Всі вони прибули з тією метою, щоб довідатись про становище справи щодо Костомарова та Куліша й клопотатися за них. Але їм у III відділі вже об'явили, що відомостей з означеної справи одкривати не можна, що вони не повинні намагатись узяти будь-яку участь у зазначеній справі, мешкати в столиці якомога спокійніше й нікого не повідомляти ані про згаданихосіб, ані про їхню справу.
Доводячи це до Вашого відома й уклонніше просивши Вас зробити розпорядження, щоб за Костомаровою, Мазуровою, Крагельською та Кулішевою під час їхнього перебування в Санкт-Петербурзі, мати секретний, але найсуворіший догляд, за обов'язок уважаю додати, що з них перші тут мешкають на Моховій вулиці, проти очної лікарні, в будинку Пекеля, а п. Куліш, Московської части на Гороховій вулиці в будинку Доливо-Добровольського в квартирі Кармапеєва.
Прийміть та ін. Підпис: Граф Орлов Вірно: Надвірний Радник (підпис).
Полозов доручив виконати наказа полковнику Ракеєву, який 4 травня повідомив III відділ, що "всі вони (Аліна, її мати, Костомарова та Кулішева) в мовчанні ніби чекають, поки розв'яжуть їхню справу, і перебувають найчастіше в знайомих своїх киян та в графині Меліно, перші три приймають у себе двох прапорщиків Теплових, а Кулішева мешкає в відомій родині урядовця Кармапеєва — дуже спокійно".
Минуло два місяці. З червня Костомарова покликали до Дубельта.
Дубельт зустрів його словами:
— Я мушу оголосити вам не зовсім приємний для вас присуд государя імператора, але сподіваюся, що ви майбутньою службою виправите своє минуле.
Він розгорнув зошит і зачитав присуд. В присуді було зазначено, що ад'юнкт-професор Костомаров вкупі з іншими особами мав на увазі заснувати україно-слов'янське товариство, яке обмірковувало б з'єднання слов'ян в одну державу, а окрім того, поширював злочинний рукопис "Закон Божий", — а тому ухвалено: усунути його з катедри в Університеті, ув'язнити до фортеці на один рік, а тоді заслати на службу в одну з далеких губерень.
Збоку олівцем Микола І приписав: "До Вятської губернії".
Прочитавши цей присуд, Костомарова посадовили в карету й через Троїцький міст одвезли до Петропавлів-ської фортеці.
14 червня відбулося побачення Аліни з Миколою Івановичем у кабінеті коменданта Петропавлівської фортеці, доброго і привітного Івана Миколайовича Скобелева.
Старий безрукий генерал був давній знайомий ще з воєнної служби Аліниного батька.
— Так ось, — сказав Іван Микитович, вітаючи Аліну, — ось вона, ця чорнявка, що її підносила мамка до моїх еполет, а ця чорнявка якось зачепить і тягне нитку. Як же це твій наречений потрапив до в'язниці? Ну, ти не плач: я його, варвара, родзинками годую.
Тим часом, поки точилися ці балачки й старий комендант жартував з Аліною, намагаючись її розвеселити, до кабінету ввели Миколу Івановича.
Окуляри в нього одібрали, й він через свою короткозорість пізнав Аліну тільки тоді, коли вона його назвала.
Побачення було коротке й сумне. Пані Крагельська тішила Миколу Івановича надією, що вона привезе Аліну до нього і як тільки він відбуде термін свого ув'язнення, вони в Вятці справлять весілля.
В останніх числах червня Аліна з матір'ю повернулися до Києва.
XII
Відбувши рік ув'язнення в Петропавлівській фортеці, Микола Іванович опинився на засланні, правда, не в Вятці, а в Саратові, де він і одержав посаду перекладача при Губерніяльному правлінні з платнею 350 карбованців на рік.
Життя на засланні здавалось остільки важким і безнадійним, що Микола Іванович хтів би поринути в забуття, в несвідоме, в ніч, в мовчання. Інші шукають забуття в пияцтві. Костомаров був надто культурна людина, щоб піти на це. Він шукав інших засобів. Він прагнув довести себе до такого стану, щоб жити не життям, мислити несвідомим, сонними примарами почувати.
Арешт, слідство, річне ув'язнення в фортеці викликали серйозні порушення в психіці Костомарова. В Саратові на засланні він дуже хандрив і нудьгував. Постійний, пригнічений настрій позначився на нервах.
— У мене, — розповідав про себе Костомаров, — відновився нахил перебільшувати свої недуги та вигадувати нові, що не існували.
Жахаючись хвороб, що їх не було, він викликав справжні хвороби. Він хворів тільки тому, що лікувався. Лікарі приписували йому різні отруйні речовини, й це порушувало його здоров'я.
Одного разу йому дали чай з валеріяни. Після двох шклянок у нього запаморочилась голова. Він вискочив надвір і, гублячи свідомість, упав на землю. Все навколо нього закрутилося: дахи будинків, верхів'я дзвіниць, далекі гори. Коли б не жінка, що проходила повз нього й не допомогла йому, то, може, він і загинув би.
Він — ніщо; злочинець, що перебуває під секретним доглядом, перекладач, якому нема чого перекладати, вигнанець без прав, з якого можна знущатись, ставлячи його на одну дошку з карними злочинцями та власницями публічних домів.
Року 1855 до Саратова було призначено нового поліцмейстера. Цей поліцмейстер, бажаючи з самого початку підлабузнитись до начальства, що неприхильно ставилось до пісень, їздив по місту з козаком і наказував бити нагаєм людей, які під гармоніку співали пісень.
