Словом, весь таємний гурток... Я тільки хочу сказати Вам, хто ця жінка. Це якийсь диявол, а не жінка! "А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом — тримає людей на поводку — нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Мовчить, але кат його знає, розумна вона чи дурна, добра чи ні?" Вона суцільне мовчання. Вона, "як та стіна на котрій люди малюють ідеали, — найрізноманітніші взо-ри дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяв закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності. А чи так є? Конкретних доводів за чи проти подати не можу — повторюю тільки слова сестри-приятельки, дівчини чесної і щирої: "Піду до монастиря, бо не зможу повно жити". Крім всього, Юзефа ще й горда. Вона не хоче йти не тільки за бідного, а й за багатого. От каже, якби Івась не мав рудого волосся, а крім цього, був би таким, як її вимріяний ідеал, то відразу кинулась би у ваші обійми. Майте мужність, Івасю, вислухати все до кінця. Я вам повторюю, що вона не варта ні одного волоска після цього всього з Вашої рудої голови. Вона ж — труп, що пливе по бистрині ріки. Так, так! Бо ж відомо, що тільки до трупа вже ніколи не чіпляється ні любов, ні добре, ні зле. Труп мовчить. Про неї потрібно забути, викинути геть з голови і ніколи не згадувати. З нею ви не буде ге щасливі. Ніколи. Я закінчив. Пробачте мені, брате, я і мій приятель мали щодо Вас щирі наміри — обов'язок розмовляти по-людськи. Ваш брат Фелікс".
Схоже, що Фелікс ревнував Юзефу до Франка. У листі від 3 липня 1884 року він пише, що "На дні" "то найкращий Ваш твір, високо агітаційний. Спостерігав я на обличчі пані Юзефи гру почуттів від читання повісті — її голубі очі виблискували справжнім запалом, а бліде обличчя час від часу рожевіло. О, Ви знаєте, дорогий Івасю, це враження незабутнє. Ще рік тому пані Юзефа хотіла піти в монастир, а тепер, коли вона прочитала "На дні", то отой монастир і все решта було від неї за далекими горами-долами. Розбуджена суспільна думка повністю заполонила молоду душу, вказала мету і шлях до життя... Із цього всього випливає, — писав Латинський, — тільки один висновок: не було ще досі людини, котра б зуміла розбудити в тій тихій істоті певні суспільні інтереси, хоч би найслабші, як це зробили Ви. Ва справді дуже добре знаєте людей і їх психологію. Ах, не знала по-справжньому Вас Юзя і не могла відповідно цінити. Тепер, Івасю, все виглядає по-іншому, їдьте негайно в наш тихий Станіслав і відновте перервані нитки. Через рік чи два пані Юзя самостійно розпочне свій шлях у життю..."
Повість "На дні", як відомо, була написана під впливом Ольги Рошкевич, котра до останку своїх днів зі сльозами буде перечитувати її...
В наступному, 1885 році Фелікс Дашинський знову писав Франку про Дзвонковську: "Панну Юзефу я колись кохав, але були то давні часи, принаймі для мене вони видаються вже далекими, і я до сьогодні не зрозумів ще, як я міг її кохати. Протягом кількох останніх місяців я покохав іншу жінку, яка, може, і не ясніє достоїнствами панни Юзефи, але суспільним характером і здоров'ям стоїть вище.
Івасю, мій дорогий, повірте, що в ті часи, коли я кохав її, було мені невимовне прикро. У листах, що тоді я писав їй, я ніколи не обстоював за своїм, — згадував про Вас, бо якою б великою не була любов жінки, однак приязнь Ваша для мене була більшої ваги. Зрештою, взаемності зі сторони Юзефи я ніколи не мав. "Якщо тобі подобається жінка, — говорить Базаров Тургенева, — то старайся викликати її симпатію. Якщо тобі цього не вдається, то звернись в інший бік. На землі достатньо місця для всіх". Я так і зробив, і бачу, що більше не буду товкти головою об мур. Світ широкий.
Кинули Ви надаремне стільки почуттів, а щастя не знайшли, і думаю, чи щастя було би тоді, якби Юзефа згодилась на спільне життя. Коли б Ви ще й сьогодні па покинули давньої думки, — назвав би Вас дурнем". Фелікс знову, як і багато разів, намагається переконати Франка, що світла не стільки, скільки видно з вікна. Світ широкий, в ньому є багато людей. "Огляньтесь. Скоро ви поїдете на Україну і, напевне, зустрінете ту, котра вас полюбить і зможе стати вашою дружиною. Ми Вас любимо і шануємо, — закінчував свого листа Фелікс Дашинський, — більше, ніж коли б то не було..."
IV
Франко все ще сподівається, що спільне господарство з Михайлом Павликом вдасться налагодити. До спілки він думає залучити також Антоніну Дзвонковську та її дітей. Справа в тому, що занедбане господарство вимагало рук, і Антоніна Дзвонковська збиралась віддати його в оренду. Франко переконує Антоніну Дзвонковську, що вигідніше буде організувати спільне господарство, ніж здавати землю в оренду та отримувати з цього невеликий процент. До такої спілки він пропонує себе, Михайла та Анну Павликів. Очевидно, що Антоніна Дзвонковська спочатку па таку пропозицію пристала, але остаточної відповіді не дала. їй, мовляв, потрібно подумати, все зважити.
