Тому сержант Сашко Пиріг і підполковник Корж на кожному кроці зустрічали тут своїх земляків — сотнями й сотнями.
Сашкові страх як закортіло перекинутись бодай кількома словами із земляком (хоч він і старший офіцер, та земляки завжди рівні), але, зітхнувши, сержант запитав те, що йому в даному випадку й треба було запитувати за інструкцією:
— Мета вашого приїзду?
— Регламентні роботи, — відповідає підполковник і, не втримавшись, додає вже тихіше, — земляче...
І хоч слівце те не за інструкцією, сержант і собі до нього вдається (трохи легшою тоді стає служба, бодай і на мить):
— Прошу документи, товаришу земляк!
Офіцер подає перепустку, сержант Пиріг, взявши її, — земляк земляком, а служба — службою! — йде з ним до грибка, набирає код, відкриває броньовий ящик із зразками контрольних печаток і шукає там таку, як на перепустці підполковника Коржа: в овальному колі чорний ягуар. Взагалі, цей хижак буває (у певні тижні і, звичайно ж, на таємних перепустках!) і оранжевого кольору з чорними кільцями та плямами (так і в природі), іноді — чорним. Але того тижня на перепустках в овальному колі мав бути саме він, чорний ягуар. (Знак ягуара буде дійсним протягом ліченої кількості днів). На перепустці підполковника Коржа він, голубчик, чорний ягуар в овальному колі — іншого кольору ягуари чи пантери можуть бути в наступному місяці в квадратах чи й у трикутниках, про це командиру КПП теж треба пам’ятати!) Все сходиться. Підпис, фактура паперу, печатка, овальне коло — все відповідає зразку в броньовому ящику.
"В овальному колі — чорний ягуар", — намугикує про себе сержант Пиріг наче віршований рядок. — Чорний ягуар... Гм... Яким буде тиждень під знаком чорного ягуара в овальному колі?
Закодувавши контрольний ящик, сержант повертається до підполковника.
— Кількість техніки у вашій колоні?
Підполковник відповідає і одночасно називає номерні знаки машин, кількість офіцерів-прапорщиків і солдатів-сержантів у його колоні. Вислухавши, Сашко неспішно обходить колону свого земляка, звіряє й записує номерні знаки, перевіряє, чи сходиться названа підполковником кількість людей, потім знову йде до грибка, знімає трубку.
— Дев’ятий, я — Одинадцятий, — і доповідає про прибуття регламентної техніки, про кількість машин у колоні, людей, перераховує номерні знаки чорного ягуара.
— Хай чекають! — відповідає Дев’ятий, і Сашко з почуттям чесно виконаного обов’язку вішає трубку й застигає під грибком, відчуваючи, як крізь комбінезон пече спину нагрітий ствол автомата.
Спека, здається, й не думає здавати свої позиції. І все ж це залюбки краще, аніж забетоноване і вічно вогке підземелля, де сидять ракетники. Колона теж завмерла, ніхто до повної перевірки даних не має права виходити з машин. (Якщо раптом прибулі зважаться на це й вийдуть розім’ятися чи подиміти цигарками, черговий кулеметник із засекреченого дзоту, що тримає під прицілом головні вхідні ворота позиції, без застереження дасть чергу —правда, першу поверх голів. Прибулі знають про це, а тому до закінчення перевірки навіть голів чи рук не висовують з машин — так безпечніше. Тут така служба, що, тільки дотримуючись інструкцій, а їх — сотні! — довше житимеш!
Підполковник Корж склепив повіки і приготувався чекати стільки, скільки треба, — служба. І до того ж — бойова. Країна вже давно не знала війни, виросло не одне покоління за мирного життя, а служба тут — від самого утворення роду військ — була і залишалася бойовою. З дня в день, з місяця в місяць, з року в рік, починаючи від 1960-го, коли в країні були створені ракетні війська стратегічного призначення, оснащені ракетно-ядерною зброєю, тут лунала одна й та сама команда: "На бойове чергування — заступити! Старій зміні приготуватися до відбуття в гарнізон!" Влітку на машинах, взимку на вертольотах поверталися до військового містечка, що було далеко звідти: солдати й сержанти в казарми полку для продовження стройових і тактичних занять, офіцери — до своїх сімей, щоб вранці з господарчими сітками бігати по магазинах за овочами, хлібом чи молоком для дітей... Через кілька днів вони знову зустрічалися або в кузовах критих армійських машин, здебільшого КамАЗів, або в салонах бойових вертольотів, аби знову вирушати на неблизьку позицію, що називалася у них лагідно і шанобливо: матка.
Спливали хвилини за хвилинами, все навколо матки, здавалося, завмерло й причаїлося — пустка, та й годі. Тільки у глибоко забетонованому і заброньованому підземеллі, нашпигованому автоматикою та електронікою, де, заховані від білого світу, знаходились чергові офіцери зміни, відомі навіть службовому складу матки лише по номерах, запрацювала оперативна лінія зв’язку. Донесення сержанта Пирога про прибуття до матки "чорного ягуара в овальному колі", номерні знаки машин, кількість обслуговуючого персоналу тощо від чергового матки полетіли до командира полку, потім у штаб, звідти понеслися до загадкового і невідомого сержанту Пирогу ОЦ (Оперативного Центру), котрий і підтвердив достовірність регламентної техніки колони підполковника Коржа з його командою.
