Умились росою, вінки одягли. І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать...
Багато видів цієї рослини — рідкісні. Серед них чимало ендемічних рослин з надзвичайно вузьким ареалом. Є й такі, запаси яких внаслідок господарської діяльності людини, порушення місцезростань швидко зменшуються. У нашій республіці потребують індивідуальної охорони п'ять видів: айстра альпійська, білотка альпійська, відкасник татарниколистий, деревій голий і сугайник угорський.
Айстра альпійська.
Рідкісна декоративна рослина з розірваним ареалом. Айстра в перекладі з грецької мови — зірка. Придивіться до цієї красивої квітки: чим не багатопроменева зірка?
Квітка айстри насправді — суцвіття-кошик, що знаходиться на самому вершечку стебла. Крайові квітки у кошику язичкові, неплідні, синьо-фіолетові або світло-голубі, серединні — трубчасті, жовті, плідні. Айстра альпійська — багаторічна трав'яниста рослина до 20 см заввишки. Листки має цілісні, довгасто-лопатевидні, чергові. Цвіте рослина у липні — серпні.
Натрапити на айстру альпійську можна тільки у кількох пунктах високогір'я Карпат. Росте на вапнякових скелях в субальпійському поясі на висоті 1700—1850 м над рівнем моря. Найбільше страждає вона від масового зривання квітів на букети. Особливо це помітно на хребті Свидовець, оскільки по ньому пролягає один з найпопулярніших туристських маршрутів. Чималу шкоду чисельності виду
наносять також квітководи-любителі, які викопують рослини з корінням. Охороняється в Карпатському заповіднику. Необхідні заходи охорони — заборона зривання і викопування рослин, створення заказників скрізь, де вид зустрічається.
Білотка альпійська, едельвейс.
Рідкісна зникаюча рослина.
Едельвейс здавна був у гірських народів символом відваги, мужності й кохання. Чимало легенд складено про цю чудову квітку.
Одна із них розповідає про те, як леґінь палко покохав дівчину-красуню. А вона, горда й недоступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече, а вже як над безоднею став, щоб востаннє глянути на світ білий, побачив під ногами диво-квітку. Білою зорею сяяла вона, тремтіли веселки у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався квіткою юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав гору високу. "Однесу квітку милій",— прошепотів. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя...
Нині едельвейс став ще й своєрідною емблемою альпіністів. Та натрапити на нього в горах стає все важче й важче.
Наукова назва едельвейса (білотки альпійської) леонтоподіум, що в перекладі з грецької — "левина нога". І справді, суцвіття його нагадує лапу царя пустель. Білотка альпійська — трав'янистий багаторічник, стебла висхідні, 3—25 см заввишки. Ніжні, зібрані в розетку, листки довгасто— або лі-нійноланцетні; середні та верхні стеблові — сидячі, чергові. Вся рослина білошерстиста. Кошики, діаметром 5—7 міліметрів, зібрані по 5—10 на верхівках стебел щільними головками. Густоопушені приквіткові листки утворюють навколо головок сріблясту "зірку".
Назву "едельвейс" дали білотці тірольці, у Франції її називають "зіркою полонин", в Італії — "квіткою скель", в Українських Карпатах — "шовковою косицею". Едельвейс — рослина надзвичайно витривала. Не страшні їй ні вітри, ні примхи гірського клімату. А от туристи, бездумні шукачі живих сувенірів, завдали їй величезної шкоди. Сьогодні лічені екземпляри цієї чудової сріблястої квітки залишилися тільки у важкодоступних скелястих місцях. "Едельвейс,— пише В. І. Чопик,— це, так би мовити, ботанічний зубр, він перебуває на грані цілковитого зникнення з рослинного світу нашої країни". У нас едельвейс дуже рідко зустрічається в Українських Карпатах, де він росте на вапнякових скелях в субальпійському і альпійському поясах й на верхній межі лісу. Є спроби введення едельвейса в культуру. Вид інтродукований в ботанічних садах Тартуського, Харківського і Латвійського університетів. Закарпатський облвиконком прийняв рішення про заборону зривання білотки альпійської і торгівлю нею. Щоб зберегти едельвейс у природі, необхідно охороняти всі місця, де він росте, заборонити зривання рослин, створити заказники.
Білотка альпійська (едельвейс) занесена до "Червоної книги СРСР". Відкасник татарниколистий. Рідкісна зникаюча рослина. Цінний для науки реліктовий вид.
...У дрімучих тропічних джунглях росте найбільша в світі квітка — рафлезія арнольді. Діаметр її — близько метра, а важить вона майже п'ять кілограмів. Цікаво, що лежить ця квітка безпосередньо на землі, у тих місцях, де ходять на водопій слони чи інші великі тварини. Коли стигне насіння, хтось із них та наступить на квітку, насіння приклеїться до ноги й помандрує з велетнем в інші місця. Отак і завойовує нові володіння росли-на-паразит рафлезія арнольді. А от навіщо нашим багатьом рослинам утворювати квіти прямо на землі? Виходить, немає у них потреби високо піднімати квітку, а можливо, так вони ховаються од вітрів, щоб, бува, не зламали квітку!
