Катастрофа

Олесь Бердник

Сторінка 18 з 19

Він прорізав золотисті хмарки, осяяні Зіркою-матір’ю, і зник в зоряній безодні.

Сіт повертався на Та-іну…

КІНЕЦЬ ВИЩИХ СФЕР

Захопивши на острові Ма-ото Рі-о, старого вождя і його дочку Мі-а, Сіт вилетів на центральний материк. Перемігши ураганні вихори, які несамовито крутили небесний диск в круговерті повітряних течій, він спряму-вав його на головне поселення Луа-Доу.

Небесний диск опустився в центрі широкого майдану, що охоплював собою систему Будинків Контролю і складів Оть — акумуляторів психічної енергії. Це місто було в заглибині — тут ураган лютував не так, як на рівнинах.

Крізь хмари куряви і скажені вихори Сіт і Рі-о проникли в підземні поселення. В широких залах для ви-довищ купчилися тисячі нижчих Тайя. Вони були перелякані, деморалізовані. Над юрбами стйяв розпачливий гомін. Чулися крики, стогнання:

— Нас покинули напризволяще!

— Рі-о зрадник!

— Прокляття йому!

— Вищі Сфери вирішили знищити всіх Тайя!

— Де вихід?

Рі-о і Сіт знайшли посилюючу установку, ввімкнули її. Над бушуючою юрбою пролунав громовий голос Рі-о:

— Слухайте, Тайя! Слухайте всі! Дорога кожна хвилина! До вас звертається Рі-о! Слухайте, Тайя! Слу-хайте всі!

Над колосальним приміщенням залягла тиша. Тисячі очей повернулися до купки вчених. А над юрбою гриміли схвильовані слова заклику:

— Вищі Сфери зрадили планету! Вони обдурили всіх Тайя! Вони готують загибель Та-іни! Єдиний вихід — захопити Вищі Сфери! Це дасть мені можливість зупинити установки на екваторі! Слухайте, Тайя! До вас звертається Рі-о! Руйнуйте Будинки Контролю, руйнуйте оці прокляті споруди, де зібрана енергія думки, забра-на у вас і дітей ваших. Тут схована вся сила Вищих Сфер, і та сила вкрадена у васі

Потоки Тайя ринулися на штурм підземних приміщень, Будинків Контролю і складів Оть. Службовці Вищих Сфер були зметені в одну мить. Лі-а по передачі енергії думки на відстань перетворювалися в купу мот-лоху. Захопивши центральні склади, великі групи інженерів і простих Тайя, очолені Рі-о та Сітом, на потужних дра вилетіли до гірського пасма, де знаходилися будівлі Вищих Сфер.

Деякі дра розбивалися, гинули в смерчах і хмарах дрібного каміння, але сотні вцілілих тісним кільцем оточили Палац Великої Трійки. Серед хаосу грозових розрядів і ураганних потоків повсталі вдерлися до залу Вищих Сфер. Умт та інші Тайя-Боги були захоплені зненацька, вони готувалися до вильоту на Тва-дьї. Позбавлені психічної сили, сконденсованої в оть Будинків Контролю, володарі Та-іни стали безсилими і жалюгідними. В їх середовищі Рі-о знайшов і Нура, тремтячого і посірілого від страху. Він сам простягнув Рі-о портативний лі-а з шифром просторового заслону. Він не дивився в очі ученому, лише вуста його шепотіли нікчемні благан-ня пощади.

Рі-о навіть не поглянув на нього. Він запитав Умта:

— Де небесні диски для польоту на Тва-дьї?

— Рядом з Палацом, — понуро відповів Умт.

— Сіт, — сказав Рі-о, — ти поведеш диски на Тва-дьї. Рятуй Тайя, скільки можна. Якщо загине планета, то врятується хоч частина населення. Вони розпочнуть нову цивілізацію.

— А ти?

— Я полечу на Ма-ото Спробую зруйнувати просторовий заслон, зупинити установки!

— Яз тобою, друже! Ти сам не долетиш! Я поведу туди небесний диск!

— А що буде з нами? — благально крикнув Умт. — Ми повинні загинути?

