Жонглери, чи можете ви це заперечити, перекидаючись
пляшками у повітрі?
"Можемо". Жонглери тяп-ляп, і вже вони що треба заперечують.
Отже, громадянине всього світу, а також і ти, фабричний,
чорнорукий, чи визнаєте себе винними за всі ті гріхи перед
панами, за весь той буран, що ви його поміж голоти сієте?
Сковорода
Буран? (І, одірвавшись од паузи, якийсь мент примружено
прислухається. А потім знову в долину думки западає. Го-
ворить — мов з глибини віків.)
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух. Свідомість.
Матерія... Буран? — це просторінь
у просторінь. Ні брам, ні розвороття!
(З безоднями продовжено). Земля
в просторах тих — як на страшній орбітній
дротиночці! (Безоднями.) Печаль.
Кричи до круч! (Печаль.) Кричи, біснуйся:
небитіє? Чи битіє? Світ: пов-
нокрикнява чи порожнеча? Брезкла
схоластика? Тож зоряні світи,
формуючись, такий там метеорний
утворний дощ креснули, що огонь,
підкинувшись, розбризкавсь, окружаливсь —
і затріщав — як те насіння сонць,—
і затріщав — веселим, синім, синім,—
і затріщав...
(Іронізуючи.)
Діди в цьому знайшли
божественне. І навіть Арістотель
недомудрив, нервовий рух планет
фарбуючи як вічний і блаженний.
Голоси
затуліть йому рота! Забийте клинка в мозок!
Політик
Панове, ми ж гуманісти, пожаліймо бідолаху, дамо йому
можливість надіятись. Як саме? (До Вельможн[ого].)
Я тільки легенький йому виклик кину, ущипну, під бу-
рю — нехай прорветься смерть і скаже те, що нам якраз
потрібно (до всіх), отже, будемо всі гуртом, стоя на одній
нозі, фабричного благати.
Вибух реготу.
...мо', той філософа ще вивезе. Ану, професоре, починайте!
Професор, схрестивши руки на грудях, підстрибом, на одній
нозі через увесь майданчик чмише, за ним труна на вірьовці —
новий вибух реготу. Та тут. Спокійно. Простягнув руку. Цундра.
І пролунало кілька слів,— не до панів, до Сковороди,— як нагаду-
вання, як підказ.
Цундра
Не дурно ж так незграбно Епікур
зареготав: "Череп'я". Га! — легенди
і фізика?
Усього кілька слів, а кругом таке зчинилось! Мов брила землі над
головами одтріснула, нависла...
Перший крикнув Вельможний: "Легенди й фізика? Ще й Епікур?
А голос, голос у цього фабричного... чекайте, ну кого він мені
нагадує? (Раптом перекрутивсь на місці.) Ну да, це він!" "Він! —
зареготав, бігаючи, пророк.—Та де ж той він? Лови!". Попи заме-
тушились. Але Політик на всіх їх руками замахав. "Ой боже мій,
що ви робите?! Іще ж момент той не настав, нехай Сковорода гово-
рить далі. Тсс..."
Сковорода
слизь, розводячи руками)
Діди в цьому знайшли
божественне. Череп'я! Черви! Реп'я!
(Випростався.)
Ей ви! Святі! Святоші! Скептики!
(Наступає.)
Ей, ви! Стовпи! Стовпони! Тупоуми!
Ви чуєте? (Проклянь.) Наш хід,— як тигр,—
нестримний гон. (Проклянь! Царів! Череп'я.)
Наш хід,— як тигр,— землі то тон,— титан.
А ви?! Що ви!? Кого ви лю'? (Череп'я.)
"І їм і п'ю — і люд давлю". Проклянь —
царі — череп'я.
Клобуки рвонулись, пани з кулаками кинулись. Та Сковорода усіх
їх своєю іронією зупинив, як проти коней наставивши долоню.
Н-ну! Ви ж мудрі. Мудрі.
Ви — сіль землі. Ніхто ж не говорив,
що ви гнобить не вмієте; що брезклу
схоластику, як заглемезу грязь,
в науках ви гульма не розгрузили;
що простий люд колись та виросте ж;
що труд, земля, що всі права людини —
...вам боляче? Ви ж мудрі. Ну. Ніхто ж
не говорив.
