Точніше, він ще спав, але інтуїтивно вигукнув своє найулюбленіше слово "Г-о-о-о-л!". А вже після того, як голосно закричав то прокинувся. Мабуть, таки злякався якогось крику.
— Де я, де я? — поцікавився Го — А, точно-точно, в себе вдома-дома, у своїй клітці-клітці, на своєму ліжку-ліжку. А хто ж забив гол хто?
Папуга замислився, а потім зрозумів, що все то йому наснилося. Тому ліг далі спати. Але не заснув. Бо ж постійно виляло в думках надокучливе, але в ту ж мить неперевершене слово "гол".
— Таке не може-може просто так наснитися! — затвердив він — Мабуть, хтось десь грає-грає у футбол, а я в цей час пропускаю цю гру пропускаю. Потрібно знайти того хто грає-грає та хоча б рахунок дізнатися, бо ж точно не засну-засну!
Го був шанувальником футболу. Він часто разом із господарем переглядав різні матчі по телевізору. Тому, з цікавості, він пішов на звук, бо ж можливо десь хтось і дійсно грав у футбол. Тихо пішов. Щоби ніхто не почув. Та так, як ходить Го, не ходить ніхто. І як би він не намагався це робити тихо, все одно всі чують його кроки, а точніше тяп-тяп-тяп-тяп-тяп. Тому, після декількох своїх "тихих" кроків, Го, вирішив попрацювати крилами.
І от, десь посеред темної кімнати, Агрибос вмовляє Сафолину прокинутися.
— В останнє попереджаю, якщо ти зараз не прокинешся, то я вкушу тебе за ліве вухо. І я не жартую. Ти ж знаєш, я не вмію жартувати. На рахунок три. Сафо, попереджаю, готуйся, один, два... Сафо, ти чуєш мене? Кажу, що вкушу на рахунок п'ять. Починаю відлік: один, два, три, чотири... Сафо...
Хом'як відкрив рота, але вкусити не наважився.
— От поки ти спиш, хтось втрачає хвилини свого свята. І подарунки. Особливо мій. Цікаво, а що я приготував?
Поки ніхто не бачить, а точніше поки не бачить Сафолина, Агрибос вирішив відкрити коробочку, щоб поглянути, що ж то за подарунок. Та в цю мить кролиця розплющила очі й мовила:
— Я все згадала! Сьогодні ж День Народження Айка!
— Ти все пригадала ще декілька хвилин тому. А потім заснула. — сердито промовив хом'як.
Та Сафолина вже ніби й не чула слів товариша. Її погляд загострився на розв'язаному бантику та майже відкритій коробочці.
— Ти що, хотів відкрити подарунок? І тобі не соромно? — обурилася кролиця.
— Ти все неправильно зрозуміла. Просто бантик розв'язався, а я хотів його зав'язати.
Сафо звісно ж не повірила Агрику тому й вирішила забрати коробочку з лапок хом'яка, та той чомусь міцно її тримав. Кролиці навіть довелося смикнути коробочку, щоб забрати. Та Агрик все одно не відпускав. Тоді зайчиха смикнула ще сильніше і квадратна коробка вилетіла з лап хом'яка та влучила прямісінько у папугу Го який в той час лише встиг вигукнути "ШТАНГА".
Папуга впав на підлогу. Поряд впала і квадратна коробочка яка від удару розкрилася. Ох і здивувалася Сафоля коли зрозуміла що коробочка була порожня. Та ще більше здивувався хом'як.
— Не зрозумів! — стривожено мовив він — Я хоч і не пам'ятаю, що то був за подарунок, але я впевнений на сто відсотків, що він там був!
Агрибос був збентежений, адже зовсім не розумів куди подівся подарунок. А подарунок зник. Точніше, його поцупили.
