Ну, жидки,— вони зразу понімають і уваженіє начальству про всяк случай показують і вже зразу поміж себе: "гир-гир-шша!" — і більше не в'язнуть, а я тоді дожидаюся третього авкціону і вже по чому здря купую... А так, як ви зволите думать, так невозможно, закон не дозволяє, закон треба сполнять...
— Одначе,— додав жандарм, з хвилину помовчавши,— це ви правильно: таможенники еті в нас дуже много безобра-зіїв позаводили. Я вже вам докладував про опальсинчики і тому подобие. Вп'ять же господам пасажирам, без понятія, де якой господин, скіснєніє дєлають. Тільки, я так собі поні-маю, ето до которого часу, поки на такого якогось не наріжуться, щоб вон в собі настоящую силу мав! Тоді їм сюди враз ревизію наженуть, і усі еті штуки їм одразу одвернуться... Я так вам скажу, хоч ви показуєтеся і не в високих чинах, одначе, якщо на государській службі і якщо по якій часті, у случаї, ваше начальство моцнішої сили од їхнього начальства і воно до вас з прихильністю, так вам можна їм за ваш наліжничок хрону натерти та ще й наліж-ничок собі и 11.ід стребовати. Потому — усе од начальства! Я вам так, і. примеру, один случай розкажу. Двохствольная рушничка і і у авкціон об'являлася, і я за неї дуже охотився, одначе иро.чнаю, що начальник станції й собі націляється... Так я /положився до ротмистра, а вон подозволив з начальником ірсзаться. Потому як, говорить, для жандарма рушничка — шгучка підхожая, а на начальника станції, говорить, "мені наплювать"... З тим, як прийшов авкціон, я, значить, начальникові не попускаюся — надгоню ціну. Вон аж підскакує!.. Далі надходить до ротмистра з своєю обидою: "Що це,— каже,—такое, що якойсь там ваш унтер мені перебиває", а ротмистр йому так одказує: "Вон,— говорить,— жандар, і йому повсякчас рушничка требується, не можу я йому прл-іштствіє робить, а вам,— говорить,— присоветую так, щоб ви од його одкаснулися". Так той так .і пр-исів. Потому як у ротмистру сила, вон повсякчас, куди треба, щось писнуть можеть... Так рушничка за мною і зосталася. Так я ето к тому, к примеру, що хоч я супроти начальника станції і дробного состоянія чоловєк, а як моє начальство моцніше, так воно на моє сталося...
З перону почувся дзвоник... Надходив поїзд.
— До свіданія вам,— захватався жандарм, простягаючи руку Іванові Івановичеві,— служба требуєть, бувайте здорові... приятно розговорилися...
За півгодини й Іван Іванович сидів у вагоні, а поїзд гнав серед темної ночі по темних безкраїх степах рідного краю... Л Іван Іванович думав, які ще несподіванки по закону можуть спіткати його там, у рідних просторах.
1914 р.