Вельможний
Царів проклинати? О-о! Такого ми вже ніяк не можемо
стерпіти! Не досить хіба того, що в Умані бунтує чернь,
то хай ще й у філософії весь світ нам переверне!
Сковорода
(як до щенят, котрі кусаються)
Недобрі. Хижі. Злющі.
їм боляче? — ніхто ж не говорив.
Вельможний
Та що там довго думати? Слуги, в'яжіть вірьовками — спо-
чатку оцього бунтаря фабричного, а потім і ту філософію,
науку.
Цундра спокійно повернув свою голову до слуг, що нехотя набли-
зились з вірьовками, і, усміхнувшись гірко, похитав на них голо-
вою — ті зупинилися як укопані.
Вельможний
Панове! Скажіть: я сплю чи ні? Чи що це робиться на сві-
ті!? Слуги панам своїм покорятися не хочуть!? Так я ж
бо їх примушу —а дайте сюди канчук! (Замахуеться на
слуг.)
Тут саме вбігає вістовець. Вельможний пане... Чорноземля!...
Із двох сторін облога... Цундра!
У всіх одна думка: тікать! Де тікать, та ще в рясах!? Ой господи,
хоч би ж було догадатись та мужичу одежу собі для переодягання
призапасти.
Вельможний
Не розбігатися! На місця! Покликати малярів! Малярі вже
тут. Зробіть мені, щоб за хвилину гості з коричнявих та
чорних перетворилися на інших. Професоре, подержте їм
відро. Плакун-Гребіночко, заграєте в гребінку.
Малярі
(між собою)
Чого ж би нам і справді не перемазнуть усіх,— еж фарби
у відрі ще досить. Ви хочете перефарбувати у колір оцих,
що наступають? Е, ми цього не можемо. На англицький
манір чи на манір французький — це зовсім інша річ і лег-
ше. Ми можемо всяким шаблончиком: і в дужку, і в смуж-
ку, і човником, і в мережку, а найбільше того, що просто
квецялом поквецяємо, та й годі. (Умочивши квачі у відро.)
Ану ставайте по порядку. А попугайла — теж? Тягни його
за хвоста, диявола зеленого!
Під музику на гребінці совершається таїнство перемазування. Ма-
лярі аж не встигають у відро вмочати: того квець квачем по лобі;
тому одну брову замажуть, тому носа; а клобукам так найгірше:
їх за голову обома руками хватають і просто у відро бородою
святою, у відро утовкують усердно.
Вельможний
Швидше, малярі, швидше! А я ось бунтаря цього полос-
кочу ще трохи. (До Цундри.) Ага! Уже й поглянути на
мене боїшся?
Цундра саме одвернувся — у степ вдивляється пильно. Вельможний
перехилився з трибуни вниз, аж ноги його виткнулися вгору, під-
ніс держално канчука в своїй руці, як вудлище,—канчук повис
над Цундриною бровою, немов над поплавком тремтіла волосінь.
Та Цундра рвучко обернувся, вловив за кінчик-ремінець і, памо-
тавши його на свій кулак по саме держално, сіпнув з усієї сили —
Вельможний тільки кавкнув — і так як був, солодко-усміхнений,
заграв з трибуною на землю!
Сковорода зареготався, хотів щось крикнуть Цундрі, та зразу ж
похмурнів.
За спину Цундри саме заходили начитники. "Ну обернися ж,
фабричний!" Цундра не чув: кусаючи губи, він грізно міряв
очима направо й наліво, немовби зважав" чи вже пора? "Ну обер-
нися ж, фабричний!"
Але начитники його попередили: вони, підкравшись, оточили фаб-
ричного і тнуть його свитину ножицями, ріжуть. Фабричний рво-
нувсь — попадали начитники, як груші. В цей мент із другого боку
вчепилися Професор і Політик. Фабричний рвонувсь — майнули
ноги Професора млинком в повітрі і просто в живіт Політику з роз-
гону. Заскавулів Політик, запищав і, чвякнувши, як той мішок об
землю, потяг задок свій по пилюзі, мов кішка, переїхана колісьми.
А від степу — ревище, шум! І здається, що й там
рвонувся хтось,— і постріли посипались кругом,
як груші. І видно, як поза кущами надвірні ко-
заки поволі відступають: приляжуть, націляться
у степ, та й знов за пагорок біжать із криком.
