Ось що розповідалося в одному з них.
...Жив колись дуже красивий юнак на ім'я Нарціс. Увесь свій час він проводив у лісах та в горах. Якось нахилився він над струмком, щоб напитися води, і закохався у власне відображення. Відтоді Нарціс забув про все на світі і невдовзі помер від нерозділеного кохання. Поховали його німфи, а на ранок на могилі виросла ніжна квітка з білими пелюстками й золотим осереддячком, яку назвали нарцисом. В іншому місці знаходимо таке трактування цієї красивої квітки. Прекрасного юнака Нар-ціса палко покохала німфа Ехо. Але Нарціс не відповідав їй взаємністю, хоч і бачив, як німфа любить його. Ехо ж так висохла від мук і нерозділеного кохання, що од неї залишився тільки голос. Боги Олімпу покарали жорстокого Нарціса, перетворивши його в квітку.
Це про білі нарциси. А ось що мовиться про жовті.
Персефона, дочка бога Зевса і богині Деметри, носила вінок з білих нарцисів. Аїд, владика підземного царства, викрав її й змусив проковтнути кілька гранатових зерен — символ непорушності шлюбу. Хоч батьки Персе-фони домоглися повернення дочки, та вона все одно мусила проводити більшість часу у підземному царстві. А білі нарциси, які були з нею в царстві Аїда, стали жовтими. Відтоді частина нарцисів, що розквітають навесні, жовті...
Близько сорока видів нараховує рід нарцисів. У нашій країні зустрічаються три дикорослі види цього роду, а на Україні один — нарцис вузьколистий.
Нарцис вузьколистий можна знайти тільки в трьох пунктах Карпат: на хребтах Свидовець, Мармароські Альпи та в передгір'ї — околиця м. Хуста Закарпатської області. Росте він на високогірних луках (полонинах) та низинних вологих луках.
Чималі зарості нарциса вузьколистого (близько 15 гектарів) збереглися в Долині нарцисів поблизу села Кіреш на Хустщині. Постановою Закарпатського облвиконкому ця долина та ділянка, площею 80 га, на околиці м. Хуста, де ростуть ці нарциси, оголошені пам'ятками природи, місцевими заказниками. Напровесні, коли розквітають ніжнобілі квіти, повітря в Долині нарцисів сповнюється п'янкими, ні з чим незрівнянними пахощами. Запах цей може навіть одурманити людину. Недарма ж наукова назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає "німію", або "дурманію". В давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовувалися як наркотичний засіб.
Інтенсивні меліоративні роботи в передгір'ї, масове зривання нарцисів для букетів призвели до різкого скорочення чисельності виду. Виникла настійна потреба заборонити зривання рослин і створити заказники у місцях зростання нарциса вузьколистого на гірських хребтах Свидовець і Мармароські Альпи. Та й чи є потреба зривати дикорослий нарцис, коли на сьогодні квітникарями виведено близько дев'яти тисяч сортів цієї квітки. Нарцис вузьколистий занесений до "Червоної книги СРСР".
Підсніжний звичайний.
Зникаюча декоративна рослина, поширення якої інтенсивно скорочується.
...У наших широколистяних лісах найпершим вітається з весною підсніжник звичайний. Ось що пише про ці ніжні квіти Б. Заверуха у книзі "Квіти дванадцяти місяців": "Масове цвітіння підсніжника — воістину захоплююче видовище,— здається, грунт у весняному лісі прикритий якоюсь тонкою мереживною білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіточок. Ці чарівні, прекрасні квіточки — справжні посланці зеленокосої весни. Вони всім своїм єством повідомляють, що надходить радісна пора пробудження природи із зимового сну".
Сніжно-білий дзвіночок підсніжника складається з трьох внутрішніх і трьох зовнішніх пелюсток, при цьому внутрішні — вдвічі коротші від зовнішніх. Два сизуватих листочки виходять безпосередньо з цибулини, а невеликий приквітковий листок знаходиться на стеблі.
Підсніжник звичайний зустрічається зрідка в Лівобережному Лісостепу, розсіяно в Правобережному Лісостепу, досить часто в Карпатах та прилеглих районах. У нашій республіці проходить південно-східна межа ареалу. Росте в лісах, переважно листяних, на галявинах.
Колись підсніжника звичайного було багато. Але, як це не прикро, ніжнобілі квіточки провісника весни стали масово зривати на продаж. Минуло не більше трьох десятиліть, і ось тепер у місцях, де колись підсніжник вкривав землю "мереживною білою скатертиною", його вже не побачиш. Щоб зберегти цю рослину, слід насамперед заборонити зривання квітів на продаж та викопування цибулин підсніжника, контролювати стан популяцій виду.
В багатьох місцях підсніжник культивують. Річ не лише в тім, що він високодекоративний. Підсніжник містить алкалоїди нівалін та галатамін і використовується як лікарська рослина. Підсніжник звичайний охороняється в Карпатському заповіднику та ряді заказників. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Штернбергія зимовникоквіта.
Зникаюча цінна декоративна рослина. Трапляється досить рідко на околиці Одеси (Живахова гора), навколо Ізмаїла, в Криму біля с. Саки, на околицях Керчі та с. Урожайного Совєтського району, на Казантипі, мисі Херсонес, Ай-Петрі, біля Балаклави, на околицях Севастополя, Коктебеля, Сімферополя. Росте в кам'янистих місцях, на схилах. Штернбергія зимовникоквіта — релікт тепліших часів польодовикового періоду. її розвиток досить оригінальний, дещо схожий з розвитком пізньоцвіта осіннього. У вересні на невисокому стеблі з'являється жовта квітка. Оцвітина у неї зрослолиста, з довгою трубочкою і шестироздільним відгином. Плід — майже м'ясиста коробочка. Достигає він аж навесні. Тоді ж штернбергія розпускає три-чотири довгі вузькоколійні листки. Винищується як декоративна рослина туристами і любителями.