Франко спішить поділитись радісною вісткою з Михайлом Павликом, а той, у свою чергу, повідомляє про це Михайла Драгоманова. У листі від 11 жовтня 1883 року він пише йому, що скоро переїде жити до Дзвонковських у Станіслав. Павлик звертається до Антоніни Дзвонковської і питає, коли йому приїхати жити до неї разом із сестрою. Анна Павлик візьме на себе ведення всього домашнього господарства.
Антоніна Дзвонковська відписала Павлику, що їхати нема чого... Обурений на Франка, Павлик пише Драгоманову: "Дуже мені соромно доносити оце Вам, що знов таки остаємося тут, а не переїжджаємо до С[таніславова]. Мені воно здавалося ніяково, і тільки битися тут за встидок, а потім ні відси пі відти зриватись кудись. Адже зробив я це для чоловіка, котрий так переконував мене і щиро написав, аби не казав, що не хочу вже й одного чоловіка вважати приятелем, що добре розвідав уперед діло, і аж потім кличе. Для того я і післав Вам його лист, аби хоть як оправдати перед Вами свій переїзду С [таніславів]. Думалось прожити там у тих людей хоть доти, поки "Просвіта" не вишле грошей, а там уже сісти хоть в Станіславові, тим більше, що тільки туди Ф[ранко] годиться ввести бібліотеку, без котрої мені просто горе. Але для переконання я сам написав до тої пані, чи годиться вона з тим, аби до неї переїхати з сестрою, котра би її вела господарство. Вона ж власне відписує мені виразно, що, мовляв, не їдьте. Франко дуже світло дивиться на людей, а тим часом не бачить діла так, як воно є межи людьми і як я йому передом казав. Значиться, устроїти своє життя з Франком нам поки що не вдалось. Будемо старатися і разом писати історію укр. літератури (для котрої вже є накладці німці й тов. ім. Шевченка)".
20 жовтня 1883 року Антоніна Дзвонковська вважала за необхідне повідомити Франка: "Від Павлика я мала лист. Жаль йому залишати родину і тамтешніх людей. Видно, що тільки необхідність заставляє його перенестись до Станіславова. Відповіла я йому, що тільки побачення з ним і ближче знайомство може чимось зарадити справі..." Мабуть, Антоніна Дзвонковська боялась Павликів? Можливо. Для чого їй, шановній вдові, зв'язуватися з тими, хто скомпрометував себе перед урядом! Для чого їй встрявати в сумнівну справу.
Після цього Франко змушений признатись Павлику;
"Проект мій з Дзв[онковською] розбився оконечно — ну се байка, — не світ же на нім побудований. Та тілько біда, що ви поки що оставаєтесь на леду". М. Павлик справді "на леду". В листі він просить Михайла Драгоманова вислати йому бодай трохи грошей, бо йому в нічому па вулицю вийти, а вже осінь...
Перед Франком Антоніні Дзвонковській, мабуть, незручно, і вона вирішує виправдатись, щоб, не дай бог, про неї не подумали щось погане. "Повірте мені, — писала вона Франку, — що я ніколи від своїх дітей не вимагала б жертв з огляду на їх переконання і майбутнє, так само, як не прийняла б посвяти і праці Вашої родини для нас. Бо що ж варта стара жінка, не здатна до тяжкої праці Юзя і зайнятий наукою Владек у порівнянні з тими людьми, які постійно працюють на полі. Якби була більші кошти, а земля, як спільна власність, давала б такий прибуток, котрий би насправді поліпшив їх матеріальне становище, з великою охотою пристала б тої колонії, бо тоді ми з того мали хосен..."
Коли вся ця історія пізніше стала відома Денису Лукіяновичу, то він сказав, що Антоніна Дзвонковська просто-на-просто не захотіла мати справу з жебраками...
Однак несподівано 31 січня 1884 року Антоніна Дзвонковська пише Франку: "Чекаю на Ваш приїзд з батьком, бо чим швидше укладемо договір, тим швидше можна взяти в оренду чи пасовисько, чи більше землі". Сталося так, що Антоніна Дзвонковська отримала солідну позику, і гроші вирішила вкласти у спілку. Тепер Франко на все це дивився скептично і не спішив з приїздом. Схвильована Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса Дашинського, і той просить Франка все-таки приїхати у Станіслав, бо "бідна матуся не може дати собі ради). Франко повідомив М. Павлика про наступний раунд переговорів з Антоніною Дзвонковською відносно комуни, а той у свою чергу М. Драгоманова.
"Єдину поміч, — пише М. Павлик Драгоманову 13 лютого 1884 року, — подає Франко, котрий пропонує перенестись мені і сестрі до Ст[аніславова], де хоче заводити якусь хліборобську спілку; я і сестра дуже цему не раді, але не знати, як і буде, ні з чого вибирати. Здоров'я моє, правда, вимагає ліпшого воздуха, але все-таки я був би щасливий, якби міг дочекати заробленім грошей таки у Львові і помагати відси і сестрі, котра по сплаті боргів могла би стати па ноги в Коломиї. Цими днями власне ця справа рішиться, так, як Ф[ранко] їде до С[таніславова] робити контракт. Я рад би його відмовити, бо це дурниця — брати на себе задовжепе і невпорядковане господарство з обов'язком вкладати в нього і свою працю і гроші, але він таки наважився подіти десь свій теперішній гарний заробіток, і то так непродуктивно".
М. Драгоманов підтримував цю ідею і радив Франку і Павлику обов'язково організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно і стати на ноги.
"До згоди в Станіславові не прийшло, — пише незабаром Франко Уляні Кравченко, — бо господарство запущене, видатків треба би надто великих, а у нас з батьком нема грошей — а при тім орендувати не оплатилось би зовсім.