Все сприймається з належним спокоєм, який колись звано філософським, а тепер можна б іменувати веселоярським, і навіть коли здезорісптовапі прибічники дядька Зновобрать здійняли паніку, що нібито новий голова кудись полетів, ніхто по стривожився: може, чоловікові треба, от віп і полетів. Політає собі та п вернеться. Літають же герої латиноамериканських і українських химерних романів, то чом би їхньому Гриші Лсвенцеві теж не спробувати?
Тому ніхто не здивувався ще одному консультантові у Веселоярську, надто що привезено того неофіційно, без попереджепь і оголошень, активу для зустрічі й розмов Гриша не скликав, борщу в тітки Наталки не замовляв, взагалі пе просив ні в кого ні допомоги, ні сприяння, ні навіть співчуття. (Останнє речення вперто виплутується з його синтаксичного оточсппя — і що ж ми маємо? Забули про Зіньку Федорівну і все спихаємо на Левспця? На жаль, така в нього роль і в житті, і в нашій розповіді).
Консультанта привіз Рекордя. Не слід думати, що він вирішив покінчити зі своєю ущербністю і статусом дармоїдства,— просто для розминки змотався батьковим "Москвичем" до обласпого центру і привіз того, кого велів йому привезти — не Левепець, пі! — повий викладач фізкультури Пшонь.
Він скинув його коло сільради, гукнув зпизу до Гриші:
— Ось, привіз!
І погазував собі далі дармоїдствувати, зоставивши прибулого, а ти роби з пим, що знаєш.
Гриша побіг униз зустрічати консультанта.
— Яка радість! — загукав він.— Яка честь для нас! Консультант розкрилив руки і обдарував Гришу поглядом
і усмішкою наївного розбійника. Мовляв, до ваших послуг весь до цурки.
— Копон Орестович Тавромахіснко,— відрекомендувався віп.— Прошу пе дивуватися прізвищу. Означає воно: бій биків. Грецьке слово — тавромахія. Мабуть, предки мої звалися простіше: Убпй-бик. А тоді комусь набридло — замінив на грецьке. Мав пантазію чоловік!
Тут Гриші слід було б помітити, що Конон Орестович не вимовляє звука "ф", замінюючи його на "п" так само, як його предок замінив чолись Убийбика на Тавромахієнка, та річ у тім, що Ле-венцеві було не до того, щоб помічати якісь дрібниці,— віп весь віддався спогляданню цього незвичайного чоловіка, що належав, може, до найрідкісніших примірників людської породи.
Зросту Тавромахієнко був, сказати б, помірного, тут нічим віп пе вражав, зате брав іншим. Шия — гранчаста, як залізний стовп, плечі — як розвора, груди — колесом, кулацюри гантелыю-гра-нітпі, очі сталеві, в голосі дзвін. Такими малюють у підручниках історії стародавніх ассірійців: руки — як йоги, йоги — як руки, по люди, а бики й леви. Грпша мав намір погодувати гостя, а вжо тоді приступати до діла (для цього попросив маму Сашку приготувати добрячий обід), але тепер, глянувши на цього чоловіка, злякався: куди його ще годувати — в ньому й так сили, як у тракторі Т-700, все довкола дзвенить і гуде, земля трясеться, дерева гнуться. З такими літне натщесерце.
— Ви, значить, по спортивній лінії? — па всяк випадок уточнив Грпша.
— Маіістер спорту з усіх видів! — загримів Тавромахієпко.—1 До заслуженого не дійшов, вирішив змінити квалінікацію. За-: ймагося вченими розробками. Пишу моиографію! Страшне діло!
— Нам аби консультацію,— несміливо перепинив слововивер-жеппя Тавромахієпкове Гриша. І
— Консультацію? Глопці, об чім річ! З усіх видів спорту!
