Потім війна. Яке військо приходило, то в мене брало. Я ж господар, п'ятдесят літ на своїм грунті. Потім
син долари привіз. Назбиралося, дякувати богу за його ласку.
Лікар тим часом укладав одиниці, п'ятки, десятки, сотки і тисячі окремими купками, щоби легше було їх почислити разом. Потім із своєї лікарської торби, котру взяв з собою, вийняв стару газету, покраяв її ножиком на стяжки і казав господареві дати ниток. Далі позавивав у папір почислені гроші, пообв'язував їх нитками і пописав на обгортках, скільки котрих є. Коли вже на столі було все упорядковане і пов'язане, списав собі на чистім папері всі гроші два рази. Старий Василюк придивлявся всьому тихо і набожно та ждав на кінцеве зчислення, мов на засуд.
— Отже, маєте, ґаздо, 3453 долари, 12 500 австрійських корон, 8237 царських рублів, 2747 німецьких марок, 250 000 українських карбованців, і 172 000 гривен, і 8 327 255 польських марок. Ще й кілька большевицьких тисячок тут є. Тут маєте картку, на котрій всі ті' ваші гроші списані. Тепер я вас хотів би щось спитатися; чи ви послухали би моєї ради?
— Якої? — зацікавився дід.
Лікар цілком поважно почав навчати старого скупаря про різні валюти, про причини їх зросту й упадку в ціні; казав, котрі гроші треба заховати, а котрі негайно видати, і, щоби старий не помилявся, сам при нім відложив у скриньку долари і гроші, котрі не ходили або втратили ціну, а мільйони польських марок зложив у мішок і порадив занести їх хоч зараз зятеві, нехай купує все, що тільки за марки можна ще купити.
Все вподобалося старому, що лікар казав, тільки по-слідня рада ні.
— Воля ваша,— сказав на те лікар.— Гроші не мої, ви можете їх і в огонь кинути... Ну, мені пора додому, я своє зробив.
— Що ж вам дати за ваш труд? — спитався дід і почав щось нишпорити у мішку.— Все так красно пов'язано, що рушати жалко.
— То й не рушайте, коли вам жалко,— всердився лікар.
— Але ж ви трудилися! — боронився старий і вийняв з мішка пакет по десять марок, котрих разом було не більше тисячі.
— Не треба, я не прийму.
— Хе-хе! — утішився старий.— Які ви добрі! От чоловік!
За сим словом він цілком спокійно сховав пакет у мішок і нітрохи не засоромився. Сердитий, але на виду спокійний доктор почав одягатися:
— Раджу вам, ґаздо, ще раз: дати всі марки зятеві, бо ви їх змарнуєте, як дитина. То навіть суд мчв би право взяти вас і ваші гроші у свою опіку, бо ви ними не вмієте орудувати.
Старий настрашився:
— Суд? Яким правом?
— Таким правом, що кривдите свої діти.
Доктор не міг уже дальше говорити із старим спокійно, попрощався і пішов до зятевої хати, що стояла недалеко. Тут уже було видко руку і догляд "американця". Світлиця була чиста, ясна, на помості, з великими вікнами, з правдивими меблями. Стіл застелений, на нім велика лампа, кипучий самовар, горівка і перекуска. Лікар був мило здивований, коли се побачив, і його сердитий настрій уступився.
Жінка молодого господаря показалася тільки на хвилину— привітатися і довідатися, що з батьком, і потім вийшла у челядну до малої дитини. Лікар пив чай і думав, що з тою всього, що він бачив у тестя, оповісти зятеві, а що промовчати. Вкінці рішив, що тут годі церемонитися і треба поступити не інакше, як при хорім: здорові повинні знати, що недужому хибує, і пильнувати його; отже оповів зятеві все дочиста і подав йому спис грошей.
Господар зчудувався, але якось так в міру, здержано, без об'явів великої утіхи, що лікареві ще більше вподобався.
— Я знаю,— каже,— що старий має гроші, але щоб аж стільки... Ну, походимо коло нього, коли буде можна. От як наші люде марнують маєтки! Я не впоминаюся у старого нічого, бо й сам дещо маю.
За труд дав Іван лікареві двадцять доларів і відвіз його додому.
Дома жінка лікаря ще не спала.
— На, маєш, Зеню, двадцять доларів.
— Ов! —здивувалася жінка.— Се старий скупар так розщедрився?
— Де ж там! Се його зять.
— Що ж там було?
— Тяжка операція була. Побачу сими днями, чи вдалася. Операція дійсно повелася, хоч і не цілком. По двох днях зять старого скупаря привіз докторові корець пшениці і вістку, що від тестя дістав більше як вісім мільйонів марок. Надумався старий, але про долари у скрині все ще не згадав ані словом...
1923