Заполітизовано-сектантська затята відчуженість Єдиного Інформаційного Поля України від менших інформаційних полів (зокрема, літературно-художнього) надає засобам масової інформації не державний загальнооб’єднувальний статус, а працює на професійно-інформаційні відокремлення цих ЗМІ. Виникає враження, що Єдине Інформаційне Поле України проводить цілеспрямовану роботу не на своє підживлення меншими інформаційними полями, а на їхнє поглинання собою. Отже проводиться систематизоване приниження сучасного українця, на його аборигенство та дебілізацію в інформаційній лавині, на національний сурогат. За доказами далеко ходити не треба: українське майбутнє формують «національні» дитячі герої – безголові Телепузики, копійчано-ненаситні Скруджі, захмарні шоумени Чіпи та Дейли; телеканалом СТБ відверто, з благословення Національної Ради, знищується набуток століть – українська літературна мова і т.д. Шановні, а ваша старість вашими ж дітьми не запитає: «І звідки воно, таке бездушне, взялося?!» Придивіться сьогодні, добре придивіться – звідси…
Коли помирала Душа, —
Народу набігло багато;
Зібралися, наче на свято,
Коли помирала Душа.
Письменник, хто Душу цю зрадив,
Талдичив під ніс уперто:
«Душа не вмира – безсмертна!»
Хоч вірить боявся в цю правду.
Боявся, бо так запродався,
Вернути якби йому Душу,
Мотузку шукав би – й на грушу;
Не в Раду Верховну подався б…
…Галопом газета промчала –
Нажива в очах щохвилинна…
Ридала надривно картина,
Бо скрипка їй правду сказала.
…А в цих вже столи розпростерті…
…А цей, з міністерства культури,
Аж весь засвітився: «В натуре!»
Дадим три фольклорных концерта!»
…Коли помирала Душа,
Зібралися, наче на свято…
…Невже все життя – тільки дати
Коли помирала Душа?!
Що не виходиш з мілини –
Не час, не світ – себе вини.
Не жити як – як убивати,
навчає телебачення тебе
Пустота у душах юних пророста
Латинь освіти плодить яничарів
В полі душі цвіте лобода
Багато тут хохлів та яничарів,
Та підло мало українців тут.
Ревізія
(Идароп; авторський жанр)
Життя багатозначне, як прем’єра…
…………………………………..
Усе двоїться, всі чуття дзеркальні…
………………………………….
Краще нам не заглядати в себе…
………………………………….
Життя мине,
Уже мина.
Тебе й мене –
Напів нема.
(О.Бутузов, «Мистецтво самоти»)
Якщо ти ввійдеш у славу,
Розбуди в собі уяву:
По житті майни своєму,
Повернувшись у сьогодні.
Сам з собою ти зустрінься;
І вони тебе розсудять,
Я твої; з учора й з нині…
Як життя пройшов єдине?
Глянь-но, вигляни з-під маски!
Йшов чи підло прикидався?
Як нестане, скажуть як…
— Уявляєш: Я зустрілись…
— О! Зраділи, тиснуть руки…
— Оп! Колишнє бє по морді!,,
Завтра виставить рахунок
Як душа співала… — Шлунок!!!
Якщо ти ввійдеш у славу,
Не буди в собі уяву;
Не зустрінься сам з собою!
Стануть я твої до бою
Не з собою, а з тобою;
Я твої тебе й уб’ють…
…Ходять по реанімаційній палаті
Ревізійні Я мої прокляті…
Барвінок
Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости.
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!.
Осколки серця
Степ. Україна. Сонце так,
Неначе вперше землю баче древню.
Літає-таке жайвір-птах,
Гасає-гасне в небесах, —
Осколки серця – падають! – на землю!
- Поете, як ти, не зачах?..
Очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
Літаєш-гаснеш в небесах…
Осколки серця – падають: — на землю!
Бутафорія
(З поеми «Вишня на болоті»)
Спливають дні в країну вічних сиріт…
…………………………………
У мізансценах губиться надія
…………………………………
Душі невитрачена сила
Не змінила руку на крило
………………………………….
Поети – грішні… через те, що вміють
Все невимовне втілити в слова
(О.Бутузов «Мистецтво самоти»)
Залишимо оцей наш час Історії
Як для самознищення. В самоіронії
Постанео – безвольні, аж безмовні –
Пусті зсередини та камуфляжні ззовні.
Ксерокопичим необхідне зло.
Колись були й ми рисаками,
Та оскотинілись роками.
Що гроші? Папірці… Душа
Прорветься зв’язззю вірша
В майбутнє; звідти нас побаче –
І гірко внуками заплаче.
— Ми, українці… Нас держава…
— Кого лінила – одержала… жала…
— Вгодовано-безчесних лизунів…
Кричав аж; докричатись не зумів
Тобі з твоїх інвестиційних снів…
Залишимо оцей наш час Історії
Як грунт для самознищення.