, ніж як до людини, з якою його пов'язувало і пов'язувало куди більшу кількість факторів, головним з яких є сімейне кохання .
Вони й самі не могли до ладу усвідомити, чому саме все вийшло так, а не інакше. Чому їх колись прекрасні стосунки стали не зближувати їх, а лише віддаляли з кожним новим днем. Як би там не було, вони продовжували бути батьком і сином, аж ніяк, не дозволяючи слабкостям їх характерів зруйнувати і без того зазнало численних ударів по собі сімейство.
Він мав нічний переліт. За бортом літака була суцільна темрява, лише численні хмари, що пливли, були тим самим, що істинно тішило очі обох чоловіків, на що вони могли дивитися вічно.
— О скільки все завтра пройде? — Побажав уточнити Вергілій.
— Як мені повідомили, початок похорону відбудеться опівдні. За нами надішлють машину. – затвердив Димитрій.
— Ясно. Їхні організації можна лише позаздрити.
— Вони однозначно хочуть показати себе у найкращому обличчі перед нами. Вважаю вони зараз переслідують деякі цілі, нам поки що не ведені, проте я трохи починаю здогадуватися чого вони хочуть.
— Чого саме?
— Прагнуть до злиття з нами. У світлі останніх подій з головою корпорації і нещодавня висока волатильність на ринку зіграла з їхніми акціями не найкращий жарт, тож подібні дії більш ніж підуть їм на користь. До того ж, за повідомленнями наших "особливих" аналітиків, вони мають деякі фінансові труднощі.
— Вони переживали і не такі тяжкі події, повір мені Димитрій, сімейство Ландау не йтиме на такі радикальні заходи лише через гроші, ні…
— У нашому бізнесі все робиться тільки заради них, ти й сам це чудово знаєш, тату.
— Правильно, проте з роками я почав куди частіше помічати, що вони лише приємний образ, який насправді не вартий того паперу, на якому ці самі гроші були надруковані, все куди складніше і водночас неймовірно просто: такі родини як Ландау, женуться за статусом і становищем, а вже потім за матеріальною складовою. Як ти розумієш, гроші у них є і без нас, ти звичайно ж молодець, що спочатку проаналізував їхню вигоду від подібного дійства, проте не заважало б і поставити питання про те, наскільки це доцільно для нас?
— На мій особистий погляд, ця угода може піти нам на користь лише в тому випадку, якщо нам загрожуватимуть якісь зовнішні чинники, яких поки що не видно на горизонті. Так, назріває криза, найсерйозніша криза на нашому віці, це розуміє і мала дитина. До того ж, я злегка погарячкував, сказавши про повноцінну безпеку щодо зовнішніх факторів: тобі чудово відомо і без мене про те, яку силу стали собою представляти "Благодійники", вони мало кому були друзями до того, як стали невід'ємною частиною політичної гри, а тим більше зараз, коли їхньою вагою просто не можна не зважати.
— У бізнесі загроза є, була і буде завжди, наскільки великою компанією ти не керував би. Ми завжди знаходимося в зоні ризику, оскільки в цьому безжальному світі абсолютно кожен тільки спить і бачить можливість стати таким самим, яким ти є зараз. Так, синку, нам слід бути обережнішим, особливо в розмові з тими, хто дорівнює з нами, а вже тим більше з тими, хто сильніший за нас, але в той же час, ніколи не слід запевняти подібних людей в тому, що ти готовий грати за їхніми правилами, адже вони, принаймні зараз, запросили нас до себе і нехай грає на себе, і нехай гра ведеться. саме нашому боці могутній ефект несподіванки. У разі чого будь готовий витягнути всі козирі зі своїх рукавів.
— А до того часу?
— А до того часу ми будемо для них тими самими друзями, якими вони нас і уявляють у своїх очах. Таке життя: усміхайся у відповідь і другові, і ворогові, хто його знає, хто на якому боці опиниться завтра.
– Не можна не погодиться.
— Повір, нам ще належить розкрити багато і багатьох із зовсім іншого боку, тому в жодному разі не варто втрачати пильності. Якщо ж ти бажаєш знати мою думку щодо злиття, то, здебільшого, сімейство Ландау, в моїх очах, є більш ніж гідними союзниками, проте, коли водиться з цими високородними панами, завжди пам'ятай, що в їхніх очах ти всього лише простолюдин, якому пощастило мати золото у своїй кишені. Крім усього іншого мене турбує питання того, що якщо їм відмовимо ми, вони підуть кудись ще й боронь нас Господь, якщо цими "іншими" виявляться нашими ворогами.
— Зараз ми їм потрібніші, ніж вони нам, тож, гадаю, подібні дрібниці їх цікавитимуть куди менше, ніж здається.
— Цілком можливо, але Дімі, ти завжди маєш враховувати цей факт, крім усього іншого. До того ж, хто його знає, якими саме судженнями вони керуватимуться після того, як їхні позиції знову зміцніють. Зрозуміло, ми теж не стоятимемо на одному місці, взяти лише наші прагнення до створення власної структури безпеки. Проте, в той же час, ніколи не варто забувати про пильність.
Вони сиділи в мовчанні, намагаючись обмірковувати майбутнє. Димитрій міркував лише про справу, тоді як Вергілій думав лише про сім'ю. Він стільки разів уже був учасником подібних розмов, що до своїх вісімдесяти років усе пов'язане з веденням бізнесу він без жодних проблем міг програти у своїй голові, миттєво проаналізувавши абсолютно кожен із можливих сценаріїв розвитку тих чи інших подій.
Нині чоловіка більше хвилювала його родина.