Хто ви такий?
– Іван Обормот.
– Громадянство?
– Аргентина.
– Ви, сеньйоре?
– Петро Обормот.
– Громадянство?
– Арґентина.
– Ви?
– Микола Обормот, арґентинський громадянин.
– Так, – протягнув Родріґес і, опанувавши себе, почав сипати питаннями, як належить: національність? стан? освіта? політичні переконання?
– Наскільки я зрозумів, прошу пробачення за вислів, сеньйори близнята?
– Так, – почулося у відповідь.
Слідчий був вельми задоволений своєю далекоглядністю, бо був завжди високої думки про своє вміння логічно і дедуктивно мислити. Якщо він зумів так швидко розібратися в питанні, що перед ним стоять близнюки – це робило йому тільки честь. Безперечно, це необхідно буде особливо підкреслити, коли його інтерв'юватимуть кореспонденти.
З першого допиту Родріґес зрозумів, що з головними винуватцями (те, що вони були головні – сумніву не виникало) клопоту не буде. Усі троє визнавали себе призвідцями і навіть пишалися цим. Таким чином, слідство було проведено швидко і ретельно, чого не заперечувала навіть преса. Отож справу було передано до суду. Усяке зволікання могло тільки викликати нарікання преси на невиправдані витрати в судочинстві.
Удень суду публіка буквально атакувала судове приміщення, і це завдало нового клопоту поліції, великі наряди якої з превеликою силою стримували юрми людей. Старий суддя Хіменес став центром загальної уваги. Саме йому було доручено провадити судові засідання.
Коли обвинувачених під вартою було приведено до залі, там щойно закінчувався розгляд справи про викрадення з гасієнди дона Хіменеса бойового півня, яким він дуже пишався. У крадіжці півня обвинувачувалась нещодавно прибула до Арґентини Роза Шаланда, що працювала птахаркою на гасієнді. Іспанською мовою вона ще не володіла, і суд провадився через перекладача, який, до речі, теж неабиякий був мастак в українській мові. На питання судді, навіщо сеньйора Шаланда вкрала півня, сеньйора Шаланда відповіла в неперевершеній одеській манері:
– Дуже мені потрібен був ваш півень.
– Ваша милість, – поспішив перекласти тлумач, – підсудна каже що їй дуже потрібний півень вашої милости.
Дон Хіменес отетерів з такого нахабства.
– Як?! – вигукнув він, ураз втративши суддівську індиферентність. – Їй потрібний мій таїтянський півень? Скажіть, будь ласка! Каспіта!* – гримнув він, уже не стримуючись.
У залі засміялись. Суддя дзенькнув калаталкою.
– Обвинувачена Шаланда, суд ставить вимогу про негайне повернення вкраденого півня.
Цього разу вже спалахнула сеньйора Шаланда, яка, до речі, жодного півня не крала, з тої простої причини, що того клятого півня помилково обпатрав суддівський кухар, і він трапив до шлунку дона Хіменеса. Отож Роза Шаланда, страшенно обурена такою несправедливістю, взялася у боки і вигукнула:
– Здрастуйте, я ваша тьотя!
– Ваша милість, – втрутився тлумач, – підсудна каже, що вона тьотя вашої милости.
Дон Хіменес закліпав очима, присяжні перезирнулися, а в залі все подалося аж наперед, витягнувши шиї.
Це був той казус де юре, оминути який не було спроможности. Отже, дальній розгляд справи про зниклого півня було відкладено до вияснення родинних відносин судді і підсудної. Таким чином, суд перейшов до розгляду наступної справи.
Перед судом стали троє Обормотів, зразу викликавши своєю подібністю здивування судді і деяку сенсацію з залі. Обвинувачення підтримував прокурор Менандес, захист на себе взяв відомий адвокат Дідедендром.
На запит судді Хіменеса про національність кожний з Обормотів відповів:
– Українець.
Місце народження Обормотів викликало в залі сміх: усі вони народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані від мами-мавританки і татка-гуцула з інтервалами п'ять хвилин один за одним.
– Отже, – резюмував суддя, – ми маємо справу з підсудними українського походження, підданими Арґентини, що народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані, з боку тата – гуцулами, з боку мами – маврами.
Оскільки питання про національність обвинувачених було дещо сумнівним, суд змушений був викликати експертів, перед якими буде поставлене питання: як називається гібрид мавритансько-українського походження?
Після короткої наради експерти відповіли: мавук. Але оскільки обвинувачені називають себе українцями, то, згідно з загальним положенням, вони мають право себе так називати. Суд узяв це до уваги.
На трибуну піднявся прокурор.
– Підсудні Обормоти, поясніть судові граматичну суть вашого прізвища.
– Протестую! – скочив адвокат. – Це принижує людську гідність моїх підзахисних.
– Ваша милість, – звернувся до судді Менандес, – я настоюю на виясненні цього питання, оскільки, як на мою думку, прізвище "Обормот" скорше скидається на твариняче, а не людське. Отже, чи нема тут, ваша милість, якоїсь підступности? Я хочу сказати, чи не є це просто кличка, за якою, можливо, ховаються більш небезпечні злочинці, ніж ті, за яких вони себе видають.