Так і у відкасника татарниколистого — трав'янистого багаторічника без стебла. Суцвіття у цієї рослини — великий золотистий кошик діаметром близько 20 см лежить безпосередньо посередині розетки глибокопе-ристонадрізаних листків. Ці листки такі колючі, що їх обходять не лише малі, а й великі тварини. Насіння розноситься вітром. Відкасник татарниколистий — Подільсько-Волинський ендемік. Зараз на нього натрапляють лише в Гологорах, на Лисій горі на околицях Золочева та на Святій горі (Львівська обл.), на горі Голиця біля села Куряни (Тернопільська обл., Бережанський р-н). Росте він на степових та кам'янистих вапнякових і крейдяних схилах. Сінокосіння на схилах пагорбів, де росте відкасник татарський, надмірне витоптування тваринами під час випасання, а також збирання місцевим населенням призводять до зникнення цієї рослини. Можливе розведення в культурі, як гарної декоративної рослини. Відкасник татарниколистий частково знаходиться на території пам'ятки природи Лиса гора (Львівська обл.), іле охороняється там незадовільно.
Для збереження виду в природі необхідна охорона всіх місцезростань, заборона збирання, створення заказників, культивування в ботанічних садах.
Занесений до "Червоної книги СРСР".
Деревій голий.
Рідкісна зникаюча рослина. Цінний для науки вид.
Деревій звичайний — ні для кого не дивина. Багаторічна розсіяноопушена рослина, іноді близько метра заввишки, з повзучим розгалуженим кореневищем. Листочки ланцетні, перисто або 2-перисторозсічені. Кошики дрібні, зібрані в густі щитки, білі або рожеві. Цвіте деревій ціле літо — від травня до жовтня. Має специфічний запах. Росте він на луках, полях^ схилах, в чагарниках, лісах. Поширюється, як бур'ян, досить швидко. Від материнської рослини радіусами відходять кореневища, які дають по колу нові паростки. Та найбільше — розмножується насінням: за сезон одна рослина дає його понад 25 тисяч.
Деревій звичайний — лікарська рослина. Поліпшує травлення, лікує катар дихальних шляхів, використовується як потогінне тощо. Добрий медонос. І ще одне: цю рослину дуже люблять кролі. Сховайте у траві кілька рослин свіжого деревію, і вони одразу ж знайдуть його...
А ось деревій голий відрізняється від попереднього виду і висотою стебла (не вище 35 см), і дрібнішими листками, а головне тим, що він зовсім позбавлений будь-якого опушення. Листки перистороздільні, з довгастооваль-ними або коротколінійними тупими, майже заокругленими частками. На стеблах їх небагато. Квітки у деревію голого жовті. Кошики — в пухких складних щитках. Цвіте в травні — серпні.
У нашій республіці деревій голий трапляється тільки на території заповідника Кам'яні Могили (Донецька обл.). Росте на гранітових відслоненнях на площі не більше 4 км2. Цей вид, як вважають вчені, і раніше не виходив за межі заповідника. Проходить випробування щодо розведення в культурі в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ).
Охороняється деревій голий у заповіднику Кам'яні Могили. Необхідні заходи охорони — контроль за станом популяцій. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Сугайник угорський.
Рідкісна декоративна рослина. Цвіте рано навесні. Сугайник угорський — трав'янистий багаторічник, близько 80 см заввишки, з бульбо-подібним кореневищем. Стебло у нього просте, листки прикореневі, нижні довгасті, виїмчасто-дрібнозубчасті, решта — напівстеблообго-ртні, тонкозагострені. Квіти жовті, кошики переважно одиночні. Цвіте в травні — на початку червня.
Зустрічається ця рослина в кількох пунктах Закарпатської області (Виноградівський район, околиці Виноградова, південні схили Чорної гори) та на заході Поділля. У нашій республіці проходить крайня східна межа ареалу. Росте на сухих луках та схилах у лісостеповій зоні.
Запаси виду надзвичайно малі, бо зустрічається він рідко. Зникає сугайник угорський внаслідок освоєння людиною територій, руйнування місцезростань, масового зривання для букетів. Вводиться в культуру як декоративна рослина.
Щоб зберегти цю рослину, потрібно заборонити зривання квітів, створити заказники скрізь, де вона росте, особливо на Чорній горі, що на Закарпатті. Занесений до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЛІЛІЄЦВІТІ
РОДИНА ЛІЛІЙНІ
З напрочуд красивою квіткою лілії пов'язано безліч історій, з-поміж яких й такі, що навічно увійшли в народні перекази, легенди.
Насамперед — про назву. Наукова назва роду, до якого належить лілія лісова (саме ця рослина дала назву усім лілієцвітим), походить від грецького слова "леїріон", тобто "лілія", тоді як наукова назва виду — "мартагон", тобто така, що походить з Марса. "Але яке відношення має ця симпатична квітка до далекої планети?" — запитаєте ви. Справді, ніякого. Та колись алхіміки вважали, що настій золотистого кольору з цибулин лілії лісової — незамінний компонент при перетворенні простих металів на золото. Ще б пак — адже рослина ця не що інше як витвір благодатного проміння могутнього Марса! Для остаточного успіху алхімікам, щоправда, потрібні були ще й певні умови, яких вони так і не віднайшли, та назва рослини "лілія мартагон" збереглася й до наших днів.