Тоді вона скоріше заговорить…
Підполковник Бородін не заперечував. Він тільки сказав, що з цим вони встигнуть.
— Дивіться, ведіть слідство без упереджень. Факти — вперта річ. Та інколи буває, що вони нас підводять.
… Двірничка, звичайно, не знала, що її чоловік перебуває теж у цьому будинку і дає свідчення. Просила, щоб йому повідомили, куди вона потрапила, божилася, що нічого поганого не зробила і за вчинки Коростильова відповідати не може.
Бородін перезирнувся з Гриненком: "вчинки". Отже, вона і зараз повторює те, з чого почала. А про смерть Коростильова ні слова…
До кабінету ввійшов молодий лейтенант.
— Ваш наказ виконано, товаришу підполковник, — звернувся він до Бородіна, який сидів біля вікна і не втручався в розмову Гриненка з двірничкою.
— Давайте сюди, — наказав підполковник.
У кімнату принесли пакунок. Розгорнули його. Тут були жіночі босоніжки, пара старих хромових чобіт, туфлі з потертими носками і каблуками, високі боти.
— Пізнаєте взуття? — звернувся Гриненко до двірнички.
Витираючи червоні очі, жінка подивилася на розкладені на столі речі.
— Мої… Пізнаю.
— І боти ваші?
— І боти мої, синочку.
— Пригадайте, коли востаннє ви ходили в цих ботах?
— Я завжди в них ходила. Як дощі пішли, так і купила боти.
— А вчора? У чому ви були, коли до вас прийшов Сергій Коростильов?
— Учора? Сніг чистити у туфлях не підеш. У ботах була…
Поки Гриненко допитував, боти двірнички теж відправили в лабораторію. Ще через півгодини Бородіну подали свіжий фотознімок.
Порівняли — і Гриненко ще суворіше почав дивитися на жінку, яка сиділа перед ним. Він уже не сумнівався, що перед ним співучасниця вбивства Сергія Коростильова. Відбиток на снігу і відбиток каблука бота формою і розміром були однакові.
* * *
З прокурорами у оперативних працівників інколи бувають "непорозуміння". Одержати санкцію на арешт не так просто. Можна бути внутрішньо переконаним і не помилятися, що перед тобою злочинець, але прокуророві цього мало. Прокурор підпише ордер на арешт лише при умові, що провина доведена незаперечними фактами.
Гриненкові здавалося, що арешт подружжя, запідозрюваного у вбивстві, справа вирішена. Він ось уже більше двох годин добивається від двірнички признань про її взаємовідносини з Сергієм Коростильовим. Та нічого не виходить.
Нарешті Гриненко вирішує пустити в хід свої "козирі".
— Ви твердите, що Коростильов був у вас вчора приблизно до дванадцятої години дня, а потім пішов. Куди пішов, що мав при собі — ви не знаєте? Так от, я допоможу вам, — і, пильно стежачи, яке враження справлять на двірничку його слова, Гриненко сказав їй: — Учора після того, як Коростильов вийшов із своєї квартири і пішов на Володарську, — він зник. А сьогодні вранці Сергія Коростильова знайдено в засніженому урвищі мертвим. Чуєте? Сергій Коростильов загинув, його вбито…
Двірничка божевільними очима дивилася на Гриненка. На її обличчі виступили краплини поту.
* * *
Вони обмінялися думками. В кабінеті Бородіна запанувала мовчанка. Важко було відразу згодитися з Бородіним. А він двічі повторив: "Не вірю… Не можу повірити!"
Підполковник Бородін не вірив, що жінка, яку допитували в його присутності, і є вбивця Сергія Коростильова. Проти неї були досить серйозні речові докази, але і її пояснення здавалися не вигаданими. Кров на пальці: та це ж вона рубала ящики, щоб піч витопити, і пошкрябалася. Валянки і плетеика? Та вона ж відразу сказала, що купила валянки, а плетеику Коростильов залишив, коли пішов по могорич. Сліди на тротуарі біля урвища? Але ж такі боти можна зустріти у Києві на кожному кроці. Їх продано тисячі пар. А головне — яка мета? Навіщо цій жінці, скромній трудівниці, потрібно було вбивати Коростильова?
