Шлях йому перепинив сам Люцифер, що прикинувся одним із друзів. Будучи непевний, що Ісус Месія, він почав відмовляти Юду від зради, бо це означало смерть Ісуса. Але Юда вперто йшов до загибелі, знехтувавши порадою лихого.
Ісус зі своїм надзвичайним милосердям готувався пожертвувати своє життя і честь задля спасіння людей. Святість Пречистої Матері додавала Йому сил і відваги для подолання гріха смертних. Перейшовши потік Кедрон, він вступив у Гетсиманський сад. Ісус пішов помолитися, попросивши апостолів почекати. Його супроводжували Петро, Йоан і Яків. У молитві Господь дав згоду на всі муки його Страстей і смерті. Він відрікся від полегшення, яке могла надати Божественна часточка Його істоти і вступив у коло страхітливих мук, як звичайна людина. І Бог Отець прийняв ту жертву. По всьому, що станеться, Його церква піднесеться з цієї Офіри, як фенікс із попелу.
Глибокий смуток охопив Спасителя: "Сумна Моя душа, але не до смерті". Тоді упав долілиць до землі і затужив до Бога-Отця:
— Отче, якщо можна, нехай мине ця чаша Мене (Мат. 26, 39).
Він не боявся ні тортур, ні смерті, причиною його тривоги було усвідомлення, що безліч людей погордують Його спасенною жертвою жахливих Страстей і Смерті, і це вразило його так, що краплі кривавого поту оросили його тіло і потекли на землю. Такий був початок діянь по спасению членів містичного тіла Його святої Церкви, яку встановив і очолив Христос Господь. Бог Отець послав до Ісуса Архангела Михаїла з чашею втіхи і підтвердженням Божественної постанови про рятунок смертних. У домі Тайної Вечері Пресвятая Діва все бачила і співпрацювала з діями Сина. Так, як Христос, вона усамітнилася і ревно молилася, щоб Предвічний Отець забрав від неї всяку полегшу і потіху, щоб ніщо не заважало спів страждати з Божественним Сином. Вона відчула на своєму тілі всі рани і муки, через які пройшов Спаситель. Причому Ласка Всевишнього оберігала її від смерті. Вона ридала над долею осуджених, що бачила їх Божественним Просвітлінням, краплі крові теж виступали на її тілі, так як у Христа. Бог теж послав до неї Архангела Гавриїла, що передав їй ухвалу Найвищого про спасіння людства.
Тим часом утретє Христос повернувся до своїх апостолів і знайшов їх сплячими. Він сказав: "Спите, ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось син людський буде виданий у руки грішників. Уставайте, ходімо! Зрадник Мій ось наблизився" (Марко 14, 41).
По дорозі вони розбудили вісім Апостолів і пішли із Христом назустріч ворогам. Йшла юрба солдатів і храмових служок. Христос, йдучи їм назустріч, взивав у духу:"О, терпіння, за якими я тужив із глибини душі; ви болі, рани, зневаги, знесилля, страждання і ганебна смерть! Мерщій прийдіть, бо полум'я любові, котре горить задля людського спасіння, не може дочекатись, коли ви стрінете єдиного Невинного з-поміж усіх сотворінь" (Осія 13, 14).
ПОЦІЛУНОК ІУДИ
Назустріч Спасителю йшов Іуда, який вітав Його поцілунком миру, лицемірно сказавши: "Нехай Бог береже Тебе, Учителю". Так Юда став над проваллям загибелі, втратив Божу ласку і поміч. Милосердна Божа Мати у величі свого світлого серця намагалася стишити Божий гнів, щоб не погубити остаточно ворогів її Сина, навіть просила ласки для христопродавця. Слуги первосвящеників жорстоко в'язали Спасителя, накладали на нього кайдани, зв'язали шнурами, а Мати Божа відчувала весь біль на своїх руках від кайданів і шнурів, що обдирали шкіру, бо вона сама випросила для себе посильну участь у страстях її любого Сина, який учив нас науки життя:
"Я Дорога, Правда і Життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Йоан 14, б).
