Під ногами рипить сніг.
РОЗДІЛ XIV
Коли зайшов місяць, Вершомет і Стьопа були не далі як за півтораста кроків від торосів, що оточували ополонку.
Стьопа відчував, що ноша для нього важкувата, але він в тому не признавався і, тримаючи незнайомого за ноги, намагався твердо ступати по кризі. Проте іноді спотикався на нерівних виступах крижаного поля.
Вершомет, прокладаючи шлях, побоювався, як би в темряві не заблудити. Тепер, коли місяць зайшов і пароплав зник з очей, він зупинився.
— Відпочиньмо, — сказав мисливець. Вони поклали людину на кригу.
— Що, може стрельнути разів кілька? — спитав Стьопа.
— Думаю... не треба. Вони знають, що нас немає, і повинні засвітити топові вогні.
Вершомет не помилився: справді, за кілька хвилин у темряві над кригою заблищали два вогники: то Лейте підняв ліхтарі під клотики [Вершки щогл.] щогл.
Ні старий мисливець, ні його юний друг ні разу не обернулися назад і не подивилися в бік острова. Якби вони це зробили, то побачили б ті вогні, що так здивували й схвилювали моряків на "Лахтаку".
Коли на щоглах засвітились ліхтарі, обидва відразу підвелись і рушили навпростець до пароплава. Та не пройшли вони й ста кроків, як над "Лахтаком" спалахнула ракета. Вона піднеслась так високо, що, здавалось, "зрівнялась з зорями. Кілька секунд у небі ясно горіла нова зоря. Та ось вона метеором покотилась униз і розсипалась яскравими іскрами.
За першою ракетою злетіла друга. Одночасно до мисливців долетіли звуки пострілів.
— Невже вони думають, що ми не бачимо топових? — здивувався Стьопа.
— Куди ж пак, розстрілялись... — засміявся Вершомет. — 3 дробовика і нагана... Але... — він помовчав. — Здорово бухкає. Мабуть, стріляють холостими з подвійним зарядом. Турбуються, що заблудимо. Якби не зустріч з цим незнійомцем, попало б нам, мабуть, від Кара на горіхи за так: запізнення. А втім, щоб вони не турбувались, давай і ми зробимо кілька пострілів.
І знову обережно поклали вони незнайомого на кригу. Стьопа зняв рушницю, але, перше ніж вистрілити, обернувся назад і глянув в бік острова. Там він побачив вогні.
— Дядьку Юрій! — кликнув хлопець. — Це не нам пускали ракету. Дивіться!
Здивований мисливець обернувся в той бік, куди показував Стьопа. Побачивши вогні, він опустив рушницю, що саме підносив для пострілу.
Чотири вогні горіли, наче вогнище військового табору. А це що?.. Гм-м... Розумію: це, очевидно, розгадка — звідки цей громадянин, що ми його тягнемо. Мабуть, ото його товариші запалили вогонь, а наші помітили й почали ракети пускати.
Та хоч вогні й свідчили, що на острові є люди, але вони нічого не пояснювали, що то за люди й звідки вони взялися. Тому цікавість Вершомета і Стьопи зросла ще більше. Вони не могли йти швидко, щоб негайно приєднатись до екіпажу "Лахтака", який, очевидно, вживав заходів, щоб зв'язатися з людьми на острові.
Слухай, хлопче, — звернувся Вершомет до юнги. — Ти мав рацію, коли пропонував покликати з пароплава допомогу. Вдвох ми довго його нестимемо. Давай зробимо
Так ти біжи на пароплав, скажи про цього найду і клич людей на допомогу Там є мої нарти. Тягніть їх сюди а я посиджу тут.
— Єсть! — відповів юнга і швиденько рушив до пароплава
— Дивись, не заблукай, — крикнув йому вслід Вершомет.
