Імперський вплив плодить провінціалізм на місці заглушеної оригінальної національної культури.
ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОДИНИЦІ В ЛЮДСЬКУ ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ
Виділимо два підходи до людини — європейський і азійський. Європейський з часів Стародавньої Греції та Риму розвивав у людині індивідуальність, мав її за найвищу вартість і з огляду її блага оцінював усі суспільні інституції. Християнство дало цьому принципово високе осмислення.Азійський світ мав колектив за вищу суспільну вартість і підпорядковував йому людину.
Ореол християнської європейської цивілізації значно менший азійського, одначе дух християнства, а потім і прогрес науки і техніки сприяв поширенню індивідуалістичних західних засад і в інших частинах земної кулі. Технічний прогрес вимагає ініціативного трудівника, а позаяк залишатися збоку від технічного прогресу не може дозволити собі жодна нація, то й країни з найбільш колективістичними традиціями мусять сприяти вихованню самостійності свого громадянина, аби зробити з нього відповідального, ініціативного трудівника.
Після другої світової війни набуває всесвітнього поширення ідея прав людини. За людиною визнають автономне право на демократичні права і свободи. У межах держави вона набуває автономної вартості, причому право держави щодо людини значно звужують рамками Загальної декларації прав людини ООН 1948 року та низкою інших міжнародно-правових документів. Реально ідеї Декларації працювали донедавна тільки в житті країн європейської цивілізації, але за ідеал вони працюють і для азійських країн. Тому в ООН за ці документи голосували не тільки демократичні країни, а й недемократичні.
Демократичність і забезпечення права людини — могутня спонука до боротьби проти різних диктаторських та авторитарних режимів. І ця боротьба з бігом часу все більше країн ставила на демократичний шлях розвитку.
Таким чином, не тільки християнська релігія, а відтак і наука відкрила неповторність людини і дала науковий підмурок для морального визнання неповторної вартості кожної окремої людини, не тільки потреби економічного розвитку примушують давати людині все більше індивідуальної свободи, але й міжнародне право закріпило в юридичних документах цей магістральний шлях розвитку людства до переростання людської одиниці, колишнього об'єкта маніпуляції в руках держави, на повноправну індивідуальну особистість. Людство дозріло до тої стадії, коли кожна нація може дозволити собі надати свободу дій кожному своєму громадянинові без риску для свого суспільного національного блага.
Процес дорослішання людини, пов'язаний з усвідомленням себе як окремої індивідуальності, послаблює її залежність від колективу і включає її в контекст світових відносин на основі загальнолюдських критеріїв — Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових документів з проблеми прав людини. Цей всесвітній процес діє проти традиційного російського уявлення про людину як безправну істоту та слухняний гвинтик у руках державної машини. Суперечність між російським поглядом на людину та міжнародно визнаним поглядом — це боротьба старого з новим. Позаяк має місце боротьба окремого із загальним і старого з новим, то перемога загального, до того ж нового, не викликає сумніву.
Період перебудови і гласності дав можливість поглянути самим на себе і побачити нашу страшну зацько-ваність, затурканість. І не дивно, що в російській публіцистиці зараз виникає тема: "Хто ми? Що ми за люди? Що ми за вид у порівнянні з іншими людьми світу? Що зробила з нас затверділа психологія обложеної фортеці?"
Хочеться відповісти їм: рабів зробила з вас політика загарбань. Під тиском світового прогресу ви відпустите інші народи і на власній землі станете вільними, нормальними людьми.
КРИЗА МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКОГО ІМПЕРСЬКОГО ІДЕЙНОГО ПРИКРИТТЯ
Усякий колонізатор шукає виправдання своїх загарбань. І Росія намагалася знаходити їх. Сибір "освоювала", немовби він був її власною якоюсь порожньою землею. Україну "рятувала" від польського покатоличення. Середню Азію захопила, щоб не дати її англійцям… З середини XIX сторіччя царат збільшує увагу до слов'ян Середньої Європи, і вчені посилено починають поширювати панславісну ідею.Розвиток промисловості і транспорту XIX і XX сторіч, здавалося, давав матеріальні засоби для розширення імперії на весь євразійський континент і навіть далі, а марксистське комуністичне вчення з його проповіддю всесвітньої диктатури пролетаріату здавалося вельми вдалим обгрунтуванням. Далебі, воно чудова знахідка для російського імперіалізму. Всяка попередня ідея ("освоєння" Сибіру, "протистояння" Англії на Кавказі, в Ірані, панславізм) була локальна. Тут же європейська теоретична думка підносить просто чудовий подарунок — учення, що дає обгрунтування планів підкорення цілого світу, і якщо досі претензії Росії на безмежне розширення знаходили вираз у містичних побудовах, "пророцтвах" та поетичних фантазіях, то марксизм дав щось зовсім нове — складну науковоподібну побудову, що обгрунтовувала неминучість встановлення диктатури пролетаріату у всьому світі. Обгрунтовування економічне, філософське, політичне. Отже, загін "інтернаціоналістів", що поставив собі за завдання встановлення так званої диктатури пролетаріату, спирався на широке європейське вчення. Не слов'янофільство, яке, будучи суто російським витвором, від самого початку викликало в багатьох підозріння. Марксизм, за походженням європейський, за спрямуванням глобальний, — чудово! Звичайно, для того, щоб можна було себе серйозно подавати світові за провідників Марксового вчення, треба було грунтовно поміняти стару імперську бутафорію на нову пролетарську символіку. Що і зробили: двоглавого візантійського орла, що дивиться на дві частини світу — Європу й Азію, замінили глобусом з п'ятикутною зіркою, що охоплює всі п'ять континентів, і замість біло-червоно-синього царського прапора — червоний пролетарський прапор, та замість гімну "Боже, царя храни!" — глобальний "Інтернаціонал".