Десь за годину до того, як задзвонив будильник в Агрибоса, мармозетка, на ім'я Тахталь та цукрова сумчаста летяга Ибут, як завжди вирішили підживитися. Бо ж вони люблять попоїсти. Багато попоїсти. Особливо вночі, коли всі сплять. А от порожній шлунок не спить. Тож, Тахталь хотів чогось смачненького, а Ибут просто йшов слідом. Він завжди ходить слідом. Бо ж вони є найкращими друзями. Друзями які ніколи не сварилися. Хоча ні, все ж таки було в них одне невеличке непорозуміння. А все через те, що Ибут з'їв банан Тахталя. Принаймні так вважав сам Тахталь. Ибут, звісно ж, всьому заперечував, але той і слухати не хотів. Мовляв, що якби він з'їв його улюблені ласощі, то також не зізнався.
Отже, Ибут йшов за Тахталем, а Тахталь йшов за чимось смачненьким.
— Тільки не до тарілки Айка, а то знову усіх побудемо. — попереджав товариша Ибут.
Та всупереч усім словам, дійшов Тахталь до тарілки собачки та й смачно поїдав її недоїдену вечерю. А Ибут з усіх сил намагався хоч якось йому завадити. Бо це ж дуже небезпечно. Але, на превеликий жаль, усе було марно. Бо ж голодного Тахталя, як і голодну свиню, від корита е-е, не відтягнеш.
— От ти з'їдаєш усю їжу Айка, а він потім на нас сердиться! — мовляв Ибут заглядаючи в тарілку собачки.
— То якщо після нього щось лишається в тарілці, то значить він не голодний. Я от, наприклад, якби наївся, то також лишив залишки їжі комусь іншому. Та й взагалі, Айку зараз зовсім не до нас.
— Це ж чому? — поцікавився Ибут.
— Тю, ти що, забув? У нього ж сьогодні День Народження! Він, мабуть, відсипається перед насиченим днем.
— Так, про День Народження забув! — тяжко видихнув Ибут — А ми без подарунка. А значить і тортика не отримаємо! Сафоля отримає тортик, Го отримає тортик, Агрибос отримає тортик, а ми ні!
— А Агрику за що? — поцікавився Тахталь.
— За подарунок! — пояснив Ибут.
В ту мить Тахталь припинив трапезу. Склалося таке враження, що він щось замислив. І по його очах можна було побачити, що замислив щось погане.
— Не впевнений чи знав ти, а я от точно знав, лахматому тортика не можна.
Тахталь, інколи, Агрибоса називав "лахматим". А ще кучерявим, волохатим, мохнатим та зрідка рудим!
— В нього ж алергія. — продовжив Тахталь — І він завжди про це забуває. Тому, якщо ми поцупимо його подарунок і привітаємо ним Айка, то лахматому це буде тільки на користь.
Ибут підозріло поглянув на товариша.
— Не знаю, що ти там замислив, але краще переосмислити та прийняти правильне рішення.
— Не бійся, мої рішення завжди правильні! Ходімо.
Ибут поглянув на блискучу мисочку собачки, яка блищала як роса на сонці й надув свої маленькі щічки.
— Знов нічого не залишив! — він почесав свого животика й пішов слідом за товаришем продовжуючи розмову — А довго я ще смакуватиму порожньою тарілкою?
— Мій банан багато для мене значив. Тому, навіть не починай.
— Та не їв я твого банана. — обурився Ибут.
Та на жаль, Тахталь проігнорував слова товариша. Адже кому потрібні слова, коли мова йде про тортик?
І от, поки Агрибос міцно спав, ці двоє вирішили проникнути до його клітки та скоїти страшний злочин. Точніше Тахталь вирішив, а Ибут погодився.
— Ти стій на варті, а я піду за подарунком.
Тахталь потер лапки й зажмурив очі. Так би мовити, налаштовувався на серйозну справу.
— А може навпаки? — запропонував Ибут.
— Ну добре. Я піду за подарунком, а ти стій на варті.
Ибут замислився притуливши лапку до підборіддя. Він не зовсім зрозумів, що саме змінилося в словах товариша, але якісь зміни він почув. Тому й погодився. Тож, подався Тахталь за подарунком, а Ибут лишився чатувати.
— І чому мені завжди доручають найскладніші завдання? А якщо мене хтось помітить? Хто дивитиметься за тим, щоб мене ніхто не помітив?
