Дума пралісу

Осип Турянський

Сторінка 18 з 26

Скоро тільки цих трьох людей стануло перед обличчям Сатани, ціле пекло зраділо й бухнуло свіжим, дуже живим полум’ям. Та все-таки цей свіжий огонь не міг дорівняти своєю силою вогневі світової війни на землі.

Хоч і як довго Найвища Пекельна Рада радила під головуванням самої цариці Сатанихи, та проте не була в силі нічого врадити, як вирвати царство Сатани з занепаду. Вкінці Сатанисі вже не стало терпцю. Глянула глумливо на свого чоловіка й на президентів брехні, жорстокості й облуди та сказала:

"Ви всі зійшли на дитячий розум. Я, жінка, маю одинокий і певний спосіб, як спасти й утримати навіки пекельне царство. Ми мусимо розписати конкурс на найтяжчий злочин. Найбільший злочинець находиться тепер не тут, у нашім пеклі, тільки там — на світі. Цьому злочинцеві ми дамо найвищу нагороду й тим заохотимо його прийти сюди до нашого пекла. Цей найбільший злочинець внесе в моє пекло свіжу, могутню душу, яка влиє в ослаблені огненні жили пекла новий, небувало жагучий огонь і від цього вогню все пекло оживе, відродиться й закипить новим і таким могутнім пожаром, що перед ним раз на все зблідне вогонь, який горить на світі і грозить нашому царству загладою"

Клемансо, що слухав слів пані Сатанихи з закопиленими устами, став перешіптуватися зі своїми обома приятелями, які радо йому притакували. Опісля устав і з ледве стриманою сердитістю заявив цариці Сатанисі ось що:

"В імені моїх двох товаришів я протестую проти образи, якої Ви, Ваша Величносте, Пані Сатанихо допустилися зглядом нас тим, що не вважаєте нас трьох найбільшими злочинцями!"

"Мовчіть!",— крикнула Сатаниха.— "3 вас кожний є злочинцем у іншому званні. Однак наше пекло спасе тільки така людина, яка замкне в собі ваші злочини в одній особі".

Всі три президенти перекинулись очима з усміхом полегші, бо були певні, що такого злочинця не тільки пекло, але й сама земля не має.

* * *

Серед виру світової боротьби появилися на світі дивні, таємні оповіщення, писані кипучою смолою на червонім папері ось якого змісту:

"Хто зі смертних людей уважає себе найбільшим злочинцем у історії, хай негайно появиться перед обличчям пекельного царя й цариці та, давши потрібні докази, одержить із рук цариці пекла найвищу, ще досі нікому не дану нагороду.

Своєю милістю Цар і Цариця Пекла і Тьми.

Сатана в. р.

Сатаниха в. р.

На цю відозву зголосилося так багато кандидатів, що пекельна гостинна була ними битком набита і все напливали свіжі проступники.

Перший кандидат був такий маленький, що ніхто з винятком Сатани його не бачив. Це був мікроб, який домагався найвищої нагороди за те, що він руйнував легені й мозок великих людей і через те зробив духові людства необчислиму шкоду. А вертячи мозок царів і можновладців він довів їх до цього божевілля, вислідом якого являється світова війна.

Однак Найвища Рада не признала йому нагороди, бо по їй думці мікроб усе-таки не вбив духа людства; він занадто перецінив своє значення.

Другим кандидатом було залізо, яке домагалося найвищої нагороди за те, що вбило мільйони невинних людей.

Пекельна Рада відкинула домагання заліза з тим обоснуванням, що залізо не вбивало людей наслідком своєї злочинності, тільки зі своєї власної глупоти. А глупота — це не злочин. За глупоту можна дістати нагороду хіба в небі, ніколи в пеклі.

З поміж різних дальших кандидатів на найбільших злочинців згадаємо тільки кількох.

