Єврейська дівчина, яка бажала вчитися у столиці, здобувала собі жовтий пашпорт, хоча ніколи фльондрою не була й не мала наміру бути. Євреї-студенти, живучи за смугою осілости, мусіли приписуватися за льокаїв до якоїсь буржуазної сім'ї, — це було дозволено по всій країні.
Льокаєм єврею можна було бути де завгодно.
Єврейський поет Фруг, щоб жити в Петербурзі, — теж мусів не обминути подібної приписки. Звичайно були росіяни друзі, при яких можна було числитися за льокая номінально, але в пашпорті "єврей" і "льокай" стояли рядом, як слова рівного значіння.
А здебільшого печаткою до єврейського пашпорту смуги осілости було розвеселе слово — "в морду!", — що вживали хлопці з "Союзу Руського Народу".
Революційна історія знає свій пашпорт, —вовчий квиток. Його ласкаво видавала жандармерія його невеличности людям, спійманим на місці злочину з крамольними речами, — починаючи від "Кобзаря" Т.Г. Шевченка й кінчаючи відозвами Леніна.
З людини знімали копії, робили два знімки, в профіль й анфас, антропометричним виміром компромітували голову, залишали в теках злісний дактилоскопічний відбиток великого пальця руки, виписували особливі прикмети, — "жона, двоє дітей, очі сірі, ніс з горбинкою, волосся русяве, на правому плечі бородавка", і за людиною по всій імперії котилися телеграфні блянки, — "негайно-таємно, в канцелярію його превосходительства ігрекського генерал-губернатора в Юго-западном крає... Суворий догляд... арештувать... іменем його величности государя імператора..."
І тепер, і в давнину пашпорти бували добрі й злі.
Були пашпорти військові проти дезертирства в арміях, були чумні пашпорти.
Під час чуми у Пскові в 1551-му році, новгородська сторожа хапала за петельки всякого проїжджого в охопленій епідемією зоні, який не міг показати чумної грамоти, і палила його з метою дезинфекції на місці, — з конякою, з возом, з усім добром, залишаючи від незадачливого холопа самі вишкварки.
Дуже багато було пашпортів, які падали на бюджет народу.
Ось типовий пашпорт на подорожній комфорт за рахунок лохви, виданий у 1493-му році піддячому Йолці:
"Од великого князя Івана Васильовича всея Руси. Од Москви по дорозі, по нашим землям, по Московській землі й по Твєрській землі по Твєрі, по ямам ямщикам: послав єси з мазовецьким послом з Іваном у приставах Йолку піддячого, і ви би Йолці давали на посла по сім підвід од яму до яму, а йому по дві підводи, а покорм би давали йому на яму (перераховується, що саме). А від Твєрі Твєрцою-рікою всім людем без одміни до Торжка, а в Торжку старості й усім міським людем, а од Торжка до Волочка, а на Волочку старості й усім холопам, а од Волочка Мстою-рікою до Великого Новгорода всім людем, чий би хто не був, щоби всі йому, Йолці піддячому, давали судно і гребців і кормщика. А де їм прилучиться стати, і ви би їм давали покорм на стану по цій грамоті. А од Новгорода по Новгородській землі і до Пскову по ямам ямщикам і всім людем без одміни, чий би хто не буде, щоби давали Йолці піддячому на посла на мазовецького по сім підвід та покорм, як у цій грамоті сказано; а де їм буде в потребі судно, і ви би їм давали судна і гребця. А як піде Йолка піддячий назад зі Пскову, і ви би йому давали по дві підводи од яму до яму і до Москви по цій моїй грамоті".
З цього видко, що на кожний пашпорт, як ми вже говорили, йдуть народні гроші, чужоземною валютою, своїми грішми й натурою, особливо натурою, бо ми маємо певні відомості, що Йолка піддячий не був таким дурнем, щоб не скористуватися з веселих привілеїв командированого руса 16-го віку, і не гульнуть із бабами на ямах.
До речі, з деякими сумнівами тактичного порядку, я можу заявити, що закордонними пашпортами користуються навіть папуаси-людожери з Нових Ґебрид.
Один з таких пашпортів випадково попав у мої руки; його подарував мені один з капітанів далекої плавби під час його стоянки зі своєю дірявою шкаралупою, що голосно звалася пароплавом, на рейді в Одесі в 1928-му році перед тим, як йому взагалі заборонено входити до порту, бо начальник останнього злякався, що "Анна" потоне в очах у публіки й утворить новий риф під Одесою, який зашкодить радянському транспортові.