Випробовується в культурі в ботанічних садах. Потребує охорони в усіх місцях зростання. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЧАСТУХОЦВІТІ
РОДИНА ЧАСТУХОВІ
Частухові ростуть у помірному й холодному кліматі. Там, де сиро й грузько, зустрічається водна рослина, листки якої дуже схожі на подорожник. Це — частуха подорожниколис-та. Листки у неї сидять на довгих черешках, яйцеподібні або еліптичні, паралельножилку-ваті, в прикореневій розетці. Висота стебла близько 60 см. Квітки біло-рожеві, трипелюсткові, зібрані у великі суцвіття. Плоди мають добре розвинену повітроносну тканину, тому не тонуть й розносяться течією чи вітром на далекі відстані.
Нерідко туристи чи відпочиваючі намагаються дістати красиві квіти частухи для букета. Робити цього не варто, адже вся надземна частина рослини отруйна. А от на Далекому Сході потовщені кореневища частухи вживають у їжу. На смак вони нагадують ріпу. Не менше відомий ще один представник цієї родини — стрілолист звичайний, що росте по берегах річок і ставків. Назву рослина одержала через стріловидноі форми надводні листки, що сягають іноді метрової довжини. Такої ж висоти і тригранне квіткове стебло. Квітки білі. Плоди стрілолиста також мають повітроносну тканину, і їхня доля залежить від течії та вітру. Бульбоподібні підземні пагони їстівні. Вони містять близько 35 процентів крохмалю, тоді як найкращі сорти картоплі — не більше 25 процентів. Додайте до цього ще 10,5 процента білків, 0,5 процента жирів, понад З проценти цукру — і тоді стане зрозумілим, яку цінну їстівну рослину ми ігноруємо. До речі, японці й китайці масово розводять стрілолист на рисових полях і вживають як замінник картоплі.
Всього частухові нараховують понад 75 видів (12 родів), з них в СРСР росте 13 видів (6 родів) , а на Україні — 6 видів (4 роди). У зв'язку з господарською діяльністю людини чисельність ряду частухових різко скорочується. На території нашої республіки потребує індивідуальної охорони зіркоплідник зірчастий. Він занесений до "Червоної книги УРСР".
Зіркоплідник зірчастий.
Рідкісна зникаюча рослина.
Трав'янистий багаторічник, що зростає у воді. Кореневище у нього потовщене, безлисте стебло близько ЗО см заввишки. Довгочерешкові, довгасто— яйцеподібні або ланцетні листки зібрані в розетку. Зірчасті квітки на верхівці стебла в зонтикоподібних або волотистих суцвіттях. Зовнішні лусочки оцвітини зелені, внутрішні — білі. Цвіте рослина в травні. Трапляється зіркоплідник зірчастий дуже рідко в Херсонській (Асканія-Нова, Чапельський Під), Запорізькій (околиці сіл Мордвинівки та Гирсівки біля Молочного лиману), Вороши-ловградській (між селами Кремінною та Горською на Сіверському Дінці) областях. Росте на степових ділянках. Вид різко скорочується через порушення природних біотопів. Потребує повної охорони в усіх місцях зростання.
ПОРЯДОК ТРУБКОЦВІТІ
РОДИНА ПУХИРНИКОВІ
Пухирник звичайний, який дав назву родині, росте у воді. Рослина ця досить оригінальна, бо не має коріння, а на листках у неї — наповнені повітрям пухирці. Вони дрібні, і їх дуже багато. Навіщо ці пухирці рослині? Ось, приміром, пливе водяна тваринка дафнія. Шукає, чим би поживитися. Поткнулась до одного з пухирців, а в ньому — невеличкий отвір. Допитлива дафнія махнула антенкою-весельцем, стрибнула — і в пухирці. Поживного однак нічого не знайшла, хотіла назад виплисти, та отвір закрився клапаном. І як не б'ється — з пухиря-пастки їй уже не вирватись. Спеціальні залози, що знаходяться на стінках пухирця, висмокчуть невдовзі із загиблої дафнії соки. Ось так пухирник звичайний одержує азотисті сполуки, яких йому не вистачає у воді.
Квіти у пухирника жовті, неправильні, сидять по 5—10 на квітоносі, що виглядає з води. Віночок двогубий, з буро-червоною шпоркою. Листки багаторозділені на нитчасті долі. Стебло крихке, легко розривається на частини, кожна з яких може дати початок новій рослині. Цікаво зимує пухирник: восени на кінцях стебел листки збираються в грудочки, що відділяються від головного стебла й утворюють зимуючі бруньки. Ці бруньки вкриті слизом і розкриваються з приходом весни. Росте пухирник по канавах, у ставках, стоячих водах і водах, що повільно течуть, на болотах. Цвіте з червня по вересень.
Тільки на торф'яних болотах, також у воді, зустрічається пухирник середній. Листки у нього досить-таки оригінальні — багатороз-ділені на лінійношиловидні дольки, двоякі: одні, звичайні, без пухирців, інші — на окремих пагонах, значно менші, з великими пухирцями, наповненими повітрям. Квітки неправильні, віночок яскраво-жовтий, двогубий, зі шпоркою, на верхній губі — пурпурова смужка; зібрані по 2—6 на квітоносі, що видається з води.