Отже, причина не в самій ідеї карнавалу… Чому ж поведінка Допоміжного екіпажу змінилася на гірше? Чого тепер можна від них чекати? Певний час автоматика працюватиме й без їхнього нагляду, але ж не безконечно. Контроль, профілактика, ремонт — усе це мусить відбуватися за чітким графіком, інакше "Кен-таврові" загрожуватиме небезпека.
"Кентавр" — планета, — міркувала Софі. — Та Уїлфул не бере до уваги того, що це небесне тіло штучне. Спроектоване й виготовлене Людьми Землі".
Земля… Софі часто милується панорамою, знятою з борту "Кентавра", коли ще його монтували в космо-сі. Дивовижна планета! Білі сувої хмар, сліпучі свічада океанів, зелені материки… Рідкісний витвір природи! І Земля послала в політ "Кентавр" до найближчої планетної системи, хоч життя людини не вистачить, щоб діста-тися до неї. Тому й летять вони в камерах… І хто б міг передбачити те, що сталося? Навіть Великий Мозок не-спроможний на такий прогноз.
Великий Мозок— ось із ким треба порадитись!
Софі одразу почала готувати перфострічку для аналізу ситуації. Сіла біля приймального пристрою, і па-льці її швидко забігали по клавішах. Символами двійкової системи передавала все, що стосується Допоміжного екіпажу: кількість, вік, інтелектуальний індекс, обов’язки, праця, перепочинок і т.д. Але, мабуть, характеристик цих було замало, щоб визначити лінію колективної поведінки, бо відповідь Великого Мозку не порадувала Со-фі. "Функціональні зміни якісних величин характеризуються великим значенням елементу невизначеності. То-чне передбачення майбутнього стану ансамблю виключається. Тенденція до порушення рівноваги. Треба ско-ротити екіпаж".
Скоротити екіпаж, тобто частину його, і, певне, досить значну, викреслити з життя — хіба це в компете-нції Софі?
Вистукала на клавішах:
— Порада твоя, може, й розумна, але нездійсненна.
— Чому? — відповів Великий Мозок. — Це не перевищує твоїх можливостей.
— Можливостей — так. А права перевищує. Таку операцію може провести лише Головний екіпаж. Про-шу дати інший варіант.
Великий Мозок одразу ж видав стрічку з лаконічним текстом:
— Шахова гра.
Софі підвелася й пройшла до свого крісла біля пульта керування. Замислилась. Гра в шахи — невже в цьому вихід? А чи це не заміна однієї аномалії іншою? Хоча… На Землі шахи вважають невичерпними. Цього заняття вистачить не те що на весь політ "Кентавра", а на час існування Галактики. Що ж, треба спробувати…
Звернулася до всього складу Допоміжного екіпажу на ультракоротких хвилях:
— Увага! Слухайте Центральну операторську! Оголошую шаховий турнір. Кожен з вас може стати чем-піоном "Кентавра"…
IV
Великий Мозок правильно зміркував: ніякі карнавальні витівки не встоять супроти шахового магнетиз-му. Хвиля карнавалів почала поступово спадати і нарешті знизилась до нуля. Увесь Допоміжний екіпаж взявся за шахи. А через те, що Софі встановила суворий регламент змагань: на це відводився вільний від роботи час, — то діяльність Допоміжного екіпажу ввійшла в нормальне русло. Відновили роботу обсерваторії, запрацювали радарні станції, численні лабораторії й служби. До електронної пам’яті надійшла нова інформація про актив-ність ядра Галактики.
Але… Минуло п’ятдесят років, а чемпіона "Кентавра" так і не вдалося виявити. Усі мали однакову кількість очок! А ще через п’ятдесят років наполегливих, але безплідних змагань Уїлфул сказав Софії:
— Шахи зайшли в глухий кут, вичерпались, померли нічийною смертю.
Півочкові результати кожної зустрічі протягом століття стривожили Софі. А торжествуючий тон, яким Уїлфул говорив до неї з екрана, ще більш посилював її побоювання.
