Проминемо й тут сімох братів такої-то породи, веселих і життєрадісних, що продаються гуртом і нарізно, хортів, сеттерів, пекинських мініятурних псів, фокстер'єрів, що в них шерсть як дріт, таксу, що її продадуть дешево, якщо тільки трапиться хороша собаколюбна, гуманна сім'я, і перейдімо до собачих готелів.
"Гостиниця для собак у Барнакрі. Багато землі навколо, ідеальні страви, центральне огрівання; постійна собача нянька з сертифікатом, спеціяльне годування різних порід. Адреса".
Другий готель — готель-дача. Тут дбають також і про собачу романтику, влаштовуючи вигідні умови для любови. Так само тут беруться викласти собакам науку, і завжди є продажні йоркширські тер'єри.
Перша сторінка закінчується таблицею, що показує, де містяться об'яви про дану потребу. В цій таблиці вісім великих і шістдесят три дрібних категорії об яв. Правда, не всі категорії однаково багаті. От. приміром, категорія "Товариств" (Societies) і має одним-однісіньку об'яву. Це об'ява Товариства Кремацій (спалювання трупів). Бути членом такого товариства на всеньке життя, аж до моменту спалення в крематорії, коштує п'ятдесят карбованців, включаючи сюди кошти на спалення вашого тіла в якому завгодно крематорії.
Ніяких інших товариств не видко, ні наукових, ні громадських, ніяких. Натомість є об'яви клубів.
Друга сторінка Таймсу — це пароплавні компанії, екскурсійні фірми, готелі. Це сторінка туриста. Треба сказати, що туристам живеться в Англії здорово. Можна за відносно невеликі гроші поїхати куди завгодно. Англійці, приміром, їздять у Париж на weekend (кінець тижня, от як харківський робітник їздить на суботу й неділю рибалити на Дінець).
Та що нам ці екскурсії не при губі, перейдімо до третьої сторінки. На третій шпальті починаються притулки для дітей, дорослих, фізично, психічно хворих. Є благодійні інституції, що заодно прохають вашої допомоги. Отакий Шпиталь Св. Томаса має п'ятсот хворих і тисячу сто прихожих пацієнтів. Щоб його підтримувати треба ще зайвих тисячу карбованців на день, а їх нема. Пацієнти дають все, що можуть, але цього не вистачає. Звичайні пацієнти — це сусіднє робітництво. Нижче прямо написано, що:
Всіх людей, що мислять, і жінок проситься допомагати сирітському товариству і т. д.
Допоможіть малій дитині! Наш свідомий читач добре собі уявляє, чого це апелюють не до почуття, а до мисли. Можна ненавидіти пролетаріят усім серцем, але розуміти, що не варт його дуже дратувати.
Але притулки є не лише для пролетарів.
"Досвідчена леді приймає гостей у делікатних справах. Уважне трактування. За містом".
Це, я так думаю, мабуть аборти. Наш джентльмен в одній холоші очевидно не може вимовити таке слово. А от ще один спосіб м'ягчити номенклатуру:
"Лондонський дім присмеркового сну"…
Так і написано: "London Home of Twilight sleep".
…першорядний Дім для матерів, що спеціалізувався на присмерковому сні і т. д.
Здається, втім, що це якийсь новий медичний засіб.
Багато цікавого можна знайти в відділі продажу котеджів і домів — з нього видко, що англійці дуже полюбляють опочивальні. Котедж з дев'ятьма, десятьма спальними кімнатами — це звичайне діло.
З половини третьої сторінки (а ми вже проминули більше тексту ніж є в тому третьому томі Капіталу) починається попит і пропозиція роботи.
Молода леді, витончена, хороша зовнішність, шукає секретарської посади в джентльмена "з положенієм". Добре пише, може друкувати. Адреса.
Єсть і попит.
Потрібна з найближчого четверга весела й симпатична Молода Леді як компаньйонка молодій леді, що має нервозну диспозицію. Адреса.
Куховарки, покоївки, генерал-шефи (пишеться просто Generals), няньки, садівники, шофери. Якась місіс хоче мати няньку для своєї дитини, що могла б замітати в хаті і витирати пил. Декілька сімей спеціяльно хотіли б мати подружжя — кухаря й покоївку, або шофера й куховарку, очевидно, щоб уникнути прислуги з любов'ю. В Дортмурі якісь дами утримують ресторан і хотять мати бувшого офіцера доглядати за розміщенням автомобілів і столів у ресторані. Виходить, що знаходиться робота для бувших офіцерів.
Дехто підкреслює, що не п'є (коли чоловік) або — що не кохає (коли жінка), констатуючи, що дівує постійно. Роботодавці подекуди вказують потрібну їм релігію.
У правім нижнім кутку третьої сторінки є друкована форма для об'яв, яку, заповнивши, можна вирізати ножицями і послати до редакції.
Обминемо тепер судові справи, що їх є майже на друкований аркуш і програми служб божих у церквах, що друкується точнісінько як програми театрів, а в кінці як режисер указується той чи інший піп. Обминемо спортивні новини, перегони, поло, гокей, біта, водний спорт, голф, лавн-тенніс, рагбі — футбол, норсерн — юніон-футбол, асосіейшен-футбол (це той, що й у нас), бокс, крикет, фехтування на флоретах, фехтування на еспадронах, фехтування на рапірах, полювання з рушниці, полювання на лиса з хортами верхи (це в англійців зветься "благородне полювання"), атлетику всяких категорій.