Двірничка і її чоловік не змогли назвати когось із сусідів, хто посвідчив би, що вони в неділю рано лягли спати і нікуди вночі не відлучалися. Але не було нікого, хто б міг посвідчити й інше, хто міг сказати, що їх бачили ввечері чи вночі з Сергієм Коростильовим.
— Мертвих не судять, так, здається, ми говорили з вами сьогодні про Коростильова, — порушив мовчанку Бородін. — На жаль, нам доведеться покопатися в його біографії. Знайдіть, старший лейтенанте, в архівах стару справу про притягнення Коростильова до відповідальності за зловживання своїм службовим становищем і спекуляцію. Може, хоч вона проллє трохи світла?
Гриненко поринув в архівах. Незабаром у його блокноті з'явилося кілька прізвищ. На околиці Києва, як з'ясувалося, проживає його сестра.
Перечитуючи свідчення, Гриненко помітив, що свідки поділилися на дві групи. Одні захищали Коростильова, інші виступали проти нього. Якийсь І. І. Бондар гаряче стояв на боці Сергія Коростильова. Він навіть посвідчив, що частина конфіскованих у Коростильова речей належить не Коростильову, а йому, Бондарю.
Зробивши відповідні помітки для себе, Гриненко поїхав до сестри Коростильова.
Сестра жила у власному будинку. У неї велика сім'я. На запитання про те, чи знає вона, де тепер її брат Сергій, жінка відповіла негативно.
— Ви, мабуть, знаєте, що він відбував покарання, — розповідала жінка. — Після повернення Сергій хотів жити у нас, але мій чоловік запротестував. У нас не тісно, ні. Але, самі розумієте, Сергій жив не зовсім чесно. Ну от, вийшло так, що ми з ним посварилися, і Сергій пішов. Відтоді ми ні разу не зустрічалися.
І тут жінка в свою чергу запитала у Гриненка:
— А чому це вас раптом зацікавив Сергій? Може, він знову в чомусь провинився?
Гриненко з першої ж хвилини розмови зрозумів, що сестра нічого не знає про смерть Сергія. Він повинен сказати їй про це, хоч і знав, що тоді вже важко буде говорити з нею. Давня сварка забулася, а смерть близької людини, брата, болісно вплине на сестру.
— Я прийшов до вас з дуже поганою звісткою, — співчутливо сказав Гриненко. — Ваш брат Сергій Коростильов загинув.
Це вже була четверта людина, якій Гриненко мусив розповідати про трагічну смерть Сергія Коростильова. Але у всіх попередніх випадках люди висловлювали здивування, розпитували, а тут самий факт наглої смерті приголомшив жінку, і далі вона вже не сприймала ніяких подробиць. Не вимовивши й слова, сестра Сергія Коростильова закрила лице руками і побігла від Гриненка в іншу кімнату.
Прибігли діти: хлопчик і дівчинка. Вони незадоволено дивилися на незнайому людину. Зайшла сусідка.
Гриненко почував себе тут зайвим. Але піти, не поговоривши з сестрою Коростильова, не міг.
Довго вона не могла заспокоїтися. В кімнаті запахло нашатирним спиртом. Сусідка порадила послати за чоловіком.
І тільки тоді, коли той прийшов, Гриненкові пощастило, нарешті, дещо з'ясувати.
— Ви кажете, що його пальто знайшли на вулиці Володарського? Дивно. Там живе Іван Іванович Бондар, з яким Сергій дружив. Ви не були у Бондаря?
Гриненко сказав, що це прізвище йому трохи знайоме, але з Бондарем він не зустрічався.
