Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого…
Герасим. Приніс?
Невідомий. Є.
Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?
Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю!(Розгляда.) Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі… їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені — прямо настоящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб — руб, три — три — однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.
Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?… Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять… Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь.(Показує свої гроші.)
Невідомий (розгляди). Как нема, коли є!… От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невідомий. Побей меня бог.
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї… От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
Герасим. І то правда. (Розгляди, гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці.(Надрива краї.)
Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, — я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!
Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, — може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є… А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, — розумієте?
Герасим. Розумію.
Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
Герасим. Спасибі!…
Невідомий виходить.
(Сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі… Самому страшно, щоб не влопаться… Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач.
ЯВА IX
Герасим і Копач.
Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пів-обіда сам злопає і на перешкоді ділові стане, треба його як-небудь вирядить.
Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!
Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
Копач. Поздравляю з пріобрєтєнієм земелькі, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, і містечко у леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!
Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
Копач. Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор і добре зроблений, — тілько б ще треба по одній дошці дать, а то скотина буде закладать під лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тілько гляну, зараз бачу.
Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.
Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви — галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин. Чобіт — п'ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.
Копач. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать — то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає, — так і ви… Опит — велікоє діло!
Герасим. Спасибі! То це ви мене з свинею рівняєте?
Копач. Не в тім річ! Ви не обіжайтесь-це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом… На все свій час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тім і прімєр. Практіка, опитность — велікоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилі в зуби і наскрізь її бачите, — опит! Від того у вас лошата он які. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно і виходить, що скрізь іде на користь. А то повидумували: ячмінь-голак, а він родить не так; озимий — ріпак, а сівач — дурак; пшениця — кримка, а в штанях дірка; жито шампанське — баловство панське… Хе-хе-хе!
Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.
Копач. Потрошку, потрошку — пам'ятайте мій прімєр; От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
Копач. І це діло таке, що одразу не можна, — ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Ні, не буду говорить — я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, — верьте!
Герасим. Ет! Ви тілько хвалитесь… Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.
Копач. Як не знайшов! А дерево окам'яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудів, п'ять важить, всі листочки, всі віти, так як напечатано! А ступку мідну, червоної міді, тілько товкач перебитий… А сковороду — отака сковорода… Запорозька, видко, жидків на ній припікали! Випитували, де гроші, а може, ковбаси піджарювали… Предмети інтересні для науки; я їх оді-слав одному професорові, забув, як фамілія, він кургани розкопує…
Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?…
Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться… Всякому своє — вірте, що провідєніє недурно указало мені цей путь — будуть і гроші. Отоді зашумить Банавентура-копач!
Герасим. Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?
Копач. Зараз би поїхав в Париж.
Герасим. Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.
Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумієте!
Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть.
Копач. Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!… А що?
Герасим. Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.
Копач. В тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який ходить?
Герасим. Та хто його знає.
Копач. То-то бо й є! А я мовчу і таки свого доб'юсь… а тоді і будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другі книги.:
Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем — застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться.
Копач. Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви і не запряжете!
Герасим. Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.
Копач. Хе-хе-хе! От бачите… і тут наука… Ні, ви протів науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. От і в службі: я був первин в цілій дивізії! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальців? Копач! Хе-хе-хе! Мамінькіни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулі, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; від того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сідав копач, чула — в шенкелях чула — опит і науку і, як дитина, покірно ходила перед фрунтом!… Ні, ви, Никодимович, проти науки не йдіть.
Герасим. Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть.