Ergo ‛ο διάβολος cum non potuit te avaritia voluptateque inescare ad corrumpendam animam, aggressus est valetudinem tuam laedere? Sic est profecto; et vero sapienter dictum est: e malis minimum esse eligendum. Novit veterator ille optima quaeque ingenia πρός κενοδοξίαν esse propensissima, praesertim hac, qua tu es aetate; hancque permultis saepe praematuri 1 funeris accelerasse horam, aut saltem immedicabiliter laesisse aliquam generosam corporis, velut oculos pectusque, partem. Illa igitur postquam non successit, hac via est aggressus. Tu vero ita hos ineptos quidem ac steriles, sed gravissimos labores exantlabis, ut interim nunquam non memor sis pretiosissirnae valetudinis. Praestat vanae gloriolae jacturam facere. Id fiet, si tantum labores nitarisque, quantum mediocri discipulo sit satis tuaeque obedientiae, ne quid vehementiae de propria addas alacritate. Sed avocor ad rss. nostrum λ. praefectum dominum et amicum. Tu, charissime, esto sub alis ducis tui Christi.
Vale in eo!
Tuus Gregor[ius] Sab[bin].
Здрастуй, найхоробріший новобранцю Христового воїнства!
Найулюбленіший Михайле!
Прочитавши з великим задоволенням і не без сміху твою листівку, я багато сам собі роздумував, вірніше розмовляв мовчки з тобою, а потім, приготувавшись до сну, багато про те ж думав. І раптом мені здалося, що чую такий внутрішній голос: життя наше — військова служба... Отже, диявол після того, як не міг спокусити тебе ні скупістю, ні втіхами і тим заподіяти шкоду твоїй душі, можливо, вирішив шкодити твоєму здоров’ю. Це, безсумнівно, так. І справді мудро сказано: з двох зол вибирати менше. Знає цей старий пройдисвіт, що деякі найкращі уми дуже схильні до честолюбства, особливо в такому віці, як твій, і цим часто збавляв віку або невиліковно вражав яку-небудь благородну частину їхнього тіла, наприклад, очі чи легені. Отже, не добившись успіху першим способом, він намагається діяти іншим шляхом. Ти ж ці безглузді і пусті, але в той же час дуже тяжкі труди виконуй 286 так, щоб не забувати свого найдорогоціннішого здоров’я. Краще пожертвувати своїм честолюбством. Це здійснимо, якщо будеш працювати і напружуватися в такій мірі, в якій це достатньо для посереднього учня і для твоєї дисциплінованості без властивого тобі гарячого запалу. Але я звернусь до нашого друга, високоповажного пана префекта. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого вождя Христа.
Бувай здоров[ий] в ньому!
Твій Григор[ій] Сав[ич].
38
[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 621 /
Pax tibi sit illa, Michaël amicissime!
Ecce juventa anni! facies nova ridet ubique;
Nunc demum agricolis dulce labore premi.
Prospiciens hiemem venturam rustica cura
Horlos expurgat, conserit arva bona.
Fortunatus hic est, sed fortunatior ille,
Quem purgare juvat pectoris arva sui.
Atque quidem stultis etiam bona corporis adsunt:
Esse tamen felix stulta senecta nequit.
Cerne tuae fundos animae, quae provenit herba;
Exstirpa citius, si venit herba mala.
Ocius exstirpa, si surgunt spina rubusque:
Suffocat plutus verba sacrata dei.
Bulbus et eruca hic si pullulat, ejice vulsa:
Namque videre deum spurca lubido nequit.
Si cedrus enata est, citius succide securi:
Aversatur enim corda superba deus. / 622 /
Et solet arboribus pulchris adnascier olim
Stultus sponte stolo, hunc ense recide foras.
Nam siquis sanctos libros evolverit, isti
Adnasci studio gloria vana solet.
At contra pulchros flores tutare foveque:
In primis florem virginitatis ale.
О hujus floris qualis fragrantia quantaque:
Hoc delectatur Christus odore nimis 1.
Ne tererem tempus inane, volui vel insulsis versiculis tecum ‛ομιλει̃ν magis, quam nugas nugaciores persequi. Soleo enim hoc praesertim pharmaco taedio medicari. Et tamen non semper in numerato licet habere ingenium.
Vale, cariss[ime]!
Gr[egorius] S[abbin]. 287
Мир тобі, найдорожчий Михайле!
От вона, молодість року! Природи лице оновилось;
Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.
Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,
Саду пильнує свого, ниви свої засіва.
Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,
Хто залюбки обробив ниву душевну свою.
І нерозумний не раз утішається благом тілесним,
Старість немудра, проте щастя не може дознать.
Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,
І не барися полоть, як де недобре зійшло.
Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.
Знай, що багатство глушить слова господнього ряст.
Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,
Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.
Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,
Знай: відкидає господь горді від себе серця.
Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає
Пагоння вовче, лихе — геть пообрубуй його! —
Бо хто багато священних книжок прочитає, у того
В серці несита пиха і славолюбство росте.
Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй
І щонайперше плекай квітку святу чистоти.
Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!
Відай: найбільше Христа тішить його аромат.
