І нічого ділитися з усіма своєю головою — самому тобі потрібна. Так наче й очима пива не пив і в дурного не зимувався, не скажеш, що в тебе хоч і золоті руки, зате вражий писок... Значить, Хомо, щоб узавтра приходив до худоби на ферму з головою. Бо де це бачено, щоб чоловік сам у себе голову вкрав — і другому віддав, та ще й не спіймався на гарячому?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,
де мовиться про те, що грибок маслючок у давнину бував на Савур-могилі й під містечком Берестечком, що він разом із товаришами карав відступника й зрадника Саву Чалого, що в своїй козацькій смерті вік був безсмертний
Після першої статті в районній газеті появилася стаття друга, в якій, на прохання численних читачів, пробувалось Докладніше зрозуміти походження такого феномена, як грибок маслючок. Може, й не варто б зупиняти увагу на цій статті, щоб не спускати з ока величних діянь старшого куди пошлють, проте матеріал у районці примітний насамперед своєю псевдонауковістю і, можливо, "квасним" патріотизмом, то бодай коротко перекажемо зміст.
У статті безапеляційно стверджувалось, що такої чародійної сили грибок маслючок напився з молоком матері. Але материнське молоко не заподіяло б такого впливу на грибка маслючка, якби разом із молоком матері він не ввібрав у себе чар української пісні. Пісні, яка завжди лунала з уст матері.
Отже, феномен Хоми криється у веснянках та гаївках, у риндзівках, у косарських та гребовецьких піснях, купальських та жниварських піснях, у колядках і щедрівках. Мовляв, Хома виворожений піснями про мак і просо, шум і чадо, галку й горобеєчка, в його душі звила гніздечко перепілка красная зіронька, там козел поїв лук-часник і чорну чорнушку. Мовляв, у єстві грибка маслючка камінь росте без коріння, сонце сходить без насіння, скрипка грає — голос має, дівки цвітуть різним цвітом, шляшок лежить — нема кінця, сокіл плаче, слід не баче, риба ходить — не говорить, і хміль в'ється вище лісу. А ще в те єство наїхали тури-люди, а ще там вербова дощечка лежить, а по ній дівойка бігає, а ще там весняночка-па-няночка, яка пряла на кілочку горобцю на сорочку, виводила нитку горобцю на свитку, виводила другу горобцю на пугу, й позоставались кінці горобцю на штанці. Гай-гай, а оті черевички з рогозу, що не бояться морозу! А отой милий, що купався не в лілії чи в шавлії, а в меді-вині, у цвіті-калині та в панській рожі! А ще ота перепілочка, що звила гніздечко з чорного шовку та білого льону й вивели в гніздечку двох діток — молодого Івана й молоду Тетяну — рано та ранесенько!
А раннє отроцтво грибка маслючка настало так, як Петрівка уже да настає, дівочий голосок прибуває, уже Петрівочки дві неділочки, нема голосочку половиночки, уже Петрівочки да не дня й не дня, уже голосочку да й нема, нема...
А ще ж у ті часи Яблунівка співала колядки, то хіба грибок маслючок, колядуючи, навіч не передивився, як ото предвічні на печі сиділи, а у печі пироги кипіли, зачали ся присувати, по єдиному витягати, усі з'їли; їдному пирогів не стало, він поліз на банти по сало, а ще сала не дістав, лишень дурно з бантів упав, розбився; предвічні взялися радити, що з тим побитим зробити, взяли його на санки, завезли го в будяки, най гине...
Та найбільше Хома усе-таки черпнув душею, серцем і розумом із пісень козацьких, співаних батьком, дідом, сусідом, чуваних од мандрівного люду та від перехожих. Із тих пісень увійшли в ясні хороми його голови оті козаченьки, що засвистали в похід з полуночі, заплакала Марусенька свої ясні очі. Малий Хомко чув, як кричала лебідонька, із-за хвилі виринаючи, він чув, як співали козаченьки, та й у похід виступаючи, він чув гомін, гомін по діброві, холи туман поле покриває, мати сина виряджає. І вже то він, малий грибок маслючок, навіч бачив, як пливла щука з Кременчука, да прибита із лука, вже то він, збираючись у похід, пускав кониченька в саду, а сам ішов до отця, до неньки, до милої на пораду, бо ж йому кортить до того війська, над яким короговки мають, попереду музиченьки грають. Мати хотіла своєму коханому грибку маслючку змити й зчесати головоньку, а він-бо їй каже, що йому змиють дрібні дощі, а розчешуть тернові кущі, а висушить ясне сонце, а розмають буйні вітри, а пригладить зелена ліщина, що й постелі йому стелити не треба, він сам собі постелить сірячину, а в головах кулачину, а вкриється калиновим листом, щоб не розстатися з товариством.
