Звідсіля сумарність всієї антропологічної характеристики українського народу, яку подає Ф. Вовк. Відповідно до своїх вихідних постанов, він подав загальну антропологічну характеристику українського народу, розглядаючи українців з антропологічного боку як однорідну цілість.
Подібний підхід до теми, природньо, підказував також уявлення про замкнену в собі територію, пов'язуючись з ідеєю центру, протиставленого периферії.
Зображуючи український народ як однорідне ціле, Ф. Вовк відповідно до цього стверджував, що тільки на закраїнах, в міру віддалення від центру, український етнічний тип виявляє певні відхилення. "Відхилений від цього етнічного типу, — стверджує Ф. Вовк, — в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати, головно, на окрайках території, заселеної українцями, що легко пояснюється сусідніми етнічними впливами" (підр. Ф Вовка, ст. 31).
Саме ці обидва положення: про однорідну антропологічну цілість українського народу та про периферійний характер відхилень від основного етнічного типу, пояснюваний Ф. Вовком впливом сусідніх народів, зазнали насамперед критики. Про твердження про однорідність антропологічного складу українського народу виступив в рецензії на працю Ф. Вовка Дм. Анучин (в 1918 р.) , який закидав, між іншим, Вовкові, що той не аналізує поодиноких антропологічних типів, а бере лише середній. До Анучина прилучилися згодом Ан. Носів (1927 р.) та Ів. Ракоаський і С. Руденко (1927 р.).
Спинімося дещо докладніше на матеріялах і поглядах Носова, бо вони вносять виразні доповнення в ту характеристику антропологічних (расових) Особливостей українського народу, яку навів Ф. Вовк. Учень Ф. Вовка, керівник Кабінету Антропології ім. Вовка при Українській Академії Наук, Ан. Носів, досліджуючи українців з Поділля, в основному повторив висновки свого учителя. Він "не заперечує загальної характеристики українців взагалі", поданої останнім. "За нашою загальною характеристикою, — пише Ан. Носів, — подільські українці з дослідженої групи в своєму загальному антропологічному типі незначно чим віфдрізняються від загального типу за Вовком" (підр. Носова, ст. 116). Так само, як І Вовк, Носів стверджує, що українці Поділля "вище середнього та високого зросту (вищесереднього зросту 38,6%, високорослих 53%)" (підр. Носова, ст. 98). Вовк визначив пересічний зріст українців в 1670—1673 мм; Носів для українців з Поділля дав навіть вищу цифру. За вимірами, зробленими Носовим, пересічний зріст українців Поділля 1707 мм (піл?. Носова, ст. 98).
Так само, як і Вовк для всієї України, — Носів для українців Поділля вказує на перевагу темного типу над ясним. За Вовком, на Україні представників ясного типу 29 %, мішаного 35 %, темного 35 %. За Носовим, серед українців Поділля — ясного типу 10,9 %, мішаного 59 %, темного 30,1 % (підр. Носова, ст. 98). Отже, за Носовим, на Поділлі при значному зменшенні ясного типу і деякого темного багато збільшується кількість представників мішаного типу, — вказівка, що відповідає загальній провідній лінії спостережень Носова, як про це буде іти мова нижче.
Щодо характеристики українців Поділля як короткоголових, то тут Носів теж не тільки не розходиться з Вовком, а, навпаки, ще виразніше підкреслює брахіцефалізм українського населення на Поділлі. Середній черепний покажчик української людности на Україні Вовк визначив як 83,4; за Носовим, "пересічний покажчик голови усіх досліджених українців Поділля становить 83,72, себто, — завважує Носів, — в більшости своїй вони є брахіцефали" (підр. Носова, ст. 101—2).
В другій своїй роботі, "Українці з Кубані", вміщеній в збірнику "Антропологія" — річнику Кабінету Антропології ім. Вовка за 1927 р. (Київ, 1928 р.), Ан. Носів, спираючись на матеріяли Вовкового учня Пахлова, так само, як і в попередній своїй праці, іде в основному в річищі Вовкової антропологічної характеристики українського народу. Пересічний зріст кубанців він визначає як вищесередній (1636 мм: за Вовком — 1709 мм). "За покажчиком голови дані про кубанців Пахлова не суперечать даним інших дослідників, що ж до порівняння з загальноукраїнськими, то, як це стверджує й проф. Вовк, кубанці трохи меншої брахіцефалії. Дані покажчика лиця свідчать зате, що хоч між ними й є невеличка різниця, але вона не порушує висновку проф. Вовка про те, що кубанці пересічно вузьколиці... Нарешті, спільні дані маємо про покажчик носа: скрізь кубанці вузьконосі, такі ж і українці взагалі, тільки ступінь вузьконо-сости у них трохи відрізняється від загальноукраїнської в бік збільшення. Кольор волосся кубанців здебільшого темний. Таким чином, — підсумовує Ан. Носів, — кубанці відрізняються від характеристики антропологічного типу українців (Вовка) лише кольором очей в бік слабшої у них пігментації" (див.: Б. Матюшенко—"Антропологічні ознаки українського народу",1930, ст. 236).