Цей папуаський закордонний пашпорт писаний невідомою для мене мовою, — системою головоламних зарубок-закарлючок на бумеранзі, — у своєму первісному вигляді звучить так, коли вірити словам одного знавця:
ОКАТОЛАЧЕКАЛАКАТООНГА.
Ло-ла похаон гугу Напатогуучаге, паланг-палу воуон ду пху-пху Хохао Намба, о дао мбалоу Танемару на обиигу Малекулу ху Мбанга Гебрид — рану папувах, — тупу-тупу ндонг на дну-улу Вао, дха ваова ваато одлогу Оталонгу, ндяма Хаохо Намба, — оту го у лду ру ре занг-занг Ору, — даулогуаа тетеогу пину хохао тотемам Дивел-Дивел о даиаму хаоха пу па руру аробохоо охру до кця-кця бумеранг ота таратаа го вели ля Нагапате тонгуду.
Хао-Хоо.
Оу 27/12 гоонга ула ля Нагапате нбу 5/8 гоонг воо оу мбалоу Тапемару.
Вищезазначений знавець на моє прохання ласкаво згодився зробити переклад, який я й пропоную аматорам людожерства та його апологетам на Україні.
ЗАКОРДОННИЙ ПАШПОРТ.
Пред'явник цього, громадянин Напатогуучаге, хоробрий вояка з роду Великих Намба, що за бухтою Танемару на острові Малекулу у нових Ґебридах — країна папуасів, — їде за кордон на сусідній острів Вао, щоб звоювати підлого Оталонгу, вождя Маленьких Намба, — зжерти його й одержати руку та серце красуні Ору, віддавши належну данину великим богам Дивел-Дивелам, що прикладанням маленького пальця правої руки, пофарбованого охрою, та зарубкою секретаря його величности короля Нагапате й свідчиться.
Хао-Хоо.
В 27-мої дюжини молодиків правління короля Нагапате день 5-й 8-го молодика, дано в бухті Танемару.
Я закінчую історію закордонного пашпорту та чужоземних валют всіх віків у слов'янських народів, щоб перейти до синтези всіх пашпортів, до українського радянського червоного пашпорту, який лежить переді мною, нагадуючи мені всі ті авантури, що я їх чинив за його спиною, чи то пак, за його палятуркою, дома й за кордоном.
Але перед цим мушу ще зауважити, що видача закордонних пашпортів завжди мала своїми наслідками веселу й сумну брехню, бо то закладено в природі людини, щоб вона, побачивши заморські дива, — нещадно брехала про них у себе вдома. Коли потрібні факти, — будь-ласка:
Середньовічний мандрівник ангулемський доктор теології Тено у своїй книзі про мандрівку на море, написав таке про скитів, наших предків, що в мене аж вуші зав'яли, в чому кожний може пересвідчитися. — Він написав, що хвости скитських та сирійських баранів важили більше 30 фунтів, а до крупів треба було пристосовувати візки, щоб носити баранячі зади, такі вони довгі та важкі.
Можу сказати, що до доктора Тено в нас взагалі не мусить бути жодного довір'я, бо він не тільки був брехун, але й порнограф, а свій закордонний пашпорт носив у гульфіку.
Можу з задоволенням оголосити, що в нас у таких місцях закордонних пашпортів ніколи не носили.
Тепер подаю епілог, який і був за кінцеву мету всього сказаного перед цим, а саме:
Мій особистий закордонний пашпорт, що я вживав, подорожуючи в Европі, а також вдома, — мусить справляти надзвичайно приголомшуюче вражіния на людей, які не мали чести бачити і тримати в своїх руках радянського закордонного пашпорту. Як би то не було, зараз у Європі кожного сухого як вобла англійця, що швендяє по кунсткамерах з червоною палятуркою "бедекера" в руці, — бездоганно підозрюють в пропаганді комунізму. Варто ж собі уявити, як ті самі європейці поглядають на людину, яка має при собі не червоний "бедекер", а справжній червоний, радянський, на третину більший за розміри "бедекера", закордонний пашпорт.
Пардон! — Мушу зробити поправку: — коли в Европу з червоним пашпортом приїде який Чехов, Грановський, то першому гарантується головна роля в Райнгарда, а другому режисура над кількома поставами в "Лессінг-театрі". —
Люди ж у Европах не дурні, і під червоним пашпортом бачать душу іншого, скромнішого кольору.
Стоп!
Мій колір бездоганний!