Сковорода кинувся на допомогу Цундрі, але людським потоком од-
тиснутий був назад до пагорка. "Цундро!" — тривожно закрпчав,
та вже Цундри не було видно. Потік тікаючих, мов та основа,
натягнута у кроснах, прошила всіх, розплутала і розрідила. І тіль-
ки, як вузлик буптуючий, зосталось нерозплутаним одне ще місце.
Фабричний на хвилинку показався був над колючою щетиною рук,
ціпків та гілок і знов, мов хвилею залитий, кудись в ревучу безод-
ню спустився. І раптом блиснула шабля високо над головами,— і
всі шарпнулись хто куди.
"Куди ж це ви, друзі!? — Вельможний захрипів. Він на животі
підповз до фабричного і обома руками вчепився в його свитину
цупко: — Агей, на підмогу, друзі! Іще одне зусилля, і ми ж їх
звалимо,— агей!"
Друзі, піднявши ряси, почали підкрадатися: ану гуртом, за бога,
за власність, за царицю! І от одному з клобуків удалось дістати
рукою до бороди фабричного, але що це? Борода одлетіла, як
клоччя, а свитина, розкраяна напополам на спині, роз'їхавшись на
плечах, відкрила жупан під сподом, сама собою впала.
"Цундра!" — Вельможний закричав. У відповідь засвистіла з роз-
маху шабля у Цундриній руці; слідом за відчесаною головою
уткнувся шиєю кривавою Вельможний в землю і так, скандзюбив-
шись, застиг на місці. Слуги радісно закричали: "Цундра!"
Всі. О боже мій! Цундра серед нас!! Цундра!!! Тут. Крик. Зчи-
няється особливий. Слова і вигуки переходять у цокотання. В нього
вплітаються: лоскотливий дріб сміху божевільного; гусячий метал
тривоги; фуркіт; шелестіння, як від решета... А зверху — сполохи!
сполохи! — аж зуби злякано цокотять...
Цундра
(наступаючи)
Собаки ви! Я ж знаю вас. Як тільки
оскалитесь — в Європі, в Індії,
на островах такі ж, як ви, завиють,
збігаючись, і заведуть: а в У-
мані біда! від кроводу, від даву —
а в Умані бунтує чернь, а в У-
мані тече! там злидарі злид' ау-
а в Умані, авву (від даву), авву...
(Гіпнотизуючим тембром.)
Як гидь, як гудь, як гаддя,
я роздрочу, налоскочу, згвинчу,
втручаннями, пручаннями, пручами!
Й без того тьма, а ви ще в тьму —
Тьху! Тьху!
А від степу —— січа! ревище! І вже біжать з-за пагорка, не розби-
раючи куди, надвірні козаки, біжать туди наосліп: Марко Чорно-
земля! Тікайте!
І от із-за пагорка Чорноземля на коні появився.
Цундра закричав: "Бий їх, проклятих!"
Слуги назустріч йому радісно побігли: нехай живе Чорноземля!
Воля! А з другого боку Перший Подорожній з загоном не-
сподівано грозою виріс; нехай живе Цундра! Воля! Аж тут вистре-
лив із палацу Політик, і Перший Подорожній, ламаючись у стані,
безсило на землю опустився.
Ага! Так панство ще й дражнитись буде? Чорноземля рукою пока-
зав: спалити це гніздо! Знести його дощенту! І всі на балкон по
сходах...
А Цундра, стинаючи розмальованих попів коло трибуни, словами
їх востаннє допікав:
Як гидь, як гудь, як гаддя,
я роздрочу, налоскочу, згвинчу,
втручаннями, пручаннями, пручами!
Й без того тьма, а ви ще в тьму —
Тьху! Тьху!
Дим садить із вікон.
Постріли. Вереск.
Сковорода регоче.
[1930-1934]
ВИДІННЯ ЦУНДРИ. УЛЕЙПЦІГУ
Кн. Трубецькой
...Та ні, скажи: ти щось таїш від мене,—
чи ждеш когось, а чи підглядуєш?
Ну, не хитри ж, признайсь: лихий? нерадий?
Не хочеш ти, щоб я з тобою був?
Радищев
(стежачи, як танцюють)
А широчінь! а розмах! От де шкварять,
поглянь, а ми...