Однією рукою стиснула жміньку жита, другою — серп. Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла. Серце знов застукало в грудях. Харитя наважилась тікати.
Стежкою наближались дві молодиці. Харитя постерегла їх, знов нагадала недужу, бідну маму і, схиливши русяву головку, взялась до роботи. Вона мусить вижатії жито! Вона мусить потішити свою добру нещасну маму!
Молодиці наблизилися до Хариті, впізнали її і глянули одна на одну.
— Ти що тут робиш, Харитю? — спитали разом. Харитя здригнулась, підвела очі на молодиць і засоромилась.
— Жну... мати слабі лежать... нема кому хліб вижати... з голоду згинемо зимою... В голосі її тремтіли сльози. Молодиці знов глянули одна на одну.
— Бідна ж ти, дитино, бідна!..
Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дуже заболів той пальчик, що втяла серпом, заболіли ноги, наколені стернею, згадався переляк недавній,— сльози, мов град, посипалися на землю, і Харитя, голосно хлипаючи, заридала.
Молодиці кинулися до неї.
— Що з тобою, дитино? Не плач, перепілочко! Мати твоя, дасть бог, одужає, а жито ми вижнемо, не дамо вам згинути з голоду. Ну, не плач же, квіточко!
Молодиці взяли на руки бідну Харитю, цілували, потішали.
— Ходімо зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину...
Молодиці взяли за руки Харитю і подались стежкою назад у село. Харитя йшла і тихо хлипала.
IV
Незабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися голодної смерті.
Мати цілувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала:
— Хіба я не казала вам, матінко, що добрий бог дасть вам здоров'я і поможе зібрати хліб? Хіба не на моє вийшло?..
Липень 1891, с. Лопатинці