Промовив Ибут обійнявши лапками самого себе. Йому було дуже лячно.
— Це ж якщо мене помітять, то сваритимуть. А якщо сваритимуть, то я буду плакати. А я ж не люблю коли мене сварять. Ніхто цього не любить.
Він скрутився в клубочок й ледве не розплакався. Його очі наповнилися краплинами сліз, а вушка скрутилися в трубочку немов пожовкле осіннє листя.
— Потрібно сховатися так, щоб мене ніхто не помітив.
Ибут злегка покотився ліворуч.
— Ой як страшно стало. А головне, ще нічого не трапилося.
Йому було дуже страшно, тому він вирішив заплющити очі.
— Хто вимкнув світло? — раптово вигукнув Ибут — А, це ж я очі заплющив. А так темно було, що навіть ще страшніше стало.
Ибут обережно підвівся.
— Ой, здається я вступив у якусь невеличку калюжу з дуже знайомим запахом. Добре, що то не я її залишив. Чи все ж таки може і я!?
Ибут почав винюхувати незнайому речовину.
— Мабуть, таки то був я! Але "я" не тоді, коли підвівся, а "я" тоді, коли заплющив очі.
Ибут знову скрутився в клубочок та покотився праворуч. Але так, як до цього він злегка розвернувся поки винюхував калюжку, то це праворуч стало попереднім ліворуч.
— Цікаво, як там Тахталь? Чи довго йому ще? Цікаво, а що він робить? Може піти позаглядати? Чи краще сидіти на місці?
Він знову присів тяжко зівнувши.
— Ех, так багато запитань, що аж в думках запаморочилося.
В цю мить задзвонив будильник Агрибоса. Ибут аж підскочив від неочікуваного звуку. Його погляд зосередився на Тахталю який із маленьким м'ячиком вискочив з клітки хом'яка. Вискочив і подався у невідомому напрямку. А точніше до кімнати господарів.
"А як же я?" — подумав Ибут. Подумав та й побіг слідом.
І поки Агрибос думав про свято та подарунок, поки ходив до Сафолини та намагався її розбудити, Ибут та Тахталь думали як їм непомітно залишити кімнату господарів. Адже незабаром вони також прокинуться і тоді буде дуже багато запитань.
— І чому ти зайшов саме до цієї кімнати? — схвильовано прошепотів Ибут — Та ще й з м'ячиком Айка?
— Тобто, м'ячиком Айка? — здивувався Тахталь.
— Тю, ти що не знав? Це ж улюблений, викрадений Агрибосом, давно загублений м'ячик Айка.
Ибут виглядав дуже стривожено. Здавалося, що в такій поганій ситуації він ще ніколи не був.
— Он воно як! Добре що я помітив напис на коробочці й вирішив викрасти лише подарунок. Бачиш який я молодець!
— Молодець? Ти хоч уявляєш що з нами тепер буде? Айк подумає, що це ми його поцупили. А тепер здогадайся, що він з нами зробить, коли вирішить, що м'ячик був увесь час у нас? Не бачити нам нічних прогулянок та смачної їжі.
Ибут сказав саме "смачної їжі" тому, що вночі, їжа, чомусь набагато смачніша аніж вдень. І так вважав не лише Ибут. Так вважали усі маленькі мешканці будинку.
— Тю, та не хвилюйся ти так. Якби ми викрали коробочку, то тоді було б набагато гірше. А так, в нас є шанс все виправити. Зараз непомітно повернемо подарунок і все буде добре. — підбадьорив товариша Тахталь.
— Аби ж це так легко було зробити як сказати.
— Так, зробити буде не просто. Але реально. І я, здається, придумав як. Ти залізай в господарів капець й сиди тихо. А коли тебе впіймають, то вигукнеш "Сюрприз". А до того часу, щоб ні звуку!
— В якому сенсі упіймають? — не зовсім зрозумів Ибут.
— Мовчи сказав! Залізай та сиди тихо!
Ибут заліз в капець й лапками прикрив рота, щоб випадково нічого не мовити.