Ольга осміхнулась:)
— От... Хтось вважав за слушне мою промову обірвати... Ввійдіть!!.
3
Відчинились двері й увійшов МАТІС. Сам. Тримаючи щось делікатно завинене в папері.
ВСІ завмерли вражені.
МАТІС у дверях:
— Можна?..
ОЛЬГА чемно:
— Будь ласка...
Увійшов. Коректно привітався, — сперш козирнув, а потім зняв рукавичку і кожному подав руку...
— А, герр майстер?!. Ві ґеетс?.. (це до ГРИЦЯ).
— Дякую. Добре...
КАТРЯ швиденько зібралась і вийшла, перезирнувшись з Грицем.
ГРИЦЬ теж був почав складати свої пензлі, та постояв роздумливо і — лишився, байдуже продовжує малювати.
ОЛЬГА, запрошуючи на свою половину, спокійно, привітно і скромно:
— Будь ласка, заходьте...
МАТІС увійшов, тяжко ступаючи кованими чобітьми.
— Будь, ласка, сідайте... (показала рукою на стілець).
Але МАТІС не сідав. Трохи, схудлий і блідий, зосереджений в собі, він тримав пакунок у руці і роззирався, щось шукаючи. Потім поклав пакунок на рояль. Папір розвинувся — то були квіти...
ОЛЬГА, посміхнувшись, знайшла скляний кухоль пішла до сумежної кімнати...
МАТІС тим часом блукав понурими, задуманими очима по стінах, зупинився ними на столі. Підійшов, взяв фотокартку Ольги, подивився, знизав плечима і поставив фотокартку на місце. Стояв, здіймаючи рукавичку...
ОЛЬГА принесла води і поставила квіти в кухлик...
МАТІС постояв якусь мить, дивлячись на її рухи. А коли обернулась до нього, промовив тихо, трохи ніяково, а тому зумисне понуро:
— Фрау Ольга!..
— Я Вас слухаю... (глянула ясним поглядом просто у вічі).
— Найперше, а, звичайно, хочу Вас перепросити... (посміхнувся невесело) — Якщо це можливе...
ОЛЬГА знизала плечима, теж посміхнувшись:
— Я не така зла, гер Матіс, що Ви мене от так перелякались...
МАТІС:
— Ні... (помовчав, махнув рукою і тяжко, глухо, поволі, голосом, що враз змінився) — Сьогодні... (фукнув глибоко, так як, після біганини) — згідно з наказом, Я від’їжджаю під СТАЛІНГРАД!..
— Та-а-к... (невиразно протягла Ольга).
— Так... І от прийшов до Вас з великим проханням...
ОЛЬГА нашорошилась, примружилась:
— Я Вас слухаю...
МАТІС задумано:
— Від’їзд під СТАЛІНГРАД — це буває не щодня... Там вирішується "Або, або"...
ОЛЬГА промовчала...
МАТІС:
— Але я хочу найперше, щоб Ви забули те, що було... У Вас така настороженість...
— Спробую, гер Матіс... Але я Вас покищо не розумію.
МАТІС:
— Момент... Отже я (глянув на годинника) — за кілька годин від’їжджаю під Сталінград... А від’їжджаючи, хочу просити Вас, щоб Ви зіграли зо мною, ще одну партію в шахи... Добре?
ОЛЬГА:
— Гер Матіс!. Що Вам прийшло до голови?.. Навіщо?...
МАТІС:
— Я Вас прошу, фрау Ольга!..
ОЛЬГА знизала плечима:
— Алеж...
МАТІС:
— Фрау Ольга!... Я сьогодні послав прощального листа матері... І... Направився сюди... Я загадав: — якщо я партію цю виграю у Вас — значить МИ переможемо під Сталінградом... Значить МИ взагалі переможемо, і я вернуся живий... ЖИВИЙ!.. Якщо ж я ЦЮ партію програю Вам — значить... (зідхнув). — Значить повний розгром... і я не вернуся живий... Ну?.. Фрау Ольга!..
ОЛЬГА приголомшена дивились розгублено на Матіса, що стояв перед нею дивно змінений, з майже фанатично втопленими в неї очима, такий трагічно-суворий і... лагідний... Як хлопчик, що, залюбившись безнадійно, гадає на пелюстках квітів — "любить — не любить"? З тих очей на неї дивилась людина.
— Але ж, гер Матіс!.. Навіщо?.. Не треба... Ви ж не фаталіст...
МАТІС глухо:
— Хто зна... Ні, це не фаталізм... Тут щось є... Тут якась залізна логіка...
ОЛЬГА, потискуючи плечима, як від холоду, і щось думаючи:
— Гм... Ну... Гаразд...
МАТІС:
— Ні, так не піде. Я в Вашім тоні чую Ваш намір обдурити долю... фрау Ольга!.. Я солдат!!. І звик дивитися найстрашнішому сміливо в обличчя... Солдат знає, що долю не обдуриш... Прошу зіграти зо мною чесно і без крутійства.