ХРЕСНА ДОРОГА ІСУСА
Тим часом Ісуса, зв'язаного ланцюгами, за порадою Юди, тягнули до дому первосвященика Анни, люцифер ще більш підбурював і розпалював злобу Христових ворогів. Вони немилосердно знущалися над ним. Тяжкий ланцюг обвивав його шию і поясницю, а два кінці приєднали до наручників, у які закували Ісуса, заломивши його руки. Вони по дорозі шарпали Спасителя на чотири сторони, люто знущалися над ним. Закованого і зв'язаного Ісуса поставили перед Анною, який бундючно сидів на підвищенні у великій залі. Із пихатою зверхністю він запитав про науку, яку проповідував Христос і про його апостолів. Підступно питав, щоб перекрутити його слово. Господь лагідно йому відповів, що він говорив світові відверто у синагозі і у храмі, де сходяться віруючі, нехай Анна у них спитає, бо всі чули ці проповіді. За це служитель ударив Ісуса в обличчя. Господь відказав: "Якщо я зле сказав, то доведи, що воно погано. А якщо добре, то завіщо б'єш Мене?" (Йоан 12, 23). Служниця пустила Йоана і Петра всередину. Придивившись до Петра, впізнала у ньому одного із Христових учнів і запитала з погордою:
— Чи й ти з учнів того чоловіка?
ЗРЕЧЕННЯ АПОСТОЛА ПЕТРА
Петро із страхом і соромом відповів:
— Я не є його учнем, — пізніше він це ще двічі повторив і зник звідтіля.
Ісус відчув через Петрове зречення гострий біль і попросив Отця через заступництво Пречистої Діви, щоб Петро був прощеним за ці зречення.
Марія гірко оплакувала гріх учня, а, пізнавши Божу ласку, стала гаряче благати Господа у Пресвятій Тайні Євхаристії, щоб Господь простив йому цей величезний гріх.
Безжалісні вороги потягнули Спасителя вулицями до Каяфи, первосвященика того року. Там зустріли його ненавистю, насмішками, глузуваннями, шукали за свідками, щоб вони звели наклеп на Христа. Але ті свідчення заперечували одне одного, і нічого не можна накинути найвищій Святості і Невинності. Ісус мовчав, бо вони шукали способу, щоб його обмовити і зневажити, виправдати перед народом своє беззаконня. Люцифер, який був тут, розбурхував Каяфину ненависть до Христа і той вигукнув:
— Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам чи ти Христос, Син Божий? Цим питанням він осудив себе за переступ Закону і святотатство. Ісус в духу поклонився Всевишньому і відрік:
— Ти сказав. Тільки скажу Вам: відтепер ви побачите Сина Чоловічого, що сидить праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме! (Матв.26:64).
Каяфа оскаженів, роздер одяг і вигукнув:
— Він зневажив! Навіщо нам ще свідки? Оце ви щойно чули зневагу! Як вам здається? (Матвій, 26, 65). Так Каяфа став богохульником, бо приписав гріх Божественній Особі, проти якої не зміг знайти жодної вини.
МОРДУВАННЯ ІСУСА
Підлесливі, лихі підлеглі гукнули:
— Він винен смерті! (Матвій, 26, 66). Нехай умре, нехай умре!
Вся лють знавіснілої юрби упала на Учителя: били у лице, рвали волосся на голові, копали ногами, і тим самим били Марію, бо з дозволу Всевишнього вона приймала на себе повну силу кожного удару, лють і зневагу мучителів Христа. На своє власне бажання вона співстраждала із Господом і була б давно втратила життя, якби її не берегла рука Всевишнього. Знущання тривало до ночі. Тоді замкнули його до ранку в кайданах, ланцюгах, путах у страшну підземну темницю, нечищену роками, де був бруд, сморід.
