Із сопел "Сонячного" виріс довгий пломінь — і.велет рушив. Родіон міцніше стиснув свій випадковий держак на антиракеті; з-під неї також вихопився вогонь, і вона пішла за кораблем. Спочатку здавалося, що обидва апарати летять з однаковою швидкістю, але вогненний стовп під кораблем зростав — і відстань почала збільшуватися.
Родіон висів на антиракеті, посилена тяга повернула відчуття ваги, і тепер низ був там, під антиракетою, і здавалося, що вони мчать вертикально вгору, а високо над ними блищить, набираючи швидкості, "Сонячний". Так і летіли.
Омана враз зникла: знову не стало ні верху, ні низу. Корабель виднівся найяскравішою зіркою, антиракета принишкло висіла поруч із Родіоном. Тяги більше не було.
— Що, мадам? — сказав Родіон. — Амба рулям?
"Сонячний" зникав. Згасла стрілка полум’я. Родіон прокоментував:
— Тепер на борту ані грама пального... — а металевий бік корабля виблискував ще якийсь час, та ось уже злився із зоряним порохом, і тоді Родіон усю увагу переніс на антиракету.
— От бачите, мадам, — свій кінець ми зустрінемо разом.
Він добре уявляв, що буде. Боєголівка. Він наблизиться до неї, заради цікавості розгляне у подробицях, а потім... Спалаху він не побачить-, болю не відчує — агонії не буде. За неймовірно коротку мить разом з антиракетою він перетвориться у хмарку радіоактивного газу і збризк фотонів — і відразу ж розсіється в безодні. Родіон глянув на циферблат на рукаві скафандра: тиск, температура — в нормі, енергетичний і атмосферний ресурс — —дві години.
— А куди поспішати? — сказав він. — Чуєте, бабусю, чи як вас там, нам із вами просто-таки немає куди поспішати, ми все одно нікуди не встигнемо.
У таких ситуаціях треба послідовно пригадувати своє життя. Підбивати підсумки. Добре, на це теж стане часу.. А зараз можна собі дозволити трохи відпочинку. Попереду дві години цілком безвідповідального життя — простого існування, наче він метелик чи стебло травички.
— Га-га-га-га! — зареготав Родїон.
Він глянув собі під ноги.
До цього не можна звикнути: зірки під ногами і зірки над головою. Зорі з усіх боків. Чорна порожнеча, а в ній — срібні кульки, сріблястий і блакитний порох, білуваті спіралі туманностей, сиво-прозоре клоччя Чумацького шляху.
І ще там була осібна червона кулька. Марс. Родіон зиркнув убік — голуба краплинка Землі пульсувала неподалік Сонця. Подивився під ноги — світився Марс. Повів ногою і накрив Марс носком черевика. Одвернув ступню — планета вигулькнула знову. Родіон засміявся, як хлопчик, і озирнувся довкола.
— Велично, що й казати. Невже все оце належатиме людям?
1976