р. вперше проводить місячник
"ТОВАРИ З-ПІД ПРИЛАВКА"
Під час місячника вас чекає широкий вибір товарів під нашими прилавками. Ласкаво просимо завітати до наших гостинних підсобок.
Адміністрація універмагу"
"Еге-ге, — думаю, — треба спішити, покіль запрошують, бо такі предивні місячники не в кожному магазині бувають".
Кидаюсь до підсобок, але на східцях, що ведуть униз, в цокольне приміщення, страж стоїть — такий собі рудий паруб'яга із закачаними рукавами.
— Куди?.. — і шваброю, як списом, загородив мені дорогу.
А я йому так бадьоро:
— Хочу взяти участь у вашому місячнику "Товари з-під прилавка". Сподіваюсь, у вас з-під прилавка продається лише дефіцит?
— Записку!.. — вимагає страж.
— Яку?
— Тоді — тпру, шановний! — і паруб'яга підпер широким плечем одвірок. — Вхід у підсобки тільки по записочках самого Івана Івановича. Або ще по персональному дзвінку. Теж Івана Івановича. І тільки тоді ми можемо дещо підкинути вам з нашого дефіцита.
Я дивлюся на нього здивовано.
— А для чого ж тоді писали: "Ласкаво запрошуємо"?
— А ми й запрошуємо ласкаво, — вишкірив зуби чолов'яга. — Але тільки тих, у кого є записочки.
— Гм... І як триває ваш місячник?
— Наш місячник триває успішно, — голосом, який хоч на плівку записуй для радіоінтерв'ю, одказує страж. — Іван Іванович ледве встигає писати записочки, а ми — продавати з-під прилавка дефіцитні товари. Така нова форма торгівлі повністю виправдала себе. І багатьом покупцям дуже сподобалася.
— Знайомим Івана Івановича? — уточнюю.
— Звичайно. Але наша нова форма торгівлі...
— Як — нова? — перебиваю. — Хіба ви раніше не торгували дефіцитом з-під прилавка?
— Торгували, але... — паруб'яга з жалем зітхнув, — але не боролися із блатом.
— Н-не розумію.
— Що?
— Не розумію, кажу, для чого ви організували цей місячник?
— Який ви, звиняйте, нетямущий — і паруб'яга вигукнув з пафосом: — Ми організували цей місячник виключно для боротьби із таким Негативним явищем, яке в просторіччі називається блатом.
— ???
— Раніше як було? Дефіцит по знайомству, себто по блату продавали з-під прилавка замалим не щотижня. А іноді і всі 365 днів на рік. І ніякої, звичайно, боротьби із блатом, з отими записочками ніхто, звісно, у нас не вів. От адміністрація і вирішила хоч якось обмежити це діло, загнати блат у вузькі рамки... кгм-кгм... законності.
— ???
— Невже до вас не доходить, що боротьба із блатом у нашому універмазі почалася з організації місячника "Товари з-під прилавка"?
— Нічого не второпаю.
— О, щоб вам розтовкмачити, то треба добре перед цим заправитись, — паруб'яга вже почав втрачати терпіння. — Я вам кілька хвилин одне і те ж жую: своїм місячником ми боремося із блатом... Як боремося? Обмеженням. Бо тепер дефіцит продаємо з-під прилавка не дванадцять місяців підряд, як то було раніше, а лише один місячник. Себто місяць. Закінчиться місячник і — край! Ніяких записок, ніяких товарів наліво, ніяких знайомств. Отже, ми загнали блат у вузькі рамки одного місяця. А решту одинадцять місяців ми торгуємо товарами лише на прилавку.
— Тоді дозвольте ще одне запитання: скільки товарів ви продаєте під час місячника?
Паруб'яга посопів, щось прикидаючи.
— Та майже... річний план виконуємо. Одинадцять місяців після місячника боротьби із блатом нам просто нічим торгувати.
А мимо нас сунули і сунули щасливці з персональними записочками від Івана Івановича, а назад, з підсобки вже сунули з пакунками під пахвами.
А я стояв і думав:
"А чи не пора вже, нарешті, познайомитись з Іваном Івановичем?"
У СВІТІ ЗАГАДОК
Начальник автопідприємства викликав до себе в кабінет водія пасажирського автобуса Геннадія Смика для дуже неприємної розмови. В АТП почали надходити скарги від пасажирів, що водій автобуса 05-37 бере на маршруті гроші за проїзд, а білетів не видає. Водієм автобуса приміського сполучення 05-37 якраз і був Геннадій Смик.
"Гм... З чого починати цю... неприємну розмову? — морщачись, як від зубного болю, міркував начальник АТП. — А на вид цей Смик імпозантний. Як кандидат наук. Та й костюм на ньому моднющий, і кожушина шикарна. І лице симпатичне, лице мислителя, а бач... Привласнює п'ятаки та гривеники... Мда-а..."
І начальник АТП відчув, що йому соромно, що наче не цей ось ввічливий, гарно і зі смаком одягнений молодик краде державні п'ятаки та гривеники, а він сам... Бррр!!. Начальником він був ще молодим, в автопідприємстві працював без року тиждень і з подібним фактом зустрівся вперше.
Вирішив почати здалеку:
— Ну... як трудимося? Та ви — сідайте. Чим зараз зайняті?..
— Та ось думаю над інтересними і загадковими фактами, — Геннадій Смик сів, відкинув полу моднющого кожуха і, закинувши ногу на ногу, поклав собі на коліна шапку й злегка гладив дороге блискуче хутро. — У світі, виявляється, ще стільки нерозгаданих таємниць!
— Гм... наприклад. '
— От читав я в "Новом времени", що при розкопках під Багдадом археологи знайшли електричну батарею, яка була виготовлена за дві тисячі літ до Вольта і Гальвані.
— Невже?.. — все ще морщився начальник, бо не знав з чого почати розмову: — Цікаво.
— Ще б пак! — Смик відкинувся на спинку стільця. — Знайдена батарея точнісінько така, як сучасна. Два мідні циліндри із стальним сердечником.. Між собою циліндри спаяні при допомозі сплаву свинцю і олова в пропорції три до двох, як це робиться і зараз. І... дві тисячі літ тому. Тут є над чим задуматись.
— Звичайно, є... Справді, загадка, — механічно говорив начальник, а сам думав: "Ну як ти з ним будеш говорити про привласнення п'ятаків і гривеників, коли він такий грамотний, читає періодику, працює над собою... розширює свій кругозір?.."
— Як не думай, а кінці з кінцями не сходяться. — Смик дивився на начальника чистими очима дитини і симпатичне його обличчя в ту мить стало ще привабливішим. — Або ось ще факт. Теж потрясаюча загадка. В Каліфорнії геологи під закам'янілими черепашками знайшли... Що б ви думали? — Смик аж нахилився вперед, схвильовано, збуджено заторохтів: — Свічу запалювання, от що! Прямо аж не віриться! Фантастика якась!
— Дивно...