На світанку, в п'ятницю, вороги зібралися всі разом. Приймаючи рішення перед людьми про смерть Христа, вони прагнули зберегти видимість правосуддя. Скатованого, зв'язаного, вони притягнули Ісуса із темниці у дім Каяфи і знову запитали, чи він Христос, тобто Помазаник Божий для того, щоб висунути проти Нього звинувачення. Господь у своїм милосерді давав мучителям останній шанс пізнати істину і відступити від лихих намірів. Тому мовив:
— Якщо я скажу вам, що Я той, про кого ви питаєте, ви не повірите в те, що я сказав. А якщо Я вас запитаю, ви не дасте відповіді ані відпустите Мене. Але говорю вам, після цього Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої сили" (Лука 22, 67).
Священики сказали:
— То значить, Ти Син Божий?
Господь відповів:
— Ви мовите, що Я".
Нечестиві священики не думали шукати Божих істин, вони визнали слова Ісуса зневагою, яка заслуговує смерті. Одноголосно вирішили повести Спасителя на смертний засуд до Понтія Пілата, намісника Рима у Палестині.
Починався новий день: Пречиста Марія бачила у духу всі події і вирішила йти за улюбленим Сином до дому Пілатаі далі, аж до його смертного кінця. До неї приєднався Йоан, який щиро каявся за свою малодушність, бо втік з Гетсиманського саду, просив прощення. Він розказав про терпіння, які витримав Ісус, тортури, які так змінили його прекрасне святе обличчя.
ЗУСТРІЧ НА ХРЕСНОМУ ШЛЯХУ
Пречиста Діва, святий Йоан, три Марії і дехто із жінок, прихильниць Ісуса, попрямували вулицями міста. Місто заполонили сотні людей, які оплакували Його долю, але їх було найменше. На крутому повороті вулиці зустрілися Пречиста Мати із Сином. Мати в глибокій шані впала в ноги своєму Пресвятому Сину. Погляди їх зустрілися. Син глянув на неї з несказанною ніжністю, внутрішньо бесідуючи про свою тяжку скорботу. Пресвята Марія пішла за Христом, в дусі бесідуючи із Сином і предковічним Отцем. Зранений, збезчещений, закривавлений образ її Сина навічно вкарбувався у душу Пресвятої Матері.
Нарешті Христос прибув до дому Пілата, за ним незліченна маса народу, бо був тоді переддень Пасхи. Намагаючись не осквернити себе, фарисеї не ввійшли у Преторію, хоч не вагалися забруднити душу, рокуючи на смерть Богочоловіка.
СУД ПІЛАТА
Пілат вийшов їм назустріч:
— Яке оскарження ви принесли на цього чоловіка?
Юдеї підступно відповіли:
— Якби він не був злочинцем, ми б не привели Його до тебе так зв'язаного і закутого! — Вони сподівалися на скорий суд Пілата. Але той зажадав знати правду:
— Та ж які злочини, в яких Він завинив?
Тоді ті збрехали, звинувачуючи Христа у підбурюванні до заколоту проти римлян.
Пілат не повірив юдеям і розпитав Ісуса на самоті. Не знайшовши у ньому жодної вини, він повернувся до натовпу:
— Я не знаходжу в цьому чоловіку жодної вини.
Юдеї закричали, що він закликає до повстання і змушені були признатися, що він твердить, що є Божим Сином і проповідує нове вчення.
— Тож візьміть Його самі уісудіть по ваших законах. Я не знаходжу законної підстави, щоб Його судити, — сказав Пілат.
Марія тихо плакала кривавими сльозами, закривши лице мантією, вона тепер відчувала всі ті болі, що переносив Христос.
Пілат, щоб зняти зі своєї голови смерть Ісуса, послав Христа до Ірода, сина того Ірода-дітовбивці, що полював за маленьким Ісусом, сподіваючись, що Ірод відпустить невинну жертву злоби і заздрощів фарисеїв.
Ірод не почув і слова від Ісуса, бо той зневажав його, як убивцю Хрестителя і чужоложника..
Познущавшись над Спасителем, Ірод відіслав його назад до Пілата.