Завдяки російським історикам і пересадній критиці з дошукуванєм в історії новочасної демократичної течії, Українця обрабовано з його геройської істориї, обкидуючи великі індивідуальности його нації болотом за одну— хибу, —за їх "недемокра-тизми. Завдяки російській "науці4* приложено мірку демократичних ідей XIX. віку до гетьмавів XVII —XVIII віку і обрабовано їх з заслуженої авреолї, на яку заслужили мученики і борці самостійности україньскої на-циї, що накладали головою за велику ідею. Найбільший поет назвав їх "грядою Москви, варшавским сьміїям", а всі "мужі иауки" і публіцисти, та доморослі критики в запалі демократичнім трохи не завинули гетьманам, що вони не соціалісти і не знали доґми Маркса і Енґельса. А прецінь Людвік XIV, їх "участник хиба не був демократ, а лишив ся на псе в ношам і у Французкої поступової нації як великий чоловік!
Аби їх належно оцінити, треба увійти в духа їх часу, в сучасну організацію держав — а щойно тодї вони стануть в правдивім сьвітлї. Як зважить ся сучасну їх Европу з абсолютними шляхоцькими прав-лїнлми — то хиба треба подивляти їх, як далеко вони випередили тогочасний культурний сьвіг. Не треба прикладати до усього шабльон "иашого" демократизму, а мірити тих людий по їх житю. по їх страданию, по їх намірах, будь вони викликані любим нам, чи про тивним стремлением, як тільки ті наміри високі, осьвя чені саможертвою — палежить ся їм пошана !
Всі гетьмани, крім може одного двох — наложили буйними головами чи у бою чи на засланню за свої ідеали — честь їм і слава за се, а"пе сплюгавлене їх лиць за те, що вони не були демократами. Не дуже много маем нннїшних демократів,' щоОи так рішучо і сьміло ставали за свої ідеали, як стояли наші гетьмани за. ідею свого часу ! Та рана болить, болить нас тим більше, що самі їх онуки були тим средством ворожого нашому розвиткови режіму, тим средством, що оилюгзвило чола великим нашим борцям і відібрали народов и пошану до своєї минув-шости, позбавили його традиції! Тільки вродженому ідеалїзмови нашого люду можна завдячувати се, що не змінив ся він у скота, що неживе з дня на день Г
Народ що не знає своєї історії, не поважає її, не є гордий на свою минувшість — не може сотворити ідеалу на будуче, живе як скот наживою хвилі, травить ся і веґетує бездушно а сиосібнїйші одиниці сотнями переходять в ряди народів, що вміють увінчати чин посмертньою славою, щи вміють творити історію і дають місце їенїеви одиниці, зазначуючи свою ролю в історії всесьвітної культури.
Тане сталось і з україпьским народом — загал зробив ся байдужним ло переведеня свого национального ідеалу сотвореня модерної органїзациї з найбільшою свободою розвитку індивідуалізму; з почутем свого национального "я", утратили Українці на якийсь час той свій ідеал, а сиосібнїйші одиниці' затягнулись в ряди загибаючої нації Поляків, що заступає в культурі найвище розвинену ідею национализму — і вносять критицизм шляхоцко клерикального режіму ; переходить громадно в ряди Великоросів, що сотворили централістичну державу — вносять до її проблємів крєстшо аграрної справи, до розвязаня якої покликаний судьбою що йно хлїборобский україньский народ в будучій народній своїй державі анархістичного характеру. . . І являєть ся такий куріоз, що україньский історик кидає вислов: "Мазепа здрадив Росію"; україньский поет уважає найбільших гпобителїв свого народу Петра Великого і Катерину II. добродіями супроти великих героїв націоняльної независимости України, українського патріота і письменника діти не розуміють нї слова своєї рідної мови і говорять між собою мовою гнобителїв; українські сьвігочі уряджу-' ють концерт в честь свого поета, говорять на нїм мовою тих, що знївечили йому цїле житя, боючись засьпівати свій национальний гимн; україньскі таланти кидають свого Тенїя, яким обдарував їх наш високий душею народ — в гирло ворожого народу, аби йому дати силу./ проти своєї рідної нації! Україньскі заступники оО мілїонового народу звертають ся з запитом до ріжних великортий хвилї з запитом : "Бути, Українцям, чи не бути ? — як Ви кажете? . . .
Слава вам, сини україньскої інтелїґенциї, а мевТ лице палить ся пурпурою від стиду, як почую що за великі дїла творите! .. .
Не диво, що тому народови міг россійский уряд Еакввути на 40 літ указ заборони видаваня літератури!
Представте собі, чи можливо, аби Поляки дали концерт польский на ювілей Сенкевича сьпіваний по вїмецки, аби мав "вигляд європейський!" Чому Полякам не сьмів уряд накинути такого указу ; чому не приневолив ніякого письменника писати мовою тиранів; чому не змусив їх жінки говорити до дїтий по россійски; чому не випер иольскої мови з уст навіть найбільше зависимого урядника; чому не вирвав з гру-дий нїякого Поляка почутя своєї національної гордости ?!
Поляки бо мають традицію свого історичного житя, перед якою всї бють чолом, хоч вона далеко не така гарна і геройска як українська ! Поляки зробили малі 4 нолушднхоцькі повстаня і озорили їх сьвіт лом цїлу ганебну свою історію, а подвижників своїх окрили славою — Українцї зробили кількадесять повстань людових і не тілько не сотворили з них своєї величної історії та не вміли пошанувати ні одного їх героя!
Поляк має почуте вартости свого "яи — хоч вій далеко не такий глубокий і спосібний як Українець ; Поляк почуває себе гордим як син нації, хоч він далеко не має на чолї того пятна індівідуальности, що має від свого народу кождий Українець.
