І зрозуміла, що мусить бути на планеті інший світ, в іншому вимірі, в іншій кривій часу, мусить бути Задзеркалля. (А ми з їхнього боку теж Задзеркалля). І люди ефіру, володіючи колосальною технологією, підкоривши час, простір та швидкість і такі закони фізики, про які ми й мріяти не можемо, відкрили Задзеркалля і проникли в нього. І опинилися у безмежному білому світі, де на чорній землі володарювали зелені рослини. В їхньому царстві знаходилося царство комах, плазунів, птахів і тварин. Серед останніх чи не найбільше було різноманітних мавп, котрі, всупереч пізнішій теорії Дарвіна вперто не хотіли ставати людьми. По тій простій причині, що не могли ними стати.
Відкритий світ вразив ефірну цивілізацію пусткою — братів по Розуму, — вони сподівалися їх зустріти, — не виявилося. І тоді протоцивілізація вирішила колонізувати нововідкритий вимір рідної планети. І заселити його своїми людьми. (Чим більш світів заселених цивілізаціями мислячих істот, тим надійніша гарантія, що людство не зникне у Всесвіті внаслідок якихось непередбачених космічних катаклізмів, що не виключено, коли Розум локальний. Як свідчить земний досвід, головною умовою життя є відтворення нею собі подібних форм. Це закон збереження життя, бо воно існуватиме доти, доки відтворюватиме собі подібних. Та й взагалі, Розуму властиво розселятися, відкривати й освоювати все нові й нові краї та материки. — Згадаймо, як ми, земляни, відкривали й заселяли тьеру інкогніто, землю невідому).
Але виявилось, що новій світ, щойно відкрите Задзеркалля, не зовсім і сприятливе для життя ефірних людей — ні атмосфера з її щільністю та складом їм не підходила, ні сила притягання планети, ні інші природні і фізичні параметри. Ефірні люди могли в такому середовищі існувати лише в скафандрах чи під куполами міст, де були б створені необхідні їм умови. Але під куполами нова цивілізація не розвинеться. І тоді вирішено було створити для захисту життя спеціальні кокони, такі собі своєрідні біологічні комбінезони, в яких ефірні люди й народжуватимуться в новому світі, зростатимуть, розмножуватимуться тощо. Мислячий ефір синтезував біологічно важливі органічні сполуки амінокислот, протеїнів, нуклеотидів, вуглеводів, утворив біополімери та інші молекулярні системи. З них було сформовано захисний комбінезон для ефірного розуму-інтелекту — те, що ми називаємо нині тілом. Отак ефірні люди (власне, їхнє енергополе, свідомість та інтелект, те, що ми називаємо душею, а для них то є всією сутністю) були надійно заховані, як замуровані в білково-нуклеїнові тіла. І на білому світі планети Земля з’явилися ми, люди.
Можна навіть сказати коли були створені перші люди: близько 40-50 тисяч років тому. Тобто, тоді, коли за даними науки і з’явилися люди сучасного типу. А з’явилися вони зважте, загадково. За сучасними даними безпосередній антропоїдний предок людини виник десь 3-4 мільйони років тому. А людина розумна (гомо сапієнс, кроманьйонець, або сучасна людяна) з’явилася якось раптово — 40-50 тисяч років тому. І чомусь відразу з неоантропів "перестав діяти добір природній, як фактор формування роду". Діяв, діяв, а тоді ні з того, ні з сього (принаймні, наука цього достовірно пояснити не може) перестав діяти, тільки-но невідь звідки взялися сучасні люди. Більше того, з їхньою появою чомусь "біологічна еволюція людини змішалася з еволюцією її матеріальної й духовної культури".
Процитуємо ще науку: "Серед соціальних факторів основну роль (з появою людини сучасного типу — В. Ч.) відігравало суспільне виробництво, пов’язане з виникненням у неоантропів порівняно високорозвиненої суспільної свідомості, сформованого родового суспільства, а також образотворчого мистецтва, якого практично не було на попередній стадії антропогенезу".
Не було, не було і раптом біологічна еволюція змінилася еволюцією духовної культури і тоді негадано все з’явилося: і суспільне виробництво, і високорозвинена суспільна свідомість, і сформоване родове суспільство, і, зрештою, образотворче мистецтво, на яке, як відомо, ні мавпи взагалі, ні навіть людиноподібні не здатні. Наче все це раптово впало з неба 40-50 тисяч років тому, водночас з появою людини сучасного типу, яка з’явилась теж тоді і такою практично й зосталася. І більше всього, такою вона зостанеться в далекому майбутньому — хіба що у неї до точиться знань.
Протоцивілізація наділила нас двома видами зв’язку (чи способом передачі інформації від одного суб’єкта до іншого): сенсорною сигналізацією — мова, зір, нюх тощо. І далекодіючою (нею користуються ефірні люди) — телепатією, яку ми з часом втратили і якою нині володіють лише окремі представники гомо сапієнса — раніше їх називали чаклунами, тепер екстрасенсами. Оскільки в нас, попри, попри все, добра й гуманізму все ж таки більше, то такими нас, очевидно й запрограмували. (Зла цивілізація нас неодмінно наділила б своєю злістю, що є для неї нормою). Щоправда, внаслідок різних негативних факторів й зокрема соціально-політично-економічно-природніх, ми чимало із закладеного в нас добра і гуманізму порозгублювали в тисячолітній ході свого існування та кривавих пертурбаціях. Але будемо сподіватися, що втратили ще не все.