Адвокат знову заявив протест. Суддя відхилив. На суд викликаються експерти-філологи, очолювані професором Сан-Яґо. Цілком авторитетна експертна комісія виносить рішення цього досить складного питання. Після короткого двогодинного вступу професор Сан-Яґо переходить, нарешті, до основного:
– Ваша милість, як я вже казав, генезис слова "Обормот" ще вимагає свого дослідження, але вже на сьогодні, у світлі останніх філологічних досліджень, можна сказати, що в сучасній еспанській мові слово "Обормот" відповідає таким синонімам, як дурень, бевзь, бовдур, недотепа, телепень, балда, пришелепуватий, пень, довбня, йолоп, макітра, придуркуватий, недоленьга і, нарешті, більш складним синонімам чи метафоричним виразам, як: голова з вовною, порожня голова, торічеллієва пустота і т.д. Щодо питання про можливість такого прізвища, експерти одностайні в своєму дослідженні: так, можливе.
Отже, і це питання було вияснено. Під перехресним допитом було встановлено, що Обормоти за своїми поглядами – муністи, і всі троє є членами арґентинської мунпартії. Це було тою міною, яка враз викликала відповідну реакцію на сторінках правих ґазет. Так ось воно що! І в наступні дні закрутився такий ґазетний вихор, що читачі очманіли, а кілька навіть звалилися в інфаркті, і їх відвезли до лікарні.
Судовий-процес над Обормотами дав змогу останнім виступити з довжелезними промовами про суть марксизму, країнчудесівський рай, ганебні й блюзнірські тенденції кінопродюсерів, які паплюжать країнчудесівські госпи, і таке інше. Оскільки ж Обормотів було троє, то, скориставшись з того, вони виступили з тридцятигодинною промовою, змінюючи один одного по черзі. Цю промову було відразу ж надруковано в лівій пресі з портретами всіх трьох: Івана, Петра і Миколи Обормотів.
Політична тріскотня сягла таких меж, що країні загрожувала урядова криза. Суд, однак, не міг нехтувати законом, і присяжні винесли чітке і виразне рішення: винні.
Ось чому троє Обормотів за порушення громадського порядку були засуджені до штрафу в розмірі 10 тисяч песо кожний, з чого, власне, і треба було б почати цей розділ (але тоді і не було б цього розділу).
Штраф, звичайно, було сплачено того ж дня керівництвом мунпартії в розмірі, що його визначив суд: десять тисяч песо на кожного Обормота.
***
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ, про те, як Обормоти несподівано кладуть ліво руля
В наступні дні Обормоти ходили роздуті від пихи, мов гиндики. Вони стали героями дня. Їх інтерв'ювали, запрошували на мітинги, збори і просто до товариства. Радіотелевізійна компанія навіть влаштувала їм виступи перед мікрофоном і по телевізії. Обормотів оглядали, обмацували, брали у них автографи і фотографували в різних ракурсах. Шановну трійцю можна було бачити в останніх новинах, на плакатах, обкладинках журналів і ґазетних сторінках. Ба якийсь час раптом їх обличчя виперлися на реклямні щити. Правда, тут мало місце деяке тертя. Постало питання про сумісність таких речей, як рекляма і муніст. Але запопадливі ділки так щедро відсипали грошей, а партія мала такий дефіцит після "Мундіяльської справи", що за допомогою марксистської діалектики вдалося швидко вийти з цієї делікатної ситуації. Погляд на рекляму був обґрунтований глибокодумними теоретичними викладками, в основу яких було покладено тезис: діалектика є, насамперед, переоцінкою вартостей, а оскільки так, то... Таким чином, Обормоти зайняли місце поряд з красунями і красенями реклямних табло, дарма що мали трохи закриві ноги. Проте палиця завжди з двома кінцями. На превеликий жаль мунпартії, гармидер навколо трьох Обормотів одночасно викликав нездоровий інтерес до кінофільму "Балада про госпи". Тепер у "Мундіалі" крутили стрічку без упину цілу добу. Але, навчений гірким досвідом, Лопес, запобігаючи нових ексцесів, умовив поліцію чергувати денно і нощно. Таким чином, на кожному сеансі принаймні сотня шестипудових поліцейських підпирала стіни обабіч крісел, тримаючи напоготові добрячі гумові палиці. Зрештою, все це настільки обридло Гомесу, начальнику поліції Буенос-Айреса, що він викликав до себе Обормотів і запропонував усім трьом забиратися з Арґентини до бісової мами.
– Це що, ваша думка? – запитали ошелешені Обормоти.
– Ні, ваша, – зміркував той, боячись, аби випадково преса не знайшла в цьому деякого утиску демократичних прав.
– Якщо ви так, захлинаючись, розписуєте на кожному кроці країнчудесівський рай, то чи не ліпше вам покинути арґентинське пекло і майнути до того раю через атлантичне чистилище, га? – вже не приховуючи роздратування провадив далі Гомес.
– Ну й поїдемо, – огризнулися Обормоти.
– Ну і їдьте.
– Ну й поїдемо!
– Ну і їдьте!
– Ну й поїдемо!
– Каррамба! – грюкнув кулаком Гомес, розносячи вщент по столу все, що на ньому стояло.
– Каспіта! – не залишились у боргу Обормоти, жбурляючи від себе крісла.
Коли звістка про виїзд Обормотів до Країни Чудес облетіла місто, здійнялася нова колотнеча в пресі, радіо, партіях, урядових кулуарах. Посипалися запити до міністерства закордонних справ, до прем'єр-міністра, до президента. Як? що сталося? чи нема тут якої каверзи? чи не пахне тут підривом основ арґентинської демократії?
Начальник поліції настільки був усім тим переляканий, що посивів за одну ніч. Він кляв себе і Обормотів, щоранку уважно переглядаючи ґазети: хоч би, мадонна міа, його розмова з Обормотами не потрапила на сторінки преси.