Виступив тигр і хвалився, що багато матерів збожеволіло через те, що він пожер їх маленькі діти. Гордо змірив він очима людського тигра Клеманса, котрий затремтів з ненависті до свого небезпечного суперника і промимрив захриплим голосом:

"Ця звірюка не відбере мені найвищої почесті, а то..."

"3наю, знаю",— перебила його з усміхом Сатаниха.— "Не бійся! Цей тигр убив тільки кількоро дітей, а ти, людський тигре, замордував голодом кілька мільйонів дітей..."

Клемансо уклонився і з усміхом сказав: "Дякую Вашій Високості за вселаскаве признання…"

З найбільшою самопевністю поводився новий кандидат із рогатою, чортовою шапкою на голові. Легковажно глянув на всіх суперників і говорив мовою, що була похожа на сичання вужа:

"Панове пекельна шляхта! Немає найменшого сумніву, що нагорода за найбільший злочин належиться мені. Розважте, панове: ще вчора я був найнужденнішим рабом. Та не успів я ще добре увільнити своїх рук із кайдан, а вже вхопив ними всіх моїх сусідів за горло, щоб не дати їм вибитись на волю... Пся креф!.."

Злочин Ляха зробив дуже глибоке враження на ціле пекло, а президент найбільшої жорстокості затирав руки з радості й показуючи пальцем на нього, повторював усім раз-у-раз:

"Бачите? Це мій ученик!"

Однак цариця Сатаниха вирішила, що треба ще пождати, доки всі кандидати не викажуться своїми злочинами, а тимчасом зробила шляхтичеві велику честь тим, що веліла йому ловити та зберігати у своїх пригорщах усе те, що ядушливий Клемансо викашлював.

Ленін старався доказати, що він є найбільшим злочинцем, бо в ім’я ідеї, яка виявилася нездійснимою за ніяку ціну в сучасності, він не жахався вимордувати мільйони людей і кинув майже весь світ у безодню нужди, упадку, брехні і смерті.

Вільсон поглянув сердито на свого суперника і крізь затиснуті зуби процідив: "Коли Ваша царська Величність признають Леніна найбільшим брехуном, я подамся до дімісії"

Сатаниха звернулася тут до Леніна з ось яким питанням:

"Чи вірив ти, Леніне, бодай одну годину у свою ідею?"

"Так",— відповів Ленін.

Тут Вільсон зареготався з міною тріумфатора і крикнув із захопленням, не чекаючи на питання Сатанихи:

"А я свідомо брехав од початку до кінця!.."

На це відповіла Сатаниха:

"Дуже мені прикро, товаришу Леніне, але всі твої гріхи бліднуть перед злочином цього американського крамаря"

Тепер явилась якась дивна постать: уся засушена, як осінній опеньок, зігнута, як серп і беззуба. Її обличчя було застигле, омертвіле, похоже на кепсько збережену єгипетську мумію, яку дзьоб часу немилосердно роздзьобав.

Одне око цього створіння дивилося з найбільшою побожністю на небо, а друге блукало з великою нахабністю й неспокійно, як перемерзле щуреня, по землі.

Ця постать раз-у-раз кланялася сильним пекла так низько, що носом дотикала землі, неначе ралом. А тепер вона упала перед Пекельною Радою так вірнопіддано та скоро, що, здавалося, зрівнялася з землею й маззю розляляся, щезла. По хвилі знов показалася і стояла, наче переломана.

Сатана відразу почув, що те марне створіння не принесе й не скаже нічого нового, а тільки йому непотрібно забере час. Та все-таки дивна подоба цієї постаті його досить зацікавила й він запитав її: "Що ти таке?"

Мумія ще раз уклонилася Сатані дуже побожно та почала говорити якоюсь чудацькою та ломаною мовою:

"Я пер-пер-геп-рашаю, що Ваш Маєстат фа-фа-фа-тиґую. Я кр-кр-итик..."

Сатана засміявся й запитав його:

"Чому ти так дивно зиркаєш на мене? Чому ти одночасно дивишся і вгору і в долину?"