Ось уже Дев’ятий дзвонить на КПП сержанту Пирогу:
— Одинадцятий, говорить Дев’ятий: чорного ягуара в овальному колі пропустити на об’єкт!
— Є пропустити на об’єкт регламентну колону чорного ягуара в овальному колі! — штучно бадьоро вигукує Сашко і, діставши з нагрудної кишені номерний ключ, відмикає замок і розводить ворота.
Машини одна по одній зникають у зоні об’єкта.
І ледве сержант Пиріг зачинить ворота і замкне їх на замок, як на маточній позиції і розпочнеться, власне, регламент. Себто заміна однієї ракети стратегічного призначення іншою. Тією, що скільки-но їй належить, відстояла своє у глибокій шахті. Відстояла, не понісши ні в чиї закордонні краї свою страшну боєголовку. Її замінять хоч і новою, але такою ж і такого ж призначення. І вона теж, зачаївшись на відведений їй термін в глибокому підземеллі, націлиться на чиї-небудь закордонні краї... І нічого не вдієш, людство планети Земля все ще перебувало у ворогуючих між собою (проклята ідеологія!) таборах, виставивши один проти одного найжахливіші досягнення розуму людського — страхітливі ядерні боєголовки, здатні миттєво перетворювати в радіоактивний попіл та звалище спечених уламків найквітучіші міста, аби ціною мільйонів і мільйонів життів захистити догматичне вчення мертвого вождя, чия мумія вже десятиліття поспіль зберігалася в столиці гігантської імперії на одній шостій земної кулі, а захищаючи те вчення, спопелити і сам рід людський на планеті Земля — чи не єдиний у всьому Всесвіті.
Серцевина позиції, заради якої, власне, вона й створена, це — споруда № 1. Так мовою військових називається шахтний колодязь з бойовою ракетою стратегічного призначення. Зовні це нічим не примітне, невеликого діаметра коло, викладене бетонними плитами й оточене сіткою під напругою. У центрі кола металева, захисного кольору накривка-броня завтовшки в один метр і вагою близько ста тонн, що трохи здіймається над рівнем землі. Під нею, в глибокому підземеллі, з’єднана з підземним командним пунктом неліченими кабелями, електронікою та системою зв’язку, і причаїлася ракета стратегічного призначення.
Під накривкою-люком — заряд пороху. На випадок бойової тривоги і команди "пуск" він блискавичною силою вибуху — на звук це просто оплеск — відкидає стотонну накривку, як тріску. І відразу ж з оглушливим гуркотом вилітає ракета... Щоправда, спершу здається, що ракета не вилітає, а виповзає — довга, громіздка, жахлива, оточена ревом і клубами жовто-оранжевого полум’я, і лише потім, піднявшись — Боже, Господи! Як вона страхітливо-повільно виповзає із своєї нори! — злегка нахиляється і лягає на закладений у її електронній пам’яті бойовий курс. Спалюючи одну ступінь за іншою, ракета підніметься в космос і, підійшовши до цілі, випустить боєголовку, котра, в свою чергу, розчепиться на п’ять зарядів — вони й нанесуть по чиємусь мегаполісу масований ядерний удар, після якого там навіть калік не зостанеться. І доки вона виповзає з нори й лягає на бойовий курс, людина, усвідомлюючи, що зчиниться на планеті Земля через десяток-другий лічених хвилин, клякне з жаху і сама собі здається маленькою і дрібною нікчемою, пилинкою, зрештою, що невідомо для чого з’явилася на вітрах цього світу, тільки зусиллям волі отямившись, полегшено переводить подих — таж ракета вилітає всього лише з навчальною головкою і тримає курс не на чиєсь місто, а в безлюдну акваторію Тихого океану — про точне місце падіння її останнього ступеня телеграфне агентство імперії вже застерегло світ і назвало відповідні координати падіння — щоб у чорних глибинах, цього разу пощадивши рід людський, закінчити свій тренувальний політ. Поки що тренувальний.
Але за регламентних робіт важенну накривку люка відкидає не вибух — спішити нікуди, — її піднімає потужний кран.
Тут богує підполковник Корж зі своїми людьми.
Прибула техніка зайняла свої місця біля непримітного зовні люка, там же, націливши в небо антени, запрацювала машина зв’язку — вона й підтримуватиме контакт між службою підполковника Коржа та КП полку і черговими офіцерами матки. Про все вже домовлено і уточнено, все вже підготовлено і застережено. Технарі в чорних комбінезонах з червоними номерними бирками на грудях приготувалися до роботи.
Вислухавши рапорти про готовність ланок, підполковник Корж подає команду починати.
— Чорний ягуар виходить на передній план! — вигукує він хвацько і дещо навіть патетично-красиво, це підполковник, хоч і військова людина, полюбляє, і навіть ще й досі захоплюється фантастикою та різними трилерами.
Запрацювали мотори, завищали блоки, троси натягнулися, як струни. Ще мить — і броньова махина, хитнувшись, почала повільно відокремлюватись від чорної горловини шахти, підполковник Корж — зовні незворушливо-спокійний, адже все йде так, як і треба йти, цар і бог тут — інструкція. Широко розставивши міцні ноги, він стоїть у тіні машини зв’язку, не спускаючи погляду з люка, — високий, дебелий, в чорному комбінезоні, що туго обтягує його статуристу фігуру, — і, здається, знічев’я спостерігає за операцією. Тільки верхня губа із щіточкою вусиків іноді злегка тіпалась — видавала його справжній стан.