ОЛЬГА, жартуючи:
— Алеж Ви пристрелите...
МАТІС:
— Фрау Ольга!... (відстібає пістоля й подає їй) — Ось Вам мій пістоль і прошу Вас пристрелити мене, як пса, коли я дозволю собі хоча б вийти з рівноваги...
ОЛЬГА:
— Покладіть собі пістоля там... Ну, гаразд... (дістала шахи і поклала на столик).
МАТІС скинув кашкета, розстебнув шинелю і, не скидаючи її, важко сів біля столика, кашкет, поклав на рояль:
— Прошу... — показав жестом насупроти.
ОЛЬГА накинула хустку на плечі й сіла досить вигідно.
В напруженій тиші почали розставляти шахи, А, коли розставили, МАТІС подивився на Ольгу тихо та:
— Отже — Ви знаєте в чім справа... Прошу грати серйозно.
ОЛЬГА:
— Очевидно...
— Ні, я хочу, щоб Ви дали слово.
ОЛЬГА знизала плечима, а тоді задумливо, трохи іронічно:
— Ви даремно тоді розгнівалися, гер Матіс! Програти мені — не так уже й ганебно, — я інженер-хемік, а значить і математик.
МАТІС, глянувши на неї пильно:
— Я також... Жду на Ваше слово.
ОЛЬГА, зсунувши брови:
— Ну, добре!.. Слово.
МАТІС зідхнув з полегкістю:
— Так. У Ваше слово я вірю, Фрау Ольга!..
Погадали. Білі випали Матісові. Матіс мовчки зробив хід і за весь час гри не промовив ні слова. Він грав надзвичайно зосереджено. Він хвилювався, мінився на обличчі, хоч як тримав себе. ОЛЬГА грала спокійно, поглядала насмішкувато на схилену голову Матіса; іноді поводила плечима і тоді поправляла хустку, що сповзала.
В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.
4
Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті... Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід... Грають...
5
В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:
— До чого вони дограються?!..
6
Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю... Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:
— Воює!...
МАТИ перехристилась...
РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ... КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та...
7
... Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись... Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:
— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою... Що таке?!..
— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)... Ой, люди добрі!!.
— Та що таке?!. Не ойкай...
— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено... Був страшний бій... Багатьох побито... Був такий страшний бій...
КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:
— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..
ПРІСЯ:
— В Кривій Балці... Він одбивався гранатами... Вже був поранений... А тоді... (і зомліла; лише встигла прожебоніти:).— "Там... чоловік... жде..."
КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати...
8
Тихо. Гра набула найвищого напруження...
І враз несподівано закінчилась... ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль... А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх...
ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:
— Гер Матіс... Я виконала слово... і Ваше прохання...
МАТІС блідий, погноблено:
— Дякую... (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив:) Та-а-к...
9
— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.
— Пробачте, я зараз... (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони... (поправивши хустку, пішла).
10
МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:
— Так... Ні, це закономірність... Ясно... (подивився по хаті розгублено) — Розгром... Так... І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги... Термосить чуба... Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть... Стоїть...) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг... Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє... Ха... (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно...
(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув...)
11
Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена... Аж Матіс звернув увагу:
— Фрау Ольга! Що з Вами?!.
— Все в порядку... Це пройде... Стомилась..
МАТІС бере кашкет:
— І так... Ну, що ж... (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..
ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — "Не вбито, а поранено та й взято живим... Повісять..." (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи... Та й зідхнула...) — Щасливо, гер...
МАТІС:
— Я йду перевірити... Ваш присуд...
ОЛЬГА:
— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів...
МАТІС:
— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..
ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:
— Гер... Там... Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти... І тепер вони там... Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі... Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась...
МАТІС глянув пильно в очі...
ОЛЬГА:
— Нічого... Як будете вертатись, заходьте... (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою...
МАТІС:
— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..
ОЛЬГА:
— Це од мене не залежить... Це залежало від Вас..
МАТІС:
— Ви кажете "залежало", а тепер?
ОЛЬГА:
— А тепер вже не залежить...
МАТІС:
— Та-а-к... (термосить чуба) — Я Вас розумію... Лише, одного не розумію... Ви проти большевиків — і не бажаєте нам щастя?..
ОЛЬГА:
— Ах... Хіба то від мене залежить.. (дивиться просто в очі)-Там моїх три брати, а на Сибіру муж... Ви ж його розстріляєте... бо... бо після розгрому большевиків він воюватиме проти вас!.. Бо він належить до "нижчої раси". Мій муж!.. Високоосвічений і обдарований, як мало хто у Вашій Вітчизні...
МАТІС:
— Нам потрібні будуть люди...
ОЛЬГА:
— Але йому непотрібні будуть господарі...
МАТІС почувається так, ніби його б’ють в обличчя...
— Гм... Не розумію... Як?!. Він же на Сибиру! І за визволення... І за визволення...
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі...
МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:
— Так...