За отличие?.. Да чем же и где писарь может отличиться?.. Да будь ты и секлетарь — все те запятая! У нас, брат, тоже есть в полку канцелярия и писаря — не вашим чета, а отличия нигде не показали.
Финтик. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности — разве не есть отличие?
Солдат. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие... Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, "имеющих статские чины и звания.
Солдат. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна. А що, договорився? То-то: не треба об собі багато в голову забирати і думати, що ось ми-то!
Финтик. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка — куда! — такой подняли галас и трохи не посліпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье — крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвіст об тин, — нужди мало, що чоловіка нема дома третій місяць!
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю... Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позіхає, ніби спати хоче).
Тетяна. Далебі нема. Я одна собі живу, то до страв мені байдуже: для одної душі небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позіхає).
Тетяна. Горілки? цур їй! Я не знаю, коли і в хаті була.
Солдат. Ну (позіхає), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, — смерть спать хочется.
Тетяна. Оттам у запічку, коли хочеш, бо тут ніде більше.
Солдат. Ладно! (Позіхаючи, здіймає з себе підсумок та тесак і вішає на стіні, під якою поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набік). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки біля печі).
ЯВА III
Ті ж, без солдата.
Финтик. Нехай голодний околіє, негодний азартник!
Тетяна. А мені жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
Финтик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирі хазяйку налякати, хазяїна вилаяти і гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дітись... Коли ж ми і як вечеряти будем?
Тетяна. Пождіте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть у коморці, під боднею, а запіканка — там (показує) у закапелочку... О! слухайте: уже харчить...
Финтик. Однако ж ты с ним после одна останется.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дівчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самій бути з москалем.
Финтик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми і ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою більше улагодиш, як сваром.
Финтик. Правда... Тс!... Щось застукотіло!
Тетяна. То, може, вітер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомін і голос, що обзивається до волів. Тетяна прислухається коло вікна. Финтик, видимо, злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловік мій приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо). Що ж мені, то єсть, робити?
Де дітись?
Тетяна. Швидше лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як усі поснуть, тоді випущу надвір.
Финтик ховається під піч. Тетяна заставляє заслоною і виходить
назустріч чоловікові.
ЯВА IV
Михайло та Тетяна.
Михайло (входить у світлицю). Здорова була, жінко, моя голубко. (Обіймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловіче! Як з тобою поводиться? (Обіймає чоловіка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годі сказала.
Михайло. В дорозі, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амуніцію). А це що таке, жінко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж він став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогодні ввечері прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горілки, курей та вареників!
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нічого. Я одна, то для себе рідко коли варю.
Михайло. Тим же він і сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й мені їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж мені на світі робити? Хіба паляниці або що?
ЯВА V
Ті ж ісолдат.
Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкаві. Я вернувся з дороги та з жінкою і розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сіллю.
Солдат. Это нехорошо — такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нічим же й перемінити. Як все з жінкою дома сидіть, то й їсти нічого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловіка.
Солдат. И тебе не скучно одной?
Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нічим.
Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна. Про всіх не можна сказати. Буває так, що найневинніша, по своїй простоті, терпить поговір од людей; а яка і недобре робить, та вміє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (набік). Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло. Жінко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебі, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було...
Михайло. Дай же хоть хліба!
Тетяна виходить по хліб.
ЯВА VI
Солдат і Михайло.
Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло. Я скупий?! Нехай мене бог боронить... Та ще для такої жінки, як моя,Тетяна!.. У неї всього доволі, хіба птичого молока нема. Це так трапилось.
ЯВА VII
Ті ж і Тетяна,входить з білою паляницею та ножем і кладе все на стіл.
Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло. Жінко! Чи нема хоть по маленькій?
Тетяна (з досадою). Чудний і ти! Де б то в мене горілка взялася?!
Солдат (весело). —Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?
Михайло. Як би то це так?
Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом), я — колдун.
Тетяна. Що це таке — колдун?
Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек — что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
Михайло і Тетяна виривають у нього руки й одступають я острахом.
Солдат (сміється). Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено, а только могу добро сделать.
Тетяна. Та як же? Не своїм духом?
Михайло. Може, накладаєш з тим, що живе в болоті?
Солдат (сміється). Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.
Михайло. А що, жінко? Я не боюсь нічого. (Підморгує, що не вірить солдатові).
Тетяна. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата) не боюсь, то друге мені байдуже.
Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокійно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жінки). А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякі знаки в повітрі). Тепер слушайте! (Співає).
Ну, знай. Чупрун,
Что я — колдун,
Ворочаю чертями
И самим сатаною
Командую, дружок!
Он служит предо мною,
Как маленький щенок.
Что прикажу, все здесь родится:
И пить, и есть, и веселиться
Мы примемся сейчас:
Зажмурьте правый глаз,
Скажите громко: шнапс!
Михайло і Тетяна (разом). Шнапс!
Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна. Я боюсь і з місця поступиться!
Михайло. Чого ж бояться, божевільна? Адже ми тут в хаті.
Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного місця, знаходить свою горілку і скрикує, буцім злякавшись). Ох!
Михайло. Чого ти? Піп там таке?
Тетяна. Ох чоловіче! .Далебі, пляшечка з горілкою!.. Це справді, чи не той, що — не при хаті згадуючи?..
Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна приносить горілку, ставить на стіл і подає чарку.
Солдат (наливає горілку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїнові).
Михайло. Жінко! Мені щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив і не здригнувся.
Михайло (бере чарку). А смачна дуже?
Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло хоче пити. Жінка здержує його.
Тетяна. Перехрести перше.
Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?
Солдат. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить і випиває разом, потім виявляє здивування та. задоволення). А!..
Солдат. Какова?
Михайло. Та я зроду не пив такої міцної. А налий іще!
Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).
Тетяна. Я горілки не п'ю, а чарівної й подавно.
Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна. Далебі, боюсь. Може, це така, — як вип'єш, то...
Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна пригубила, — морщиться, здригається й ставить на стіл.
Солдат.