Більшовики добре зрозуміли: марксизм не тільки обгрунтовує всесвітні зазіхання, але дає й могутній метод здійснення його — поділ кожного народу на дві частини: так званих експлуататорів та експлуатованих, нацьковування однієї частини на іншу і таким чином — послаблення захисних сил всякого національного організму, що й робить його легкою жертвою невеликої купки комуністичних змовників.
Я не хочу сказати, що такий бісівський план був продуманий Леніним ще до революції і потім реалізований ним самим у першій частині і переданий для подальшого виконання своїм послідовникам. Ні, це занадто багато не тільки для однієї людини, а й для партії. І все-таки є об'єктивна логіка фактів, що веде саме до цих думок.
Російським більшовикам удалося вчинити в Росії так звану пролетарську революцію і тим самим удалося висунутися на передній край пролетарського руху загалом. Факт перемоги дав як моральне право претендувати на роль учителя методів переможної боротьби. І вони ще в період приборкання національно-визвольних рухів народів Росії (що їх видавали за буржуазну контрреволюцію) допомагають закордонним марксистським групам в Угорщині, Німеччині, Туреччині, Англії. А на початках 30-х років створюють у багатьох країнах світу свою п'яту колону — компартії, а у себе — Комінтерн для керівництва їхньою діяльністю.
Далі. Позаяк перетворення, що їх здійснювали більшовики всередині країни, витлумачували як втілення Марксового вчення, то тим самим стають головним тлумачем змісту цього вчення. І щоб це виглядало ще переконливіше, твори Леніна оголошують подальшим розвитком марксизму і сам марксизм щодо XX століття іменують марксизмом-ленінізмом.
Для того, щоб підтримувати напругу боротьби в капіталістичних країнах на високому рівні, більшовики оголосили СРСР надією трудящих усього світу і оплотом їхньої боротьби за перебудову своїх приватновласницьких суспільств на совітський соціалістичний лад. З другого боку, становище оплоту боротьби за прогрес людства, що перебуває в оточенні ворожого буржуазного світу, слугувало підтриманню постійного напруження в самому СРСР — адже для перемоги над буржуазним світом треба було знищувати внутрішніх ворогів (бо в оплоті, обложеній фортеці, вороги особливо небезпечні), та давало виправдання безперервної праці та постійних нестатків і злиднів.
Запровадження комуністичних режимів у країнах Середньої Європи після другої світової війни в очах комуністів знаходило виправдання. Але зовсім не те — в очах інших людей.
Придушення угорського повстання 1956 року яскраво показало всьому світові суть СРСР. Воно примусило задуматися найзавзятіших апологетів Москви над питанням, хто ж вона: центр світового комуністичного руху за втілення Марксового вчення в життя чи продовжувачка давньої імперської воєнно-поліцейської політики?
Окупація Угорщини викликала першу кризу в комуністичному русі. Вона оголила загарбницьку суть російського комунізму і показала маскувальне призначення всієї марксистсько-ленінської ідеології. Ця правда спричинилася до масового виходу людей із лав комуністичних партій і в 60-х роках привела до появи єврокомунізму. Поява єврокомунізму зменшує симпатії до Москви, і вона починає все більше покладатися на військову карту, що поступово посилює військову конфронтацію із Заходом. Совітський Союз під керівництвом Брежнєва розгортає військове виробництво нечуваних розмірів: він будує в Європейській частині СРСР широку мережу бойових ракетних комплексів, створює величезний атомний підводний флот і розширює патрулювання на всіх океанах, збільшує танковий парк до 45 тисяч танків та розбудовує військово-повітряні сили. Це вимагає величезних коштів, але каста вгрить, що вона виграє змагання із західним світом.
Марксистсько-ленінське вчення про встановлення комуністичних порядків у всьому світі та логіка попередньої боротьби за світове панування визначили напрямок мислення Брежнєва та всього його оточення. Відмовитися від цієї боротьби вони, люди старого гарту, суб'єктивно були неспроможні, бо з їхньої точки зору це означало б дві зради. Перша — це зрада традицій російської політики, так яскраво започаткованої царем Іваном III і продовженої наступними царями й імператорами; друга зрада — це зрада всього попереднього комуністичного руху, всієї традиції боротьби за інтереси "трудящих" — від Маніфесту комуністичної партії 1848 року та Першого Інтернаціоналу до встановлення комуністичних режимів у Середній Європі, на Кубі, в Ефіопії, Анголі…
Об'єктивно ідея підкорення світу вичерпала себе з винайденням атомної зброї.