— Ви залишитеся живими, якщо не загине планета! — суворо відповів Рі-о. — Ви одержите ті плоди, які виростили!

В ангарі Вищих Сфер повсталі знайшли двадцять великих небесних дисків. В них розмістилося багато тисяч молодих Тайя, серед них більша половина зовсім юних. В останній з дисків Рі-о посадив Мі-а та її батька. Вона плакала, не бажала летіти.

— Я хочу загинути з тобою, — шепотіла вона. — Я не переживу твоєї смерті. Учителю, любий! Не поси-лай мене одну…

— Не можна, люба, — відповів Рі-о, лагідно усміхаючись, — На мені лежить страшний обов’язок. Не виконавши його — я не маю права рятувати своє життя. А ти — юна і прекрасна — живи! Дітям своїм передаси згадку про наші бурхливі дні, щоб вони ніколи не повторили такої помилки… Прощай, моя прекрасна!..

Небесні диски відлітали, несучи надію планети на далеку Тва-дьї.

Сіт, зв’язавшись з Керівним Центром на супутнику Та-іни, наказав:

— Запускайте установки, як тільки прибудуть небесні диски з Та-іни! Виводьте Тва-дьї на нову орбіту. Супутнику залишатися біля Та-іни небезпечно…

Залишивши пригнічених, переляканих Тайи-Богів напризволяще, Рі-о та Сіт стартували від Палацу Ви-щих Сфер і попрямували на останньому небесному диску до острова Ма-ото…

СТРАШНИЙ ФІНАЛ

Небесний диск вийшов у міжпланетний простір, помчав над планетою. Рі-о непорушним поглядом диви-вся в оптичний отвір на води океану, що пропливали внизу. Коло замкнулося! Він викликав до життя гігантські сили, що сколихнули всю Та-іну, він повинен і боротися з ними! Чи не пізно?!

З мороку хмарного покриву виростав на тлі зоряних просторів туманний стовп атмосферних газів. То в скаженому темпі потужні установки викидали разом з потоками енергії поля За повітря планети, яке розвіюва-лося в Космосі.

Небесний диск пронизав похмурі, киплячі в божевільних круговертях хмари і стрімко знизився над ост-ровом Ма-ото. В попелястому напівсвітлі Рі-о і Сіт побачили жахливу картину. Океан вийшов з берегів, і чорні вали котилися над континентом, майже позбавлені ваги. На екваторі швидкість обертання доходила до кругової космічної швидкості.

Скеля, на якій було збудовано Керівний Центр установок, уціліла. Вона вперто стирчала над темною, страшною безоднею, оточена мороком і океаном. В повітрі, в завихреннях і смерчах крутилися трупи звірів і Тайя, будівлі і цілі скелі.

Сіт зупинив небесний диск біля скелі, над самим отвором до підземелля. Рі-о відчинив двері диска. Жах-ливий порив урагану відкинув його до пульта, потік дрібного каміння боляче різонув по очах. Небесний диск хитався в титанічних ураганах, ледве втримуючись на місці.

— Треба добратися до підземелля! — крикнув у відчаї Рі-о. — Не можна вибратися!..

— Пізно! — глухо відповів Сіт. В його очах відбився жах. У просторі прокотився неймовірної сили гур-кіт, розкрилася десь недалеко безодня, сповнилася сліпучим вогнем і поглинула все — небесний диск, скелю і двох Тайя. Морок насунувся на Рі-о, жбурнув його в свої володіння. Майнула остання болісна думка:

"Планета загинула…"

…Рі-о не вмер. Він опритомнів. Розплющивши очі, побачив перед собою оптичний отвір. За ним мерех-тіло зоряне небо. Значить, диск був десь в космічному просторі.

Рядом з Рі-о непорушно лежав Сіт. Учений покликав його. Космонавт не відповів. Рі-о заглянув за по-крив та. На нього дивилися мертві очі.

Сум й байдужість спадали хвилями на серце Рі-о. Він повільно піднявся, вийшов назовні. Темрява Кос-мосу зустріла його величним зоряним сяйвом. Небесний диск лежав біля скелі. Навколо нього зяяла безодня. Та-іна розвалилася на безліч осколків, вони опинилися на одному з них Вдалині пливли мерехтливі іскри — залишки рідної планети.