А в походах випало грибку маслючку! Ото як витоптала орда кіньми маленькії діти, подався він у ті краї, де з устні Дніпра та до вершини сімсот річок і чотири, да усі вони да у Дніпр впали, у Дніпр правий, несказанний! А ще ж бував на Дунаї, вів розмовоньку: "Чом ти, Дунай, став так смутен, став так смутен, каламутен? Що, Дунаю, тебе збило: чи галочки чорнокрилі, чи коники воронії, чи козаки молодії?" Бував і в городі Ізмайлові, де бився з турками, летіли бомби тесовії, шуміли кулі свинцевії, лежали тіла убитії, текли ріки кров'янії. Бував і на Савур-могилі, а над ним увишині пропливав орел сизокрилий. Ой там при долині, ой там при лотоці пив мед-горілку з козаками-молодцями. А під Дашевом та під Сорокою множество ляхів пропало, бо й там грибок маслючок рубав мечем голови з плечей, а решту топив водою. Під містечком Берестечком не відчайдушному Нечаєві крикнули козаченьки із-за гори високої, з-під чорного гаю, щоб утікав, а крикнули грибку маслючку, тільки ж він і не гадав тікати від ворогів, то його там ляхи зсікли на мак, то його голова качалась на ринку, то не дбали вражі ляхи про Хомину вроду — рвали тіло по кавалку, пускали на воду... А з ким тільки знався грибок маслючок! І з Морозенком, за яким уся Україна плакала, і зі славним отаманом Сірком, що ходив до хана у гості, і з Супруном, який у суботоньку, проти неділеньки, із ордою стявся. А ще, звісно, з козаком Залізняком Максимом, який із військом у сорок тисяч обступили город Умань, поробили шанці і вдарили з семи гармат у середу вранці, накидали воріженьків повнісінькі шанці... А ще ж і таке трапилось, що він карав разом із товаришами відступника й зрадника Саву Чалого, якого у світлиці підняли на три списи вгору, поклали пана Саву на дубовій лаві, сказали: "Оце тобі, пане Саво, сукні-адамашки!.."
Та, либонь, найвищого злету дух грибка маслючка звідав у Цареграді на риночку. Гай-гай, зовсім не Байда пив там мед-горілочку, а він, грибок маслючок, і пив не день, не два, не одну нічку, та й не годиночку. Це він не захотів служити царю турецькому, назвавши його віру проклятою, а царівну поганою. Це грибка маслючка за гак ребром зачепили, й так він висів не день, не два, не одну нічку, та й не годиночку. А діставши лука від свого вірного джури, це грибок маслючок як стрілив — царя вцілив, а царицю в потилицю, його доньку в головоньку. А все тому, що турецькому цареві годилося б знати, як грибка маслючка карати: слід було йому молодецьку голову істяти, його тіло козацькеє поховати, вороним конем їздити, хлопця собі зголубити!
А в своїй козацькій смерті грибок маслючок був безсмертний... Лежали його рученьки край крученьки, а ніженьки край доріженьки, у головоньках росла травиця; а в іншому місці лежав він китайкою покритий, руки вкриті китайкою, а ніженьки нагайкою; а ще в іншому місці лежав грибок маслючок на купині головою, накрив очі осокою, кінь вороний у ніженьках, орел сизий в головоньках. І хоч би в якому краю своєї рідної землі лежав грибок маслючок, а коник над ним плакав: "Встань, козаче, ти проснися, на Вкраїну подивися, вже сідельця твої згнили і стремена вже потліли, орли очі повиймали, а татари шаблю взяли". А грибок маслючок розмовляв із сизим орлом: "Сизий орле, побратаймось! Як ти, брате орле, станеш з лоба очі видирати, дай же моїй неньці знати — моїй неньці старесенькій, матусеньці ріднесенькій". І якщо не орел сизокрилий, то ворон чорний прилетить до матері із вісткою: "Ой я твого сина знаю, тричі на день попас маю, з лоба очі вибираю. Іди, стара, додомочку, візьми жовтого пісочку, посій його в город очку, як той пісок вгору зійде, тоді син до тебе прийде".
Отакий він, Хома смертний, — безсмертний у живій українській пісні, отакої сили набрався з її могутнього лона, отакого чару спізнав.
Але ж бо ратища його ніколи не були поламані, і в ладівницях зостались набої, і шабля булатна в піхвах, тютюну не одна папуша, люлька-бурулька і бандура подорожна, бо не без того, щоб грибок маслючок у своєму житті бойовому та мандрівному не грав на бандурі, що посестрою доводилась йому...
Отака стаття появилась у районній газеті, яка, либонь, готувала цілу серію схожих матеріалів, бо ж мала пояснити й проаналізувати феномен старшого куди пошлють із яблунівського колгоспу "Барвінок", знайти корінь його чудотворних фантастичних діянь і подвигів.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ,
у якому сказано про угоду на творчу дружбу між колгоспом "Барвінок" і славетним театром опери та балету, а також змальовано правдоподібний політ Ікара на яблунівському корівнику
Якийсь час не було ніяких вістей про нові чудеса чи дива Хоми. Хоч він, як усяка творча натура, не міг обходитись без чудес чи див, тільки, можливо, незначного калібру, що здавались непомітними на тлі його попередніх грандіозних звершень. Спитаєте, які чудеса чи дива? Наприклад, одного ранку на похмілля ждав, ждав, що Мартоха дасть йому кухоль холодної води — й жданки свої розгубив. А то спитали яблунівські діти на вулиці: "Дядьку Хомо, звідкіля ви?" Грибок маслючок і відповів: "Не з куля, а з соломи!" А то ще покрадьки спричинився до того, що відколи світ настав, то рак і по нинішній день не свистав, а то доклав свого дошкульного вміння, що жодна баба так і не стала дівкою, а то не без злих хитрощів старшого куди пошлють ще й дотепер ніхто не побачив свого вуха. Гадаєте, то не Хома невірний і лукавий убив у голову сліпим, що вони й нині кажуть: "Побачимо!"? Гадаєте, не він винуватий, що й досі іще не вся сорока біла? Гадаєте, не він домігся, що шкуратяні гроші як перестали ходить колись, то й нині не ходять? ..
Ну й інших багато див і чудес, але такі вони дрібненькі, як зорі в далекому небі, годі про них...
Кілька років тому в різних колективах стали популярними творчі угоди.