Щоб не гаяти часу даремно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоча б поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо переважно цими ліками я звичайно лікую нудьгу. Але не завжди є потрібний для цього настрій.
Бувай здоров, найдорожчий!
Гр[игорій] С[авич].
39
[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 981 /
Ευθύμει, mi Michaël!
Δη̃μος ‛ο χριστιανός δαπαναει σω̃μα καί αιίμα
Χριστου̃, ’αλλά ’αεί ’εστι κακοστόμακος.
Vulgus christicolum consumit mernbra θεάνδρου,
Sanguine potatur; sed male stulta coquit...
Τά λοιπά ’αναβάλλομαι είς ‛ύστεροω χρόνον...
Γρηγόριος ‛ο Σαββίν
Кріпись, мій Михайле!
Народ християнський споживає тіло і кров
Христа, але завжди хворіє на шлунок. 288
Народ, що шанує Христа, споживає тіло боголюдини,
Упивається його кров’ю, але погано перетравлює, нерозумний...
Решту я відкладаю на пізніше.
Григорій Савич.
40
[Харків, місцевий; перша половина березня 1763 р.] / 561 /
Salve, caritas christiana!
Michaël dilectissime!
Frustra corpus edit, qui in corpore sistit edendo,
Qui nec ut ad mentem progrediatur, edit.
Impia turba potest corpus contingere Christi,
Mentem haurire dei sed mala turba nequit,
Est animale quidem, dein est 1 et spirituale
Corpus: id haud prodest, hocce salutiferum est.
Haud equidem juvat id, quando consistis in illo:
Sin per id ad Mentem progrediare juvat.
Quid plantas oleam, si fructus non paritura est?
Quorsum figis humo, si nova non subolet?
Ecquid edis corpus Christi, quando unus et idem es?
Curve capis semen, si tibi fructus abest?
Semen humi jactum si 2 forte calore 3 putrescit,
Spiritus inde novus procreat ind nova.
Sic animale quidem nisi erit tibi morte peremptum,
Spirituale novumque haud habiturus eris.
Mitte hominem veterem κακοι̃ς σύν δόγμασιω αυτου̃:
Sume novas δόξας et nova facta dei. / 562 /
Quid corpus sumis. si mentem rejicis ejus?
Nonne animus potior corpore, plusque valet?
Carnem carne tua tangis, sed pectore vitas
Pectus? Et est 4 qualis, dic mihi, amicitia haec?
Oscula das ori, sed es hostis moribus ejus?
’Αντιπαθει̃ς genios quis sociare vaiet?
Christus simplicitas: tu veste domoque ciboque
Luxurias; prodest quid tibi sacra 5 caro?
Christus virginitas: at ego meretricis in ora
Respicio; prodest quid mihi sacra caro?
Sume mihi cum carne animum, carissime, Christi,
Et sic cum domino spiritus unus eris.6
Vale, mi dilectissime!
Tuus in domino G[regorius] S[abbin]. 289
Здрастуй, християнська любов,
найулюбленіший Михайле!
Даремно вкушає плоть той, хто втілений у плоть
і не думає йти далі, до духа.
Нечестива чернь може торкнутися тіла Христового,
Але збагнути смислу божого дурна чернь не може.
Бо є тіло тлінне, але є й тіло духовне:
Перше не дає користі, друге — приносить порятунок.
Перше не допомагає, якщо ти ним обмежуєшся.
Якщо ж не обмежуєшся, допомагає дійти до розуму.
Навіщо ж садити оливу, якщо вона не дасть плодів?
Навіщо садити в землю, коли не з’явиться новий паросток?
Навіщо вкушати Христове тіло, залишаючись самим собою?
Навіщо приймати сім’я, коли в тебе не буде плоду?
Бо кинуте в землю сім’я, хоча й згниє від тепла,
Новий дух породить, від нього — нові плоди.
Якщо тлінне тіло не візьме у тебе смерть,
То ти не матимеш духовного і нового.
Облиш стару людину з її дурним вченням,
Прийми нові погляди і нові діла божі.
Навіщо ж приймати тіло, відкидаючи його душу?
Невже душа не краще й не важливіша від нього?
Тілом своїм ти торкаєшся тіла,
Але серцем ти уникаєш серця.
Скажи мені, будь-ласка, що це за дружба?
Цілуєш в уста, залишаючись ворогом його вчення.
Хто ж може поєднати протилежні природні вдачі?
Христос — простота, ти ж розкошуєш в одязі, житлі і їжі.
Чим же допоможе мені святе тіло?
Христос — непорочність, я ж дивлюсь в лице блудниці.
Чим же допоможе мені святе тіло?
Прийми, найдорожчий, разом з тілом дух Христа
І тоді ти з господом будеш одним духом.
Будь здоров, найулюбленіший!
Твій у господі Г[ригорій] С[авич].
41
[Харків, місцевий; останній тиждень березня 1763 р.] / 511 /
Salve, solatium curarum mearum,
Michaël dulcissime!
Parciori somno et frigidioribus cibis per hos vernos dies uti te velim, respice calorem juventutis tuae, veris ardorem, vitam sedentariam, et in hac nimiam tuam diligentiam.