Швидко після свого приїзду він наказав зібратись до поліції всім, що були під її секретним доглядом. Покликали й Костомарова. В поліції Микола Іванович побачив, окрім засланців-поляків, ще декілька чоловік та жінок. Тут були й власниці веселих домів, і вбивці, і злодії.
Поліцмейстер вийшов до них з суворим погрозливим виглядом і почав читати правила добропорядного поводження, які він склав сам: не ходити по шинках, по непристойних домах, не битися, не пиячити до несамо-витости, ні з ким не зноситись, не листуватися без його дозволу й відома.
Топаючи ногами й лютіючи, він загрожував Костомарову й вимагав, щоб той підписав ці правила, дарма, що вони межували з знущанням.
— Всі ваші товариші підписались! — кричав він на Костомарова, показуючи рукою на ту різноманітну компанію, що зібралась.
Отже, він — ніщо. Але подібно до Гофманового героя в своїх месмеричних снах він обертається на поважну особу, величного володаря саламандр з королівською мантією на плечах та діядемою на чолі.
Він пригнічений: людина без сучасного і без надії на майбутнє, але він творить чудеса. Подібно Кляйстовому герою він — магнетизатор. Він перечитав усі книжки, що трактували про магнетизм. Певне, він прочитав твори Стефенса, Бурдаха та Каруса чи, коли в Саратові вони були йому неприступні, то бодай він познайомився з Шубертовим "Ahndungen einer allgemeinen Geschichte des Lebens" та його "Історією душі", що трактувала питання про психічні порушення, таємничі явища сомнамбулізму та взаємини свідомої й несвідомої діяльности. Він ознайомився з головними твердженнями цієї напівнаукової, напівзабобонної літератури, що проголошувала божевілля, епілепсію та месмеричний сон за нові джерела пізнання.
Микола Іванович свідомо йшов назустріч цим психічним порушенням. Знов з'явився у Костомарова на столі Е. Т. А. Гофман, Сведенборґ, Алан-Кардек, Хома Кемпійський, книжки натур-філософів, фантастичні псевдонаукові твори про месмеризм та магнетизм німецькою, французькою та російською мовами. Знов людина доходила до смішних і химерних божевіль. Знов вона опинилась у владі своєї палкої нестримної уяви.
У Ґетевому "Wahlverwandschaften", в романах Арні-ма, в творах Брентано, в оповіданнях кн. В. Ф. Одоєвсь-кого, в цілій низці Гофманових новель Костомаров находив ту ж саму тему про магнетизатора й сомнамбулу, що так його тоді приваблювала.
Задля месмеризму він закинув свої історичні студії. Він був певен, що він володіє магнетичною силою, що з нього є видатний магнетизатор, і, вивчивши месмеризм теоретично з сумлінністю й ретельністю вченого, Микола Іванович вирішив узятися за справу практично.
Першою людиною, що згодилася піддатися спробі, був Есмонд.брат удругих пані Пасхалової, саратовської приятельки Костомарова, що згодом вийшла заміж за Д. Мордовця. Спроба, як запевняв Костомаров, мала блискучий успіх. Під впливом "пасів" Есмонда охопив магнетичний сон, і він вдало відповідав на цілу низку запитань, що йому пропонував його магнетизатор.
Та, знавши вдачу Есмонда і його нахил поглузувати й піддурити свого ближнього, пані Пасхалова не повірила оповіданню про успіх досліду й вирішила спробувати магнетичну силу Миколи Івановича на собі.
Микола Іванович був дуже втішений, що в нього є нові адепти.
Короткозорий і завжди розкидливий Костомаров почав сеанс. Витягши вперед у всю довжину руки, він то відступав задом, то прожогом кидався наперед, мов би налітаючи, і торкався руками то лоба, то грудей тієї, що усипляв, то робив у повітрі рухи руками зверху вниз, згинаючись і розгинаючись — і все це він виробляв, не зводячи з пані Пасхалової чудного нерухомого погляду.
Пані Пасхаловій дуже захотілось подивитися на "паси", що їх виробляв Костомаров під час спроб, і вона зважилась на хитрощі: не зовсім закрити очі, а тільки їх примружити, залишивши маленьку щілину між віями.
Усі рухи й пози, Гримаси й присідання Миколи Івановича були такі смішні, що пані Пасхалова не витримала й пирснула від сміху. Сеанса було перервано.
Микола Іванович страшенно образився, не хтів слухати ніяких вибачень і ніколи більше не пропонував повторити з нею сеанса.
Широке поле для своєї діяльности Костомаров знайшов у родині Часовникових. У цій сім'ї було три молодих дівчини й хлопець, років 18, їх брат. Усі вони захопилися теорією "тваринного" магнетизму й охоче піддавалися спробі. Особливо вдалі були сеанси з хлопцем, суб'єктом хворобливим і нервовим.
Літературну тему "магнетизатора й сомнамбули" Костомаров здійснював у своєму житті. Те, що так захоплювало його в творах Гофмана, набувало реальности. Таємничі оповідання про магнетизатора й сомнамбулу, про Венецію й старий Нюрнберг, про автомати, Страдіваріюса, Ґоцці, кота Мура, Доґа й Доґаресу, студента Ансельма й чарівну Серпантіну — все це повторювалося й жило тим неправдоподібним неживим життям, що про нього він тільки й мріяв.
Він почав студіювати фізичні й астрономічні твори, з особливою насолодою прочитав Гумбольдта й увесь віддався спогляданню нічного неба. Це було те саме: споглядати зоряне нічне небо й вивчати "нічну" сторону людської психіки.