В грудях у Тавромахієнка стугоніло, як у порожній цистерні:
з-під отрутохімікатів, у горлі ґелґотіло, мов у лошака, і від того
в словах, які вимовляв Тавромахієнко, з'являлися геть несподівані,
звуки: замість "хлопці" виходило "глопці", "хата" ставала "га-
тою", "бик" перетворювався на "бгика", "черепаха" — на "черсб-
паху". і
— То, може, й розпочнемо? — запропонував Грпша, пропускаючи консультанта поперед себе на сходи.— В нас тут усі па робочих місцях, я запрошу товаришів і в тісному колі, без зайвих балачок...
— А друзяка мій? — поцікавився Тавромахієнко.
— Маєте на увазі Пшоня?
— Точно. Пантастичний чоловік!..
Мовби па виправдання своєї фантастичності, тої самої миті підкотив з Рекордею Пшопь, Тавромахієнко, наставляючи руки для обіймів, побіг униз по сходах, загиготів-заклекотів радісно й піднесено, але його благородний намір пропав марпо.
— Ну, ну! — ухиляючись од обіймів Тавромахієнка, протріскогів ЇІніонь.— Прибсрн лани! Знаю я ці штуки! Кажи зразу: поможеш нашому голові?
— Та глолці! — загримів консультант.— 3 усіх видів спорту! Страшне діло!
— Секундочку! Запишу,— дістав свого блокнота Пшонь.— А то гп тут такого...
— Для карасиків? — зареготав Тавромахієнко.— Вже стрибають па сковорідці?
— Ще пі, та скоро застрибають. Застрпбають! — запевнив його Пшонь, дряпаючи в блокнотику ручкою, а зверху ще мовби прп-дряпуючи и своїми опдатровимп вусами.
Грпша досі не міг збагнути, що вопо за карасики, про які щоразу з нахвалянням згадує. Пшонь, та пе дуже й переймався цим, Со мав інший клопіт. Розсадпвши в своєму кабінеті Тавромахієнка й Пшоня, він запросив до участі в розмові всіх, хто був у сільраді, а саме: дядька Зновобрать, Ганну Панасівну і дядька Обеліска. Досвід і авторитет, знапня процедурних питань і голос народу — все було представлене па цій параді, плюс два неперевершепі знавці в галузі фізкультури й спорту. Ось так втираємо носа фінансовим працівникам і навіть заслуженим керівникам колгоспного виробництва!
Грпша відкрив нараду коротеньким вступним словом, змалював усю привабливість своєї ідеї, не став приховувати й труднощів, які виявилися майже пепереборними.
Пшонь записував, Тавромахієнко розправляв груди, надував щоки, тряс гаптельпими кулацгорамп.
— Глопці! — загримів віп, коли Грпша закінчив.— Глопці, не <5удс діла.
— Чому ж? — образився Левенець. Треба було везти цього консультанта аж з обласного центру, щоб почути те, що й так уже чув не раз і не двічі!
— Нема паптазії,— рішуче заявив копсультапт.
— Та в чому ж треба фаптазії? — допитувався майже відчаєно Грипга.
— Пантазією треба зразу вбить — тоді будуть гроші! — притупнув погою Тавромахієнко.— Який вам стадіон, для чого? Бігать, стрибать, по канату лазить? Кишки рватимуть од сміху! Всі тепер бігають, стрибають і лазять без усяких стадіонів. Гратн в нутбол, волейбол, гандбол, баскетбол? Не смішіть мепс, а то заплачу. Може, вп Москва, Київ, Тбілісі і в вас є "Дппамо", "Спартак", ЦСКА? Нема? І по буде! Значить, як? Треба вбивать пантазією! Бгпки у вас є?
— На другій бригаді відгодівельний комплекс для бичків,— подав голос Зновобрать, якого вже почав зацікавлювати цей гро-моголосий чолов'яга.
— Так чого ж вам,"глопці, треба? — радісно закричав Тавромахієнко.— Беріть бульдозер, рийте землю і будуйте не стадіон, а те, що зветься ареною!
— Що-що? — не зрозумів Гриша.
— Арену!
— Арену? Навіщо? Для цирку?
— Для бою бгиків! От вам і паптазія!