А там, поміж ними, палає червоним світлом диск Тва-дьї, колишнього супутника Та-іни. Він тепер стане четвертою планетою в системі Зірки-матері. Може, там, в новому світі, люба Мі-а дивиться зажурено в косміч-ну далину і плаче за Учителем Рі-о. Хай… Все проходить… Прощай, кохана моя. Прощай, Та-іна, мати моя! Я тепер один… Один в цілому Всесвіті!

Рі-о повільно повернувся назад, виніс мертве тіло Сіта назовні, поклав його рядом з собою на скелі. Знайшов у небесному диску лі-а для запису думок. Тримаючи його поперед себе, почав згадувати все, що тра-пилося на Та-іні. Потік його вражень відбивався в невеликому диску, ховаючи в механічній пам’яті дивовижні і трагічні картини історії Та-іни.

Закінчивши розповідь, Рі-о сів на скелі, задумався. Для кого він все це залишає, до кого звертається?

Мовчить простір. Холодить тіло. Та Рі-о вже нічого не страшно. Він хоче лише одного — побачити ще раз животворне проміння Зірки-ма-тері. Відчути його тепло, ввібрати його в серце і… можна вмирати…

В згасаючій свідомості Рі-о з’явилося ясне розуміння неосяжності Всесвіту, його єдності. Планети, зірки, цивілізації — все це мить в безконечному плині спіралей. Але їхня боротьба, страждання і пошуки не прохо-дять даремно! Міріади іскор життя зливаються в неосяжний вогонь безконечних цивілізацій, які були, є і будуть в Космосі. Умираючи, треба заслужити право сказати собі, простору, далеким світам: в мені горів розум…

Ген сходить над зубцями скель зелений вогник Гро-очі. Вона ще дика — третя планета. Але згодом на ній народиться істота, осяяна вогнем розуму… Чи знайде вона шляхи до світлого щастя для всіх? Чи не повто-рить жахливої трагедії Та-іни?..

Гро-оча блимає заспокійливо в темряві простору, огортається туманом. Звідки туман? Чому він тут, в світі без повітря? О, це вже підходить кінець…

Рі-о, знемагаючи, підняв лице назустріч зоряному океану, ніби бажаючи прийняти в себе всю славу небес перед останнім подихом.

Всесвіте! Я пізнаю твою тайну! Ніщо не зникає. Чуєш, Всесвіте! Я розумію тебе! Бери мої думи, мої болі і радості. Час наступає… на новій планеті з’являється… виходить на широку дорогу розумне плем’я істот… Я бачу їх, Всесвіте… вони будуть сильні і красиві, сміливі й мудрі… Вони збагнуть ті таємниці, перед якими зу-пинилися ми…

Але де ж це Зірка-матір? Чому не видно її променів?

Холодок смерті сідає на серце. Руки німіють. Рі-о поклав диск з записом рядом з собою. Чи то в Космо-сі… чи то всередині мозку… задзвеніла висока нота. Вона здіймається все вище і вище… боляче розриває все тіло гострим звучанням.

Ще трохи терпіння. Останній протест тіла проти небуття. Почорнілі вуста Рі-о ледь-ледь ворушаться, з них злітають вже нечутні слова:

— В мені горів розум…

З-за скелі зійшла Зірка-матір. Її сліпучі промені залили поверхню осколка планети, небесний диск і дві постаті космонавтів. Вони відбилися в мертвих, широко відкритих очах…

ЕПІЛОГ

Я закінчую. Тобі, товаришу, що читатимеш цю розповідь, здаватиметься неймовірною історія планети Та-іни. Згоден. Я теж вражений, схвильований. Але все, що я розповів — правда.

Поглянь вночі на небо. Відшукай червоний вогник Марса. Це колишній супутник Та-іни. Чи й досі жи-вуть на ньому нащадки загиблої планети? Чи, може, вони переселилися до іншої зірки, на планету, схожу до їхньої матері — Та-іни, перед тим побудувавши два колосальні супутники-станції? Хто знає?

Академія Наук обговорює фантастичні проблеми.

13 14 15 16 17 18 19