Але, лишаючись, таким чином, в обох своїх пря цях, в межах головних ліній характеристики українського антропологічного типу, накресленого Вовком, Ан. Носів виразно розходиться зі своїм учителем в поглядах на антропологічну однорідність українського народу. Він заперечує її. "Ми мусимо, — пише Носів, — відзначити, що та однорідність українського племени, що про неї говорить проф. Вовк, на нашій групі подільських українців повного підтвердження начеб і не дає". "Безперечно виявилося, — продовжує далі Носів, — що особливо в головніших антропологічних ознаках наша група подолян не являє якогось однорідного типу" (підр. Носова, ст. 116).
Вказуючи на "елементи змішаности в пігментації волосся й очей, в покажчикові голови, зрості і т. п. ознаках". Носів, коментуючи дані щодо пігментації, пише: "Значна кількість мішаного типу (59 %) вказує на те, що сучасна українська людність на Поділлі має мішаний характер антропологічного типу, який зберігає в собі досить велику кількість чисто темного типу і, порівнюючи, невелику кількість чисто світлого типу" (підр. Носова, ст. 98). "Очевидно, —підсумовує автор, — тут ми маємо продукт змішування основного темного пігментацією типу з світлими, брахіцефального, можливо, з субрахіцефальним (у всякому разі, не доліхоцефальним), високорослого з середньорос-лим" (підр. Носова, ст. 118).
Федір Вовк, як ми знаємо, не відкидає змішаности, але він уважав її за кількісно дуже незначну. "Проф. Вовк, — пише з цього приводу Носів, — припускає відхилення від загального типу українців, особливо в прикордонних частинах України, але тільки для нечисленних кількісно осіб. "Наші мате-ріяли, — завважує Носів, — відзначають ці відхилення досить яскраво", та, розійшовшись з своїм учителем у поглядах на однорідність українського антропологічного типу і висунувши тезу про змішаний його характер, Носів тим часом в пояснення цієї зміша-ности не вносить нічого нового. Він лишається на позиціях Вовка і, подібно до останнього, пояснює змішаність впливом сусідніх народів, з одного боку, поляків для ясного типу, з другого — молдаван для темного.
Щоправда, у Носова намітилася тенденція виділяти серед українців Поділля дві різні антропологічні групи: одну—високорослих брахіцефалів і другу — великорослих світлих брахіцефалів з ясним волоссям і ясними очима, але цієї своєї спроби щодо виділення окремих антропологічних типів в складі українського народу він до кінця не довів і жадних остаточних висновків з того не зробив.
Це зробив інший учень Вовка — С. Руденко, який разом з їв. Раковським опублікував у XXVI томі "Збірника мат.-прир.-лік. секції Наукового Товариства ім. Шевченка" за 1927 р. статтю під назвою "Погляд на антропологічні відносини з українського народу" (ст. 205—218). Як і Носів, їв. Раковський та С. Руденко положенню Вовка про антропологічну однорідність українського народу протиставили тезу про мішаний антропологічний склад українського народу.
Якщо, за Вовком, елементи змішаности мають обмежений і до того ж периферійний характер, то Раковський—Руденко зовсім обминають ці елементи периферійної змішаности в прикордонних смугах і центр ваги переносять на питання про елементи змішаности в основному складі українського народу. Як Ан. Носів щодо українців Поділля, так вони щодо українського населення в цілому твердять, що взагалі в цілому "український народ є надзвичайно мішаного антропологічного характеру" (ст. 213).
Ствердивши, що "український народ представляє собою мішанину щонайменше шести головних європейських типів" (ст. 210), і в цьому розійшовшись з Вовком, вони, однак, подібно до Вовка, уважають адріятицький, або динарський, тип за основний ("основою є, безперечно, адріятицький тип", ст. 213), за "найбільше заступлений з-поміж всіх інших європейських типів" (ст. 211). За підрахунками Раковського—Руденка відсоток динарського типу в складі українського народу становить 44,5 % (ст. 213).
За Вовком, динарський тип превалював на всій території України; за Раковським—Руденком, він поширений по всій території України, але превалює тільки на півдні. Південна смуга України — ось та територія, де динарський тип переважає над іншими. "Відсоток представників цього типу збільшується постійно, доступаючись від півночі до полудня так, що в першій, північній полосі він виносить більше як 1/3, в другій, середній, більше як 2/5, в третій, південній, більше як 1/2 всього населення" (ст. 211).
Поруч з цим динарським типом великорослих або вищесереднього зросту темних та мішаних брахіцефалів, Ів. Раковський — С. Руденко виділяють ще інший тип брахіцефалів малого зросту з темним або мішаним забарвленням очей та волосся. "Другим сильно заступленим типом є, — пишуть Раковський— Руденко, — альпійський тип 15, що виносить пересічно 22 %" (ст. 218). Цей "альпійський тип в своїй чистій відміні виступає однаково часто на цілому просторі України, мішана відміна цього типу заступлена найчастіше в середній полосі, що безпосередньо злучається з альпійсько-судетськими краями; найбільше заступлений цей тип в південній полосі. Загалом представники цього расового типу займають одну п'яту частину населення в середній полосі" (ст. 211).
Вовк слідом за Амі (Намі), як це згадувалося вище, об'єднував українців разом з південними слов'янами (сербами, хорватами) та чехами й словаками в одну расову динарську групу (темнооких і темноволосих брахіцефалів високого зросту).