— Тобто як це — для бою биків? — стрепенувся дядько Обеліск, що досі мовчав, тільки поблимував, переводячи погляд то на Гришу, то на консультанта.— Бики як б'ються, то їх треба розбороняти, а тут як же виходить?
Тавромахієнко аж скривився на таку неосвічепість.
— Не бгики бгатимуться, глопці, а бгиків бгатимуть, тобто вбгиватимуть на арені. Як в Іспанії або Мексіці!
— Убивати биків? — дядько Обеліск засовав по чисто вимитій підлозі босими йогами, грізно настовбурчив брови на копсультап-[ та.— За такі розсуждєнія треба знищувать як клас! Тоді, як ми всі сили віддаємо для розвитку тваринництва, ви пропонуєте вбивати бика посеред білого дня і у всіх перед очима — і зеґвіщо ж та й нащо? Без усякої надобності?
Коли б дядько Обеліск читав вірш грузинського поета ПІ ота Нішніанідзе про смерть бика, то він би навів ще й жалібні рядки з того вірша:
Йшов покірливо на плаху, бо ж
завжди тп друзям вірив, Біль тяжкий, мій вірний друже,
віршам я своїм довірив.
Але чи ж конче потрібно читати вірші, щоб довести комусь слушність своєї думки?
Гриша злякався: що подумає спортивне світило про веселоярів-ців? Що у всіх них таке прямолінійне мислення, як у дядька Обеліска? Тому він обережпо повів мову про те, що хоч Україна якоюсь мірою і тяжіє до Середземномор'я (через Чорне море, Босфор і Дарданелли), але це таки не Іспапія і українці не іспанці. Ну, хоча б по такі меткі. Іспанців років з триста підсмажували на вогнищах інквізитори, а ми не давалися. Мексіканців теж ганяли то копквістадори, то загарбпики-імперіалісти, ось і з'явилася в характері метушливість. А нам чого метушитися? Ми ж пе іспанці й но мексікапці. Коли мп метушилися? Може, хтось скаже?
Піхто такого не міг сказати, навіть дядько Зновобрать з його нспоревершепим досвідом. Здавалося б, ідея так недоречно висунута Тавромахієнком, вмерла, ще й не народившись. Але консультант не склав зброї.
— Глопці,— завуркотів віп,— ви мені скажіть, глопці, ваше село передове?
— Та піби,— несміливо промовив Гриша.
Дядько Зновобрать був набагато рішучіший. Бо хіба ж пе він доклав усіх зусиль, щоб Веселоярськ прогримів на всю Україну, а то й далі?
— Кажеться-говориться,— посмикав він себе за ліву брову,— Веселоярськ пе те що передовий, а ще й взірцевий куди не кипь!
— Л пе я казав? — зраділо гукнув Тавромахієпко.— Бо не (були б вп такі, хіба б я до вас приїхав? Мопс оп на всі бгокп! Так і рвуть, так і рвуть! Приїдьте, Коиопё Орестовичу, скажіть та підкажіть! Л я все кинув і до вас. ї тепер бачу — пе даремпо. У вас к кантазія, глопці! А коли так, то що вам треба? Вам треба виходити па рівень світових стандартів!
— А може, світовим стандартам вже' час виходити па наш рівень? — задумливо і завбачливо поглянув на своїх старших товаришів Левенець.
— Кажеться-говорпться, давно пора! — підтримав його Зновобрать.
-— ї па честь цього водрузить обеліск! — зраділо впгукпув заслужений виконавець Веселоярська.
Ганна Папасівна була набагато обережніша.
— В цьому питанні иалт ще не було вказівок,— пояснила вона, і Тавромахіспко, слушно розцінивши її слова як патяк па можлива неодпостаі'шість своїх супротивників і гаразд відаючи, що вперті елю української впертості ще нікому й ніколи зламати пе вдавалося, вмить змінив тактику. Від тактики паступально-брутальної ь:н перейшов до політики вмовлянь і облешепь. Намалював перед г.рпеутніми картпну кориди. Загальне свято. Глядачі в ложі. Не знаете, що таке ложа? Пояспимо! Немає ложі? Збудуємо! З най-дефіцитніших матеріалів.