Може, є який лікар?
Корневич заглядав у якийсь зошит:
— Доктора Смолинського знаєте?
— Знаю.
Корневич післав за Смолинським і знову задумався.
Лікар Смолинський не був добре записаний в поліції — се був українець, котрий сидів місяць в арешті і котрому не можна було доказати, за що він сидів,— так він зовсім не втішився, коли його покликали на поліцію. Є такі уряди, до котрих і ангел не йшов би радо, а не то чоловік з первородним гріхом, що є українцем.
На щастя, відвідини в поліції скінчилися зовсім не шкідливо і навіть весело. Смолинський вступив у двері і зчудувався:
— Пане професоре, і ви тут?!
— Еге! І я тут, для студій подільської фауни і флори... Найшов тут потомків підвавельського смока...
Давні знайомі аж поцілувалися на радощах, а пан Кор-невич побачив у тім поцілунку потвердження ідентичності особи професора, дав йому дозвіл ходити по всіх ярах і вертепах і на прощання подав навіть руку.
Лікар запросив професора до себе в гості.
1922