Вельможний
Ні, ні, якраз іще ж не час. Закам'янійте. Зараз у нас ве-
лике свято: і королі, і Ватікан прислали нам своїх послів.
"Тримайтесь!" — вони нам кажуть. "Тримаємось",— відпо-
відаємо. Хоч перед нами і є небезпека революцій як на
Заході, так і на Сході,— проте через духівництво будем
присиплять, будем присиплять. Отже... (До духівництва.)
Чи всі вже там з кухні? (Виголошує.)
Вітаю божих посланців! Хай буде благословення й доб-
ро — над Європою, над всією Азією й над нами, дворя-
нами!
Перекладачі шелепотять: "Дак вельможний і каже й —
хай підживаються дворяни, то, може, й черні житиметься довго,
амінь". Всі амінькають. Це ми й без перекладів розуміємо. Еж
капітал... звісно...
Хвилина герготу. Хвилина белькоту. Клобуки коло коричнявих,
твердолобих розсідаються — хто на ослонах, хто на сходах.
"Авжеж, у вас дворяни, а в нас, сказати б, лорди".— "Та не туп-
цяйтесь хоч на ногах,— "лорди".— "Драстуйте! — хто ж по ногах?"
Вельможний
Ну от, як скоро прибуде полковник — зараз і почнемо.
(Сідає на лаві поміж гостей і починає задурювати їм голо-
ви.) Нарешті ми й зійшлися. А де ж це філософи — невже
не виспалися досі?
Слуга по сходах у палац побіг.
І політики теж. Учора, бачите, після диспуту як сочинили
оргію! З науковою метою зґвалтували дівчину-кріпачку.
(Клобук. Оце я розумію.) З метою благотворительною
Гав, гав! Це ж той одновухий собака, що по всьому серед-
ньовіччю хвостом Арістотелевим вимахував?) Бо не мог-
ли ж ми, справді, терпіти, щоб бідна тварина та голодувала
ото у скупої поміщиці-сусідки. А потім танцювали цілу
ніч, пили опіум, відригували. І все це по-латині.
(Ксьондз. Латина як символ могутності короля й папи?
Похвально, похвально.) Крім того, така вже в нас до ста-
ровини охота. Хочете посміятись? (Всі. Ануте — да.)
так собі бляшка, вирізана в формі голуба. Поплював я на
неї, крейдою почистив — заблищала. Ах ти ж, думаю, чорт!
А що, якби її та на бунчук гетьманський насадити?
І справді. Насадили на бунчук бляшаного голуба дзьобом
униз — і вийшов (Всі. Ануте — ну!) — і вийшов герб.
(Виткнувсь регіт: Ге-ге-ге-герб.) Як отак поверну-
ти, то буде голуб миру,— нікого, мовляв, ми не чіпаємо,
а як отак,— то буде тризуб, вила, проти голоти гак. (О г-
лоблями регіт: Га-га-га-гак!) Проти голоти. Проти
вашої і нашої української. Так. Ви ж знаєте: я й сам укра-
їнського роду, але... (випростався гордо) отут-то й є різни-
ця в людях. Мил остю цариці Катерини II; піддержкою
рідні, що вилізла в дворяни; вашими молитвами, отці, я до-
служився до вельможного. Гетьманом я хочу сісти! Сяду
я гетьманом, а потім так: ківірк! — і вся голота у мене
в жмені. (Кишко-животяне кихкання: Ге-ге-
гетьмана! на го-голоту!) Ківірк! — і вся культура к чорту.
(До слуги, що несе з палацу аптечку та парасольку.) До
парку? Вернешся, скажеш філософам: вже всі зібралися,
будемо починати. Або ні, чекай. Тупоголове бидло хіба ж
можна до філософії пускати? Я краще сам до них піду.
(Іде по сходах на балкон, але не може не зупинитись, за-
доволений із себе — він іще раз через плече кумедно паль-
цем приставляє.) Як отак — голуб миру, а як отак, мов-
ляв... (Од сміху почали валятись.)
Тут саме вбігає вістовець. Вельможний па-
не! Повстанці! Накажеш підкотити гармату? Цундра насу-
ває — ой вельможний пане...