Чому нам не бути гордим на себе, на своїх героїв, на свою минувшість. кили вона така велична і сияе всїми сьвітлотінями ріжних характерів і стремлїнь?! Чому нам оглядати ся круг себе, що за нас скаже той або сей і стосувати ся до його ласки? Вдввім ся в себе, побачимо себе, спізнаймо своє пяи високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицьову енерґію — а тоді до нас сто сувати ся будуть і прийдуть до нас учити ся, бо в нашій душі є велике творче жерело духа, на яке ;.іи вовинні і можемо бути горді!
Задачею проте грядучого покоління в реабілітувати ношану і честь великих подвижників з XVII. і XVIII. віку, привести в память або у сьвідомість —серед найширших мас традицию історичного житя та боротьби україньского народу, кинути перед очи люду постати гетьманів та героїв України в червонім осьвітленю страдания за автомічні стремлїння, за ідею "Вольної України....*4
Першим кроком до звороту україньского відро дженя на шлях сполуки минулих віків з будучностию України, на шлях національного ""сьвідомленн люду традицією самостійного житя Україии з XVII. віку, була-б народна манї'Фестация з нагоди 250-лїтного ювилею "Гадицкої умови", над якою саме скликано ниніш ну анкету.
Як небудь оцінювати сей Факт історичний — все таки постуляти галицькі своєю далекосягліетю ставлять ПОДВИЖНИКІВ її Вигивського і Немирпча в ряді найсьвітлїйшнх наших провідників. — Сим Фактом виявила Україна такі стремлїння, які до ниві не стратили своєї актуальности, сим Фактом поставлено такий монумент нашої самосьвідомости від перших починів новітнього нашого історичного житя, яким •не може повеличати ся в тім часі ніяка нація. Цікава річ. що народ, який перший на сьвітї поставив ностулит национальное" держави, не тільки не має до нині самостійної управи, але ще стоїть відсуджений від права, навіть від імени осібної нациї.
Гадяцкі постуляти — се найвищий шпиль нашого осьвідомленя яко нациї — та всеж таки сьвят-куваннє того Факту щорічним сьвятом немислиме. Має сей Факт свою Ахіллеву пяту, яка подавала колись велику ідею з її подвижниками, а до нині не засклепилась її рана. Гадяцку умову уложено з Поляками як унію. Вікове жите научило наш народ, як оцїшовати хоч би які ідеальні умови з тою зарозумілою на своє панство нацією. Серед мас витворилась ненависть до "Ляхів", якої до нині затерти не можна. Як піднесемо Факт Гадяцььої умови як велике діло — заходить потрійна небезпека:
1. Партія угодова з Поляками може иіднсстіг
сей "акт як сьвітило нашого дальшого поступован"
в злуцї з Поляками, що грозить нашій самостійній
екзистенції супроти нахабности нольсісого ослабленого в собі режіму.
2. Партія москвофільска піднесе в очах мас осьвячене того Факту ворожого Росії як пролв української зради Полякам свого народу і кликне до мас :
Проч з Українцями !
3. Сам люд не прийме того сьвята як своє національне сьвнто ізза того, що сей Факт був компромісом старшин з найбільшим його ворогом, Польщею, яка віками явних насильств виробила в масах ненависть до усього, що польське.
Як небудь затирало-б ся угодово-польский характер Гадяцьких постулятів перод людом смертю Виговського, розстріляного Поляками — всеж така тому історичному Фактови не достає сили, не достає авреолі слави, що поривалаб маси що року в означений день смерти Виговского.
Галицьку умову можна сьвяткуваїи, почавши від 250-лїтпої річниці що 10 літ, але що року сьвятку-вати її не вдасть ся так, як вимагала би потреба осьвідомлюваня люду великими народними сьвятами.
Аби що року пірвати маси до висоти національного одушевленя, потреба вишукати такий Факт, в якім проявляв би ся триюмФ нашої сили, нашого чину. Після .мене таким чином день триюмФального в' ї з д у Богдана Хмельницкого по таких битвах як : Жовті Води, Корсунь, Пілявцї, Зборів — в'їзд до Київа в присутпости єрусалимського патри-ярха. в'їзд гетьмана, що Фактично тряс тоді східною Европою, а україньский народ учинив паном на своїй землі. При проголошеню того сьвята належить підносити так сю подію, аби хиба подвигу Богдана не ослабила авреолі того чину в очах люду.
%Сам триюмФ, сам спомин великих иобід Чютрясе кождим серцем, злучить усї верстви одним храмом сьвягочности того дня, кине думки усіх в минувшість, зверне уми і стремлїню в будучність з запитом : Чи буде ще коли український народ таким паном на своїй землі ? — Буде! — прогомонить кожде серце в той сьвятий день кождого року. Так і сотворить ся но-чуте слмосьвідомости національної у всіх одиниць, певність себе гордість на свій народ, до якого належати нині вже уважаеть ся честию.
Члени "Союза", "Сокола** і "Січии та закордонних товариств повинні взяти на себе переведене того сьвята у всіх селах, містах і столиці' кождого року.
Таким чином я раджу зробити день в триюмФаль-ного в'їзду Богдана до Київа, як прояв нашої сили — щорічним сьвятом, а сьвяткувати роковини Гадяцьких постулятів — як прояв нашої національної сьвідомости що десять літ, почавши від 250-лїтних роковин 1908 року.
Справа торжественного похорону мощів Івана Виговського насуває мені гадку, яка переведена в чин може мати велике значіне для национального вихована нашого народу.