Про те, що вони наші творці, ефірні люди вирішили — до певного рівня нашого розвитку — нам не зізнаватися. Для чистоти експерименту. Їм цікаво, до чого ми, їхнє породження, самостійно дійдемо і якого рівня розвитку врешті-решт, сягнемо. Без їхньої допомоги і колосальної технології. Для них це має велике значення. Як і для нас — щоб ми, не обпираючись ні на чиї готові знання, могли самостійно утвердитись у світі, пристосуватися до нього, загартуватися і цим гарантувати собі подальший розвиток, як самостійної раси, а не чийогось безпомічного придатку. Тож і прилітають творці до нас, як на всепланетне експериментальне поле Розуму і Інтелекту, де час од часу й беруть окремі екземпляри (генофонд) для розселення людства на інших планетах. Тільки за 1989 рік, як вважають уфологи, при допомозі НЛО було взято лише з нашої країни 5 тисяч чоловік, котрі для нас, просто загадково зникли.
3
Ще стародавні люди знали: крім тіла в людині існує ще й душа. Поняття душі назавжди увійшло в наш обіхід, як щось таке, що не викликає (в людей, а не в науки) ніяких заперечень. Згадаймо: "душа болить", "великої душі людина", "чужа душа — потемки", "працює з душею" тощо. Звідси походить й духовність, те, без чого людину, власне і уявити людиною неможливо. Ще стародавні люди також знали: вмирає (закінчує своє земне існування) лише тіло, а ось щось вирішальне в людський сутності, те, завдяки чому людина є людиною, після смерті все ж таки залишається.
"За релігійно-ідеалістичною уявою, — іронізує атеїстичний (а атеїзм у нас не забуваймо, свого роду релігія!) словник, — душа — це особлива сутність, абсолютно протилежна матеріалістичному світу (якраз душа і матеріальна — В. Ч.), яка існує незалежно від тіла, поселяючись в тілі людини, вона є в ньому активним початком, який ніби то і дає тілу життя ("одушевляє" його), обумовлює незалежність людини від природи, її свободу волі, її почуття, розумові здібності й основні, індивідуальні особливості, при всьому душа безсмертна".
"Велика" наука, особливо часів "великого кормчого науки" (за власною освітою, до речі, недоучок— семінарист) та пізніших застійних часів, як відомо відзначалася безапеляційністю, внутрішнім тоталітаризмом та нетерпимістю до інших думок. Обзиваючи їх носіїв ідеалістами або й реакціонерами, а їхні погляди оголошуючи (тоном верховного судії, якому підвладна найвища істина) забобонами та релігійною містикою й духовним закріпаченням людей, вона ніколи не визнавала і не визнає душі, вважаючи її антинауковою уявою, вигадкою первісних людей, якій сьогодні все ще дехто наївно, мовляв, вірить. Це й дало змогу одному з учених іронічно— саркастично зауважити з цього приводу: наука, котра виникла й зміцніла в боротьбі із забобонами, сама починає створювати свої забобони.
"Уява про душу виникла і отримала розвиток в той час, коли люди не знали особливостей будови свого тіла (як нібито сьогодні вже досконало відомі ті особливості — В. Ч.) і не вміла пояснювати психічні явища (як нібито сьогодні вже вміють пояснювати ті психічні явища? — В. Ч.). У людей, що знаходилися на ранніх сходинках суспільного розвитку, була, як писав Ф. Енгельс, "повсюдно поширена уява, що людські образи, які з’являються їм уві сні, є суть душі, що на час залишає тіло". (Як ніби сьогодні ми все ще досконало знаємо про механізм сна — бодай, навіть ще старанніше цитуючи при цьому Ф. Енгельса — і можемо впевнено сказати, що це таке воно врешті-решт, сон? — В. Ч.). І душа — хочте вірте, хочте — ні, — а таки залишає тіло.
"Перше відчуття тих, хто опинився в стані клінічної смерті, це знаходження поза своїм тілом, — розповідає О. Горбовський, автор надзвичайно цікавої книги "В круге вечного возвращения?". І наводить кілька розповідей тих, хто був по той бік життя.
"Я відчув, ніби в повітрі… Я подивиться назад і побачив самого себе на ліжку внизу, і в мене не було страху".
А ось це відчував молодий чоловік, котрий потрапив в автомобільну катастрофу:
"Я ніби ширяв на висоті біля п’яти футів над вулицею… Я бачив серед уламків своє власне тіло, оточене людьми, і повсюди була кров…"
Або ось ще: "Мені здавалось, що я аркуш паперу, що злетів до стелі від чийогось подиху. Я бачила, як лікарі стараються повернути мене до життя. Моє тіло було розпростерте на ліжку прямо перед моїм поглядом, і всі стояли навколо нього. Я чула, як одна з медсестер вигукнула: "Боже! Вона помре!", в той час, як друга схилилась наді мною і робила мені штучне дихання рот в рот".
За даними медичної статистики 25-28 відсотків з тих, хто повернувся до життя, пам’ятають про свій стан. Із 116 реанімірованих пацієнтів, яких дослідили американські вчені, 32 запевнили, що в стані клінічної смерті пережили відчуття подібне до перебуванню поза тілом. Як свідчать такі розповіді, душа, що залишає тіло, відчуває до нього повну байдужість (очевидно, інакше їй би було надто трудно його залишати).
"Я знала, що це моє тіло, але нічого не відчувала до нього".
"Я оглянулась назад і побачила, що моє тіло лежить без почуттів й без руху.