Але заблукати хлопець не міг Це бачив і старий мисливець. На щоглах світили топові вогні. Одна по одній злітали вгору ракети. Лунали постріли. Незабаром на кризі біля пароплава спалахнуло вогнище. Вершомет бачив, як на фоні вогнища чорніли постаті моряків.
Мисливець нахилився над незнайомим. Дихання його послабшало, але він був живий і іноді ледве чутно стогнав.
Вершомет запалив цигарку і почав згортати навколо людини сніг, щоб вона не замерзла і не застудилась. Та він і сам зогрівався коло цієї роботи. Час від часу він позирав то на вогні на острові, то на вогнище біля пароплава і думав про те, хто там на острові. Може, на тому острові є якась станція? Хоча, як же в такому разі міг Кар говорити, що то зовсім невідомий острів? Може, щось попсувалось у штурманських інструментах, і вони, опинившись біля Новосибірських островів, самі не знали, куди їх занесло? А, може, якийсь пароплав теж зимує біля цього острова? Пароплав із справною радіостанцією і радистом, який зможе завтра ж повідомити про "Лахтак" в Архангельськ? Таке припущення особливо було приємне нашому мисливцеві.
Проте, придивляючись до людини, що лежала біля його ніг, він дедалі більше дивувався з його одягу і рис обличчя. Невідомий, на його думку, не був ні росіянин, ані ненець, що найчастіше зустрічались Вершометові.
Невже іноземець: німець, англієць, американець? — угадував мисливець.
Почав вираховувати, коли мусить повернутись Стьопа з підмогою Виходило, що вже пора Щоб допомогти себе знайти, він кілька разів вистрілив. І ось у відповідь звідкись іздалеку долетіло кілька пострілів. Стріляли з берега. Стріляли з кількох рушниць.
— Ого! — сказав сам собі мисливець. — Вони добре озброєні.
В цей час зовсім близько почулось: — Го-го-го! Вершомет! — і через кілька хвилин четверо моряків під проводом Стьопи з'явилися, з нартами перед мисливцем.
РОЗДІЛ XV
На льоду за кільканадцять метрів від "Лахтака" палало вогнище. Тут порядкували Торба і Лейте. Перший, економлячи паливо, сперечався за кожне поліно, а другий, навпаки, — тягнув у вогонь усе, що можна, аби ясніше горіло. І хоч як механік доводив, що палива в них дуже мало, боцман на те не зважав. Лейте хотів, щоб на острові добре було видно їх вогонь.
Кар хотів негайно послати розвідку, але мусив чекати, коли повернеться Вершомет із моряками, яких він послав з юнгою. Повідомлення Стьопи про те, що вони знайшли на кризі непритомну людину, його не дуже здивувало. Якби не вогні, на березі, то це здавалося б йому неймовірно дивним. Але тепер він переконався, що на острові Місячної Ночі були люди. Правда, як вони туди потрапили — цього він зрозуміти не міг. Адже район, де перебував "Лахтак", ще ніколи жоден пароплав, жоден літак не одвідували. В Архангельську Кар нічого не чув, щоб туди посилалось якусь експедицію.
Дивувався Кар, як такі великі вогнища могли розпалити на острові. Очевидно, там знайшлося чимало плавнику. Хоч дивно, як швидко він розгорівся. Особливо було йому дивно, що полум'я часом вибухало, ніби в нього підкидали сухої соломи.
З темряви почувся гомін голосів, і незабаром на крижині, біля вогнища, показались моряки з Вершометом. Нарти йшли порожні. Невідомого, що залишався непритомний, Павлюк ніс на руках, наче дитину. Велетенська сила дозволяла йому легко нести людину, вагою не менше як шістдесят п'ять — сімдесят кілограмів. Кочегар узяв її на руки, бо на нартах їхати було не зовсім спокійно.
Невідомого внесли в кубрик і поклали на ліжко. Запара, що трохи знався на медицині, відкрив йому рота і влив кілька грамів спирту. Потім з допомогою моряків роздягнув. На тілі було кілька ран. Запара помазав їх йодом, наклав вати і перев'язав бинтами.