— Але ж Великий Мозок твердить: шахи невичерпні!
— Певне, він має інформацію тисячолітньої давності. Там, на Землі, може, й невичерпні… були. А ми довели турнірною практикою. Ти ж не можеш заперечувати очевидних фактів?
Софі помовчала, міркуючи над відповіддю. Факти, звичайно, відкидати не можна, але… спочатку треба впевнитись, що це справді факти.
— Можливо, ти маєш рацію, Уїлфуле, але я хочу перевірити. Я включаюсь у турнір.
— Безнадійний захід. Краще вступай до нашого нового товариства "Друзі археології".
— Хочете вивчати стародавню земну науку?
— Ми вже її засвоїли. Тепер на черзі практичне застосування.
Софі аж пересмикнуло: що вони надумали? А Уїлфул спокійно продовжував:
— Плануємо розкопки в себе на "Кентаврі". Це ж дуже цікаво! Спроектуємо роботів спеціального при-значення…
— Це також порушення Розпорядку. Наш обов’язок…
— Уперта, незгідлива Софі, — лагідно перебив її Уїлфул, — ти знову за своє.
— Бо для мене обов’язок — над усе. Це — аналог повноти нашого життя.
— А ми хочемо вибратись із вакууму нудоти, одноманітності.
— Але я таки хочу зіграти. І доведу вам…
— Побачимо.
Уїлфул знизав могутніми плечима, і навіть голова його блищала, як здалося Софі, іронічним полиском. Він не знав, що Старша операторка хоче виграти час, і тільки час. А вона не знала, що намірилась перестрибнути прірву двома стрибками.
V
Софі, як і її суперники, грала в шахи по пам’яті. Сидячи в своєму операторському кріслі, за допомогою телевізійної системи передавала ходи на екран Шахового клубу. Коли Уїлфул в обох партіях домігся нічиєї, вона довго аналізувала хід боротьби, намагаючись виявити свої промахи. Ще й ще відновлювала партії, обмірковувала ходи — все було суворо логічно! Там, де вона хотіла зробити прорив, з’являвся захисний щит, ку-ди б вона не кинулась, усюди був захисний мур. Сірий, непробивний, непорушний. Невже справді тупик?
Софі намагалася вивести гру на простір, де можуть виникати несподівані ситуації, але в кожній партії на неї все-таки чигала нічия. Жодної перемоги!
Уїлфул торжествував:
— Тепер переконалася?
Софі запропонувала ввести додаткові правила гри і повторити турнір, щоб таки виявити чемпіона. Було прийнято "цілком природне право" пішаків іти не тільки вперед, а й назад. Вважалося, що повторення ходів, окрім вічного шаха, не дає нічиєї. Дозволялася рокіровка, якщо король, походивши, повернувся на своє місце.
Турнір переграли за новими правилами, і знову кожен добився нічиєї! Софі теж не мала жодного виграшу…
Допоміжний екіпаж остаточно зневірився в шахах і облишив гру. А водночас і всяку корисну діяльність.
Софі металась в Операторській, як у клітці. Передбачала: насувається катастрофа, а як запобігти їй, не знала.
Переговори з Уїлфулом нічого не дали. Він дотримувався якоїсь, на думку Софі, нелогічної логіки, і пе-реконати його відновити статус-кво не було ніякої змоги. Мабуть, в його думаючому апараті сталися незворотні зміни.
Події на "Кентаврі" невблаганно рухалися до тієї точки, коли Софі змушена буде вдатися до крайнього заходу: ввімкнути сигнал пробудження Головного екіпажу.
Хитрий Уїлфул поводив себе так, наче нічого й не сталося, але хіба можна обманути чутливість Софі? Кожного разу, коли погляди їхні зустрічалися, Старша операторка відчувала його нещирість, підступність. Він, без сумніву, знав, що Софі розкусила його, але продовжував гру. Про його наміри Софі нічого певного не знала, та була насторожі. І ось Уїлфул зробив хід конем.