— Тоді обов'язково побувайте у Бондаря. Він завжди був близьким другом Сергія Коростильова. Бондар знає Сергійове життя, знає, з ким той мав справи, — і він звернувся до дружини: — Товаришеві з міліції потрібна адреса Івана Івановича…
Крізь сльози вона назвала адресу. Гриненко тут же в думці прикинув, що будинок, у якому живе Іван Іванович Бондар, повинен знаходитися недалеко від гаража техдопомоги.
Сестра Сергія Коростильова, поки вони розмовляли, поквапно почала одягатися. Вона сказала, що зараз же хоче подивитися на труп брата. В тому, як вона це сказала, відчувалося недовір'я до Гриненка. Їй не хотілося вірити у смерть брата. Глибоко в думці жевріла надія, що могли й помилитися в тому, що загиблий і є її брат. Хто міг упізнати в мертвому Сергія Коростильова? Тільки документи свідчили, що це він, але ж документи могли бути викрадені в нього іншою людиною…
Гриненко погодився взяти її з собою.
* * *
… Ось ще один будинок на вулиці Володарського, великий, багатоповерховий. У двір ведуть два під'їзди.
У першому з них Гриненко зустрівся з кількома підлітками.
— Де тут живе Іван Іванович?
— Той, що машину має?
— У Івана Івановича своя машина?
— Аякже. Он його гараж.
Йому показали й квартиру Бондаря.
Жінка, що вийшла Гриненкові назустріч, сказала, що Іван Іванович Бондар живе тут, але зараз на роботі.
Гриненко повідомив, що він з автоінспекції. У свій час Іванові Івановичу Бондарю було запропоновано з'явитися до них з документами техогляду, але той чомусь і досі цього не зробив. Тепер він, техінспектор, сам на місці огляне автомашину.
— Не знаю, як бути. Він і ключів од гаража не залишає.
Те, що дружина Бондаря не захотіла показувати машину і навіть сказала, що не знає, де ключі, особливо зацікавило Гриненка. Старший лейтенант пам'ятав, звичайно, про слід легкової машини над урвищем.
— Коли ваш чоловік приходить з роботи?
— Після шести. Інколи пізніше. Я скажу йому, щоб зразу ж пішов в автоінспекцію. До кого треба звернутися?
Гриненко згадав одного знайомого, який працює в автоінспекції, і назвав його прізвище.
— А може, я трохи зачекаю? Тепер пів на шосту.
Вони розмовляли на порозі, і жінка не збиралася запрошувати його в кімнату. Рішення Гриненка їй, очевидно, не сподобалося. Це було видно по її обличчю. Та що поробиш? Не стоятиме ж автоінспектор під дверима…
У Бондарів велика квартира, недавно відремонтована. В кімнатах прибрано, чисто. Тут зовсім інакше, ніж у квартирі двірнички. Гриненко ловить себе на думці, що там у нього чомусь відразу виникла підозра, недовір'я до хазяйки, і цьому, можливо, сприяла обстановка. Коридор темний, вікно в кімнаті завішане старою ковдрою, ніби люди бояться світла. Інша річ тут. Коли б навіть Гриненкові хтось вказав на квартиру Бондарів як на таку, що в ній переховуються злочинці, він не повірив би. Дуже вже добропорядний вигляд мало це сімейне гніздо. Килимки, фотографії, квіти — все говорило про затишок, про мир і згоду в сімействі.
Побачивши телефонний апарат на стіні, Гриненко зрадів. Зараз він подзвонить своєму другові в автоінспекцію і про все домовиться. Треба ж бути послідовним. І якщо вже зайшла мова про машину, то вони її таки оглянуть.
Він запитав дозволу скористатися телефоном.
— Я зараз у власника автомашини І. І. Бондаря на Володарській, — говорив у трубку Гриненко. — Хазяїна нема дома, але скоро повинен прийти.
Той, з ким розмовляв Гриненко, запитав: "Знову під автоінспектора маскуєшся? Що там за справа в тебе?"
Гриненко вів своє.
— Значить, мені чекати? Добре, буде виконано. — Він помовчав трохи, ніби вислуховував свого начальника.