Сонячна машина

Володимир Винниченко

Сторінка 131 з 131

ка Рудольфа злякано, замішано шарпається, але уста Елізині притиснулись до неї довгим поцілунком і тримають. Потім червона голова підводиться й знову дивиться на юрбу й на затихле, не то вражене, не то пройняте поштивістю лице Труди.

А яо юрбі спочатку шарудить шепіт: "Рудольф Штор... Рудольф Штор, Рудольф Штор!", потім переходить у гомін, лиця повертаються до авто, наставляючи в одну точку біноклі очей, не відриваються, тягнуться. І коли червона голова перед ними схиляється до руки й застигає в поцілунку, очі юрби застигають так само, як Трудиш. А коли червона голова підводиться й обводить лиця серйозним і сяючим поглядом, вони здригаються одним рухом і вибухають.

— Слава Рудольфові Шторові! Слава Рудольфові Шторовії Слава! А-а! А-а!)

Крик помалу, зигзагами, як по запаленому шнурку, перебігає всією площею, запалює всі голови, здіймаь величезний вибух оплесків, вигуків, натовпу.

Рудольф Штор уже стоїть на ногах і киває головою на всі боки. А всередині прикушує посмішку: ідола спіймано! Потік тіл підхоплює ідола разом з авто і везе його тріумфальним походом.

Із-за будинків на сиво-молочні хмарини, на пухкі кучері землі тепло лягають рожево-золоті благословляючі пальці Великої Матері.

Берлін — 1922. Равен — 1924.

Кінець