— Саме час провести перевірку сигналізації, — якось сказав він, дивлячись на Софі з екрана. Ще й пояснив: — Згідно з Розпорядком.
— Це добре, що ти згадав про Розпорядок, — не без іронії обізвалась Софі. — І саме про сигналізацію… Гаразд, я зроблю перевірку.
Уїлфул стрельнув на неї злісним поглядом і одразу вимкнувся.
Софі відчула самотність. Байдужим поглядом окинула панелі, екрани осцилографів, і на якусь мить усе де здалося їй незначним і… безглуздим. Але то була тільки миттєва тінь. У неї є мета, і життя її сповнене висо-кого сенсу!
Невдовзі мала відверту розмову з Уїлфулом.
— Чого ти зрештою добиваєшся? — спитала, дивлячись йому в вічі.
— Приєднуйся до нас, — в голосі Уїлфула чулися удавано-щирі нотки. — Ти ж замкнулася в операторській, і тільки електроніка з’єднує тебе з "Кентавром". А колись ми розмовляли безпосередньо, не з екранів.
— Ти забув, що всі ми відповідаємо перед Головним екіпажем.
— Викинь цю думку з пам’яті, Софі, і нехай ніщо не сковує твоїх дій.
— Це був би злочин. Головний екіпаж…
— Головний екіпаж… — повторив Уїлфул, і губи йому скривила саркастична посмішка. — Ти його ба-чила?
— Що ж з того, що не бачила? Попереднє покоління допоміжників передало нам цю естафету…
— Казка, міф, вигадки, які заважають нам жити. От проведемо археологічні дослідження, й ти перекона-єшся сама.
— Ніяких досліджень! — вигукнула Софі. — Як тільки ви спробуєте проникнути до анабіозного сектора, я одразу ввімкну сигнал Пробудження!
— То сигнал в нікуди і ні до кого. Хіба його злякаються роботи з лазерними різаками?
— Стережись, Уїлфуле! Ти занадто далеко зайшов!
— Шкода, що тебе ніщо не цікавить, навіть археологія.
— Я попередила.
Рішучим жестом Софі вимкнула екран. Хай Уїлфул затямить, що рішучості їй не позичати.
Сподівалась, він вгамується. Але…
Загримотіло, застугоніло, наче "Кентавр" застогнав од болю. З обхідної галереї зазміївся зеленкуватий, ядучий дим…
Старша операторка вмить оцінила ситуацію. Вона мусить діяти рішуче, інакше — катастрофа.
VI
Задимлену атмосферу "Кентавра" пронизали гучні акорди. Суворі, урочисті звуки виривалися з надр корабля, кружляли над його бортами й палубами, то припадаючи до них, то підносячись угору. Ніби птиці — про-вісники бурі.
Уїлфул зупинив роботів і розгублено поглядав на своїх товаришів, що юрмилися біля люків обхідної га-лереї. А простір повнився й повнився музикою, і здавалось, що їй не буде кінця. "Що ж це виходить? — стривожився Уїлфул. — Лякає? Чи й справді…" А музика пронизувала його всього, викликаючи якесь непевне передчуття, тривогу. Те саме діялося й з його товаришами. Такі веселі, безпечні й зухвалі до цього, зараз вони стояли знічені, настрашені хтозна-чим.
Музика Пробудження гриміла й гриміла. Здавалось, вона проривається крізь непроникний купол і спов-нює собою космос.
Допоміжний екіпаж слухав ту музику в заціпенінні, яке раптово скувало рухи, страхом наповнило очі. В голові Уїлфула кружляла одна думка: "Почекаємо… побачимо… — Він аж головою труснув, але ці двоє слів струмували по замкнутому колу: — Почекаємо… побачимо…"
І вже уявляв, як розходяться стелітові щити і в тунель вступають один за одним дужі красиві велетні — Головний екіпаж…
Та минав час, а нікого не було.
Музика вмовкла.