З ясувавши, що невідомий звихнув праву ногу і ліву руку, гідролог одразу ж почав їх вправляти. Він зробив це так спритно, що йому могли б позаздрити чимало досвідчених лікарів-спеціалістів.
Не минуло й сорока хвилин, як невідомий, увесь забинтований, лежав на ліжку, і кочегар Ковягін доглядав його.
Незабаром у хворого підвищилася температура, і він почав марити. Він вимовив кілька слів, але ніхто їх не зрозумів. Це був іноземець. Але він говорив не по-англійському, не по-німецькому, не по-французькому Кар знав англійську й німецьку мови. Запара — французьку але вони не зрозуміли іноземця.
Влаштувавши хворого, вирішили зв'язатись з берегом. Карові самому кортіло піти туди, але він вважав, що йому ні в якому разі не можна кидати пароплав. Після загибелі капітана він дав собі слово, що під час цього вимушеного плавання залишатиме "Лахтак" лише в крайньому разі, коли це буде конче потрібно.
І хоч він сподівався на людей з берега, але вирішив все-таки послати туди розвідку. Іти на острів Кар призначив Лейте і Вершомета. Першого він посилав як свого помічника, досвідчену людину і знавця англійської мови — найпоширенішої мови серед моряків усіх націй, — а Вершомета як найвитривалішого й найдосвідченішого серед них мисливця-полярника. Кожен з моряків хотів піти з Лейте і Вершометом, але Кар більше нікому не дозволив.
Стьопі, що хоч і почував утому, теж дуже хотілось піти на острів, але він розумів, що Карова заборона мала рішучий характер. Проте юнга попросив, щоб йому дозволили провести розвідників хоч хвилин двадцять-двадцять п'ять, і коли вони нікого не зустрінуть, то він повернеться.
— Гаразд, — погодився Кар. — Але ти підеш не сам. З тобою піде і... Котовай.
Стьопа гадав, що Кар назове Павлюка. Всі присутні думали так само. Адже цей велетень найбільш підходив хлопцеві в супутники. Мабуть, у перший момент Кар і мав намір саме його назвати, але передумав. Лейте й Запара його зрозуміли.
— Лейте, — сказав Кар, — у вас є годинник. Через п'ятнадцять хвилин матрос і юнга нехай повертаються назад. Вони піднесуть вам рушниці й торби з припасами. Коли вийдете на острів і встановите контакт з тими людьми, дайте нам сигнал. Один вогонь перенесіть праворуч. Довідайтесь, що то за люди, в якому вони стані, і можете сказати, як ми сюди потрапили. Негайно ж повертайтесь назад.
— Єсть! — відказав Лейте.
Щойно розвідувальна партія рушила в путь, як три вогні погасли. Залишився один, але розгорівся він ще ясніше.
Вершомет і юнга, хоч і багато находилися за цей день, але майже забули про втому. Цікавість підганяла їх. Адже це так зрозуміло. Ті, хто залишився на пароплаві, проводили їх із заздрістю.
Тільки-но зникли обриси пароплава, — а вони зникли буквально через дві хвилини, бо вогнище на льоду було неспроможне перемогти темряву на більшу відстань, — як нерівність криги далась взнаки розвідникам.
Котовай спітнів і впав. Вершомет допоміг йому підвестися.
— Радий я, що зустрінемо на острові людей, — поспішаючи вперед, сказав Стьопа. — Досадно тільки, що острів цей, очевидно, вже має назву, а та, яку ми йому дали, мені дуже до вподоби.
— Нічого, синку! То не страшно. Є острови, що мають по кілька назв, — відказав Стьопі Лейте. — Наприклад, я чув, що острів Врангеля називався Новою Колумбією, островом Пловера, островом Келлета, островом Давидова.
Темрява нерухомо лежала навколо них.