Оці спортивні новини забирають стільки тексту знову як цілий третій том Капіталу — дві сторінки Тайму. Тут уже є деякі реклами. На шостій сторінці реклам немає — це парламент.
Ледве чи зацікавиться свідомий читач ще раз почитати промови Джойнсона Гікса, чи якогось там капітана Фейрфекса, про якого сказано тільки, що "капітан підтримував білл". А що той білл був про збільшення кари за злочинства, то й капітанове поводження цілком зрозуміле.
Мабуть трішки цікавіша буде для свідомого читача така подія: в чужоземній галереї підчас промови містера Буті (з Абердіну) якийся молодий чоловік почав плескати в долоні. А що це порушувало парламентські звичаї, йому негайно запропонували вийти з парламенту. Він відмовився, його вивели силоміць. Виходячи, він гукнув: "Голосуйте за містера Саклатвалу"!
На тій же сторінці ми дізнаємося, що замовлення на будову нових крейсерів розподілено дуже справедливо межи вісьма фірмами, що будують воєнні кораблі і то вельми справедливо, по одному крейсерові на що-кожну фірму.
Тут же є відділ, що називається химерною назвою "Лондонська Газета", і в ньому докладно вияснено, якому лефтенантові бути віднині капітаном, а якому лефтенантові зовсім уже не бути офіцером, бо "король не може знайти вжиття для його послуг" з тієї причини, що той лефтенант засуджений за віщось цивільним судом.
Пролетімо повз довгу статтю про авіяцію, суми й кошториси, про землі для полювання, подаровані штатським службовцям, листи читачів, де є заклик до всіх британських куховарок і господинь купувати тільки британські вироби. Виявляється, що бували прихильники і всяких легальних заходів що до цього, але, "на жаль", і досі доводиться орудувати словами, а не примусом. Проминемо й того шановного виноторговця, що роз'яснює шановній публіці про виноградні вина англійського виробу.
Хоча, мовляв, виноград і не росте в Англії (через вогкий і дощовитий клімат), та давно вже винайдено способи ввозити виноградний сік. "Отже" британські вина такі ж самі щирі як еспанські, французькі, австралійські чи південно-африканські.
Але тут ми мусимо покинути свідомого читача і розважити трохи лакейські душі (що їм у Радянськім союзі не заборонено читати радянські газети і що таким чином теж складають частину читацької маси). Щоб потішити цю категорію людей, наведемо дещо з статті про те, як принц Вельський (спадкоємець престолу) одвідав різниці в Смізсфілді. Виявляється, що хоча принц їздив цілком інкогніто і його зустрічало всього тільки десять вищих урядовців і начальників, але населення і різники його впізнали і вирішили, що він "добрячий хлоп".
Далі принц (слухайте! слухайте!) одмовився одягти спеціяльне пальто, коли сходив у лідники, а проходячи повз пам'ятник героям війни, зняв (зняв!) бриля!
Подивившись на машини принц заявив, що вони справили на його глибоке вражіння. Далі він пив каву з тих самих (тих самих!) чашок, що з них п'ють усі відвідувачі ресторану, і офіціант подавав йому каву звичайнісіньким способом, точнісінько як і всім.
Далі він роздивився знову якісь машини і заявив, що то є "чудові машини". Він пробував одрізнити шотландське м'ясо від англійського і помилився — після чого "принц і всі, що були з ним, сміялися щиро".
Потішивши таким способом лакейські душі, перейдімо до інцидентів на вулиці. От, приміром, автомобільна катастрофа. Вікарій Н'ю Мілза ("Нових Млинів" коли ваша ласка), керуючи автомобілем, налетів на мотоцикліста м-ра Мартіна і роздушив його. Дружина покійного мотоцикліста тепер позиває спортивного попа, якому, до речи, не більше й не менше як сімдесят років. Здається, що духовний автомобіліст має заплатити вдові п'ятнадцять тисяч карбованців.
Десята сторінка починається з статті під назвою "Зачаровання", автор Каллісфен. З великим здивованням читач пережовує парфумерну філософію автора з еллінським ім'ям, поки не дізнається в кінці, що це є реклама універсального магазину. Знову спорт — на цей раз більярдні змагання і музичний блокнот.
Музичний блокнот силкується довести, що Англія — країна дуже музична наперекір ходячій славі. Доводиться це цифрами числом співочих товариств. Музичний блокнот запевняє, що співочі товариства співають не фальшиво і доводить це тим фактом, що тенори виступили на якомусь концерті з до, в той час як баси співали до-дієз. Цей факт автор називає тріумфом хорової музики.
Єсть шматочок із Таймса 1826 року — це якийсь вірш, що дуже туманно натякає на те, що якийсь лорд є однорог. На це витрачено двадцять рядків, але прізвище лорда делікатно заховано за точками, щоб покійник у своїй столітній могилі не образився б на нескромність газети.
Пропускаючи силу літературних нотаток, найбільше архівного порядку, надибуємо цікаве офірування. Дружина покійного Артура Маркгема пожертвувала капітал, проценти з якого що-року служать премією за найкращий літературний твір. Це, звичайне діло, нікого не здивує. Але от кандидати на премію мають бути або вугільні шахтарі, або ті хто був раніше вугільним шахтарем в Англії, Шотландії та Велсі і тепер не працюють як інваліди.
Про кого ж пишуть шахтарі Англії, Шотландії та Велса на приз Артура Маркгема?
— На цей рік їм дано таку тему: "Чоловіки й жінки в Шекспіра як прояв національного характеру" Екзаменатори з Шефілдського університету прирікатимуть премію.
Одинадцята сторінка — це зовнішня політика і закордонні події.