Уперше в житті бачать його ось так близенько! Ніс гострий, крила, як у коршуна, а на кабіні лев золотий намальований. І прапор український з тризубом.
— Татко! Це ж татко! — кричать Гордійко з Андрійчиком. — Це наш татко летить, чуєте, зеленяки?! Відпускайте нашу козу!
А зеленяки порадились, побігали — і вилітає військовому літакові назустріч кругла така, уся в голках, наче каштан стопудовий, — вилітає інопланетянська зелена БОМБА... Страшно, так?
Бомба зірвалася — і все небо ніби в темній фарбі, і літак не бачить, куди йому летіти...
Дурні зеленяки! Не знають, що військовий літак і в суцільній темряві долетить куди треба. Для цього в його в кабіні прилади різні... Не допомогла бомба. Не відстає від летючого капелюха літаючий тато.
Тоді зеленяки швиденько по стільцях розсілися, та як натиснуть, як наддадуть швидкості! У хлопчиків аж дух захопило — так швидко летючий капелюх уперед помчав.
Літак відстає, відстає, відстає... Страшно?
А літак теж не простий. Він у десять разів швидше за будь-який їхній капелюх літати може. Просто це хитрість така: спершу ледь-ледь відстати, а тоді різко вперед — і готова мішень.
Ось лише Гордійчиків і Андрійчиків тато по капелюсі стріляти боявся. Адже там його синочки! А якщо в них потрапить — що тоді? Військові льотчики — вони все наперед розраховують...
Ось тому почав тато довкола капелюха кружляти. То справа зайде, то зліва, то знизу вирине, то зверху наляже...
Капелюх ухиляється, зеленяки зі страху геть позеленіли, а нічого не вдіють: не розуміють інопланетяни, чого від них хочуть.
Тут Гордійко згадав, що йому тато про інтернет розповідав. Куди натискати, щоб мобільчик з маминим комп'ютером зв'язався. А мамин комп'ютер усі мови знає — може, й з інопланетянами розбереться? Згадав Гордійко і почав на кнопки натискати.
А мобільчик і радий — вогниками переморгується, букви екраном біжать… І ось висвічується на екранчику: "О-мо-мо!"
Гордійко з Андрійчиком в один голос:
— О-мо-мо!
Зеленяки як стояли, так і сіли. А хлопчики далі:
— А-ра-ра!
Це означає: "Якщо ви негайно не приземлитесь і нас не випустите, то наш тато всіх вас накриє".
А зеленяки, виявляється, не дурні. На екран поглянули, де літак військовий, на хлопчиків, на дідуся, на козу Ізабеллу... І поволеньки капелюх донизу пішов. Сів, на землі закріпився.
Відчувають хлопчики, що стали вони знову легші за повітря, і той самий "пилосос", який у тарілку їх затягував, тепер назад на волю вивантажує — Гордійчика, Андрійчика, дідуся, песика Хвостика...
А де Ізабелла?!
— У-гу-гу! — кричать хлопчики.
Це означає: "Якщо ви негайно не повернете нам козу, то всю вашу цивілізацію буде знищено за 24 земні години!"
Тоді вилітає з капелюха, як на хмарці, коза і — плюсь на травичку, а очі в неї очамрілі.
Ось і все.
Тільки-но випустили всіх, капелюх фіть — і в небо, і швиденько-швиденько почав зникати — розтанув, мовби й не було…
Тут почулося завивання, гуркіт — і просто на поле літак приземлився. А військовим літакам однаково де сідати — чи земля, чи вода, чи поле з кукурудзою, тільки б корова не підвернулася чи там трактор. І вистрибує з літака тато, але не в льотній формі, а чомусь у сорочці з краваткою, і шолом у руках. Як кинеться він хлопчиків обіймати, і дідуся обіймати, і Хвостика...
А тут знову почулося ревіння мотора, і на поле увірвався великий джип, і з нього вистрибнула мама. Як кинеться вона хлопчиків цілувати, і дідуся цілувати, і тата, між іншим, теж цілувати… І навіть козу один раз поцілувала.
— Молодці! — сказав тоді тато Андрійкові з Гордійком. — Ви — справжні герої! Як ви не розгубилися, не здрейфили?
— Це все ви з мамою зробили... Та ще мобільчик. А ми — що?.. Ми нічого: ми тільки на кнопочки натискали, — сказав Гордійко.
А потім у газеті написали: "Тато — військовий льотчик, та мама — інтернет-оператор Головного Комп'ютера країни, врятували від інопланетян двох своїх синочків, їхнього дідуся й козу Ізабеллу!" Все правильно, Хвостика тільки згадати забули. Але ці газети завжди щось не так напишуть...
Мобільчик став дуже знаменитий. А тато подарував Гордійкові з Андрійком два нові телефони, і навіть дозволив іноді дзвонити просто так, з дурницями. Хвостикові вичесали з хвоста реп'яхи і сфотографували для собачого журналу.
А коза... Тільки ви нікому не кажіть. Коза заговорила по-зеленяцькому... тобто по-інопланетянськи. Замість "ме-е-е" — то "е-ме-ме", то "и-ми-ми", то "у-му-му"...
Андрійчик попросив дідуся нікому цієї таємниці не відкривати, бо коли довідаються вчені, то ще заберуть козу до свого інституту й почнуть її вивчати, як ті зеленяки...
А ввечері, коли небо ясне, коза Ізабелла любить посеред двору сісти і на зорі дивитися. Дивиться так зачаровано, печально, бородою потрушує, а іноді ще й зітхне: "Е-ге-ге"... І що вона має на увазі? Хтозна…