Постать одповіла:

"Я можу одночасно розслідити небо й землю за пос-пос-редством моїх очей, котрі дис-дис-диспонують чар-гар-гар-одійною силою..."

Сатана приглянувся мумії ближче і крикнув до неї:

"Яка там у твоїх очах чародійна сила? В нас у пеклі це проста тілесна хиба. Ми зараз пізнаємо ту твою чародійну силу ближче"

Сатана розгорнув пекельний огонь і дим і на вечірньому крайнебі світу показався великий, круглолицій ясний місяць, який своєю свіжою, чудовою подобою очарував очі не тільки всього пекла, а й навіть самої цариці Сатанихи, що була маловразлива на поезію природи. Цар Сатана дивився пильно новій постаті в очі й показуючи рукою на місяць, питав її:

"Бачиш? Що там так чудово сяє?"

Критик зиркнув на ясен місяць і сейчас із найбільшою певністю пробелькотав:

"Се, пер-геп-рашаю... по-по-повновидий лю-лю-людський задок"

Коли пекельний регіт ущух, цар Сатана сказав до мумії:

"Он яка чародійна сила у твоїх очах, ти, бісів сину! І як же тобі займатися загадкою мистецтва, коли в тебе завдяки твоїй загальній покривленості нема мистецького ока? Коли ти в пісній юшці бачиш олімпійський нектар і навпаки?"

Сатана взяв дивну постать на ось який іспит:

"Якими прикметами ти визначився як критик?"

Постать одповіла:

"Я мав чорнило в пері, папір на коліні, цит-цит-ати в шафі і сли-сли-ну в ро-ті"

Сатана вхопився за голову:

"І з такими прикметами ти приходиш до мене, чортів сину? Невже аж я, Сатана, мушу тебе вчити, що основою критики мусить бути душа? Маєш ти душу? Де твоя душа? Сюди її!"

В шуканні за душею мусів Сатана аж вивернути шкуру мумії та добув із її середини якусь дерев’яну скриньку. Кинув її на землю, де вона розбилася і з неї вискочили три дерев’яні предмети, похожі на людські стопи. Сатана зареготався і крикнув до створінь у пеклі:

"Дивіться, діти, що за чудасія. У цього критика замість душі — три шевські копита! Що вони означають?"

Перелякана постать белькотала:

"Пер-пер-ше коп-ито "еп-еп-гика", друге "лір-лір-гика", третє "драм-гат-гика!"

Цар пекла питав:

"Чому ж одне копито таке обгрижене, облуплене? Що на це гикнеш?"

"Поз-а-як я дуже не люблю лірики"

Сатана розсердився:

"Я сам собі дивуюся. Моє пекло валиться, а я мушу заходити в дискусію по питанням естетики з тією людською калікою! Але знай моє добре серце й заки підеш у гарячу смолу, вивчися elementa atque rudimenta людяності й естетики від Сатани, коли ти, покривлений виплодку, не навчився їх од людей. Ergo primum: кожний глибокий твір штуки містить у собі по своєму змісту нерозривну ліричну, епічну та драматичну стихію. Secundum: чув ти що про геніальну драматичну лірику, про геніальну ліричну епіку та про таку ж ліричну драму? Може б тобі послужити цитатами? Невже ти міркуєш, що я, цар Сатана, знижуся до рівня твоєї порожньої, самохвально цитованої ігноранції, ти, мізерна критична личино? Tertium: скринька з копитами на місці твоєї душі дає доказ на те, що ти дивишся (наскільки ти взагалі в силі дивитися) на вартість поезії не з ідейно-змістового й формального, тільки з недорослого школярсько-формалістичного становища, ти старосвітський скриньково-копитний естете з четвертої гімназійної класи! Quartum: справжнім критиком може бути тільки творчий дух, який сам сотворив якусь мистецьку цінність. Що ж цінного ти дав у царині штуки і критики?"

Мумія пробелькотала:

"Ніч-ніч-ого.

15 16 17 18 19 20 21