Всі, обтираючи сльози, тяжко віддихують. Хху! Це так ківірк.
А вони ще кажуть: з панами жить немило. Та цитьте, ось тривога.
Цундра? А як же це ми проскочили? Та й що йому сказать? Вель-
можного аж підкинуло: Як "що"! На відповідь —у чорних і жов-
тих сполохах ненависть. Жовч.
Вельможний
Ти знову, смерде? Жахнувся, смерде? Це ти так служиш,
смерде? (Крикозростаючи.) Та то ж, певно, полковник із
своїм військом! Зараз. Тут. На ланцюгу. Отого підлого
Марка Чорноземлю приведуть, а ти... (Збігає з сходів.)
Гармату підкотити! Швидше!
Пройшла дворова варта, пробігла. Гамір. Хтось рукою тривожно.
Замаяло прапором слово: ведуть?.. Всі посхоплювались. Увага.
Але ж нема ні духу! Тільки гармату — видно — поза кущами, над-
риваючись, підкочують із крекотом.
Та ще на пагорку прийшов і став якийсь
високий. У сорочці під поясок. Лицем туди
кудись. Говорить.
В просторонях всесвіту одчайдушна
хмара. Власне, то не хмара, то підстава,
грунт. Отак треба скупчувать, громадити
бунт.
Високий ізвів свої руки вгору, притулив
флейту до вуст, і от у зльотах, у підсвистах,
у погрозливих блисках бунтарські слова
відомої пісні у світ забушували.
Флейта
Одним земля й розкоші,
а другим хоч здихай:
безхліб'яно, безводяно,
собакою здихай.
Ну, так хоч ти, свободо,
хоч ти нас прикохай!
Учені
Ви бачите — це вже Сковорода на диспут з'явився. Нам
треба свій гімн створити, щоб можна було його голоті про-
тиставити. Ану, хто там голосніший, заспівуйте: і ї м,
і п' ю, і люд давлю.
Всі збігаються докупи. Гамір як на ключку наколовся (спокійі).
Вельможний аж одхилився, обороняючись: пропоную спокій! Та
де там! Така тобі веремія... А тут іще нове роздратування.
На пагорку з'явилась кострубата постать:
могутній погляд, дужі плечі, руки робочі.
Стоїть і дивиться, немовби словами гово-
рить: "С-собаки, га?"
Учений
Та вдарте хто-небудь отого, щоб не дивився так! Не надоїв
хіба він нам учора?!
Єхидний
Хм. Оброслий, бородатий. А головне: одежа в нього — аж
до землі, і це літом! Він або юродивий, або ж... тут щось
підозріле.
Сковорода (обертається). А ти вже
тут? (Понизивши голос.) Ой Цундро, гля-
ди, помітять, що борода приправлена. А то
он що під одежею — шабля?
Та Цундра так само стоїть, поглядом своїм
панів пронизує: "Г-гадьІ От уже справж-
нісінькі собаки, г-гидь!"
Вельможний
Ет, плебей... (Плюнув.) Коли такі помічники в Сковороди
будуть, нам тоді на диспуті не страшно. Як бути з Цун-
дрою (показав рукою на степ) — це трохи гірше.
Гості
Все Цундра та й Цундра, а хто він такий — так не уявляє-
мо й досі.
Вельможний
Невже не всі тут знають? О! тоді я з охотою розповім.
(Сідає разом з ними на лаві.) Вам відомо: кожному помі-
щикові хочеться, щоб у нього був власний артист,
в л а с п и й маляр. Вам відомо: кожному дворянинові хо-
четься, щоб у нього був свій композитор, свій музика,
архітект. Добре. І от якось перемалював собі щось козачок
у мене в передпокою. Дивлюсь — копія з нідерландського
художника Брейгеля Старшого Мужицького "Країна леда-
рів". А під копією олівцем дописано "Поміщицька Росія".
Стьобнув я козачка за цю дописку, проте подумав і в ін-
тересах своїх поміщицьких послав його до Лейпціга учи-
тись. Поблагословив іще раз канчуком на дорогу, прізвище
йому підшукав підходяще: Цундра, що означає голь не-
щадима. І уявіть собі, яка невдячність! Оцяя голь нещади-
ма та злигалась у Лейпцігському університеті з вільнодум-
цями.
Серед гостей рух.
Так, так! Наприклад, студент-безбожник Олександр Ра-
дищев.
Гості. Радищев? А хто ж він є? Хто? Та це ж один із тих
дванадцяти, що їх цариця послала до Лейпціга учитись.
(Голос. Ну то й нехай собі учиться!) Так в тім-то й річ,
що вільнодумствувать він хоче! І чи то вже тут традиція
відогравала роль, чи що інше (у Лейпцігу ж учився при-
бічник комуністичних ідей Томас Мюнцер), але в гуртку
Радищева, до якого належав і Цундра теж, читали, напри-
клад, дванадцять тезисів Ганса Берліна; а то ще порушу-
вали такі питання, як шлях поступового звільнення селян;
або ж спроба пояснити за Гельвецієм суспільний розумо-
вий розвиток людства матеріальними його потребами.
Попи аж захрестились, одпльовуючись.
Чекайте. Найголовніше буде далі. І от, по закінченні уні-
верситету вертаю його назад. (Схопився з місця.) Будеш
служити — наказую — Панні за лакея! А був при цій роз-
мові і Сковорода випадково. Цундра: нікому служити я не
буду! Ага, так ти забув, що ти кріпак, що ти річ, що ти
моя власність? Жодної власності — кричить — тим більш
на людину!
Серед гостей обурення.
На конюшню! Засікти його до смерті! Ну, тут уже й Ско-
ворода на мене костуром.
Гості. Сковорода в ролі оборонця? Ну подумайте, цікаво, а да-
лі ж як?
Далі? (Нахмурився.) Уночі... Цундра через вікно до мене...
з сокирою.
Гості аж з місць своїх попідводились: ну-ну?
...і якби не моя вірна собачечка — кажу серйозно: я б не
врятувався. Тепер він там (рукою в степ) з рештками ко-
ліїв, з повстанцями орудує.
Гості
А-а! Ну тепер усе нам зрозуміло. Хху! аж употіли. (Сіда-
ють знову.)
А на пагорку: "А-а! от коли вже панство знахабніло, так знахаб-
ніло! Поглянь, Сковорода, якії морди".
Професор
Панове! Дозволите?
Всі замовкли.
Маю до вашої уваги таку ось думку я подати... тільки пі-
допріть мене, будь ласка, труною, бо я вже не годен на
одній нозі стояти.
Слуги його підпирають.
Ну от, тепер неначе трохи легше стало... дак я й кажу:
а чи не поставити нам тут перед вікнами Вельможного па-
м'ятника собачці, га?
Всі так і заплескали в долоні.
Коли згода, то що ж, дозвольте мені зараз і пожертви на
пам'ятник збирати. Хто перший, ви? (Записує.)
Раптом зик! сурми риплять! ріжки рикають! Із па-
лацу по сходах невиспанії дюбають філософи. За ними, по-собачи
вичухуючись, політики й пророки. У останніх— по зеленій гілочці
в руках.
Політик
Ну та й свербить же, хоч скільки ти його не чухай. Напри-
клад, пакт про загальне обеззброєння в Європі — його вже
й чухать нема рації.
1-й філософ
(байдужим тоном)
Ми — скептики, і ми кажемо: повсякчас треба утриму-
ватись від чухання, від присуду, від міркування. О-о!
Посхиляли голови.
Пророк
Бо все 'дно ж: у кожної людини — своя гілка на дереві
життя. Слухайте: уся біда від того, що на зміну матема-
тичній фізиці...
2-й філософ
Своя чи не своя, а ми — метафізики і ми кажемо: після
винайдення Спінозою отого проклятого експеримен-
т у (для означення досліджуваної речі) чогось усе нас
трусить. О-о!
Посхиляли голови.
Пророк
Застерігаю — наступає період електрики від тертя!
2-й філософ
Найшов кого згадувати — Спінозу. Та він же єврей, ххе!
Ви кажете — трусить. А хіба ж не так само трусило нас
після Ньютонового: "Фізико, бережись метафізики!"?
Пророк
О! Франклін іде! А не дай же ж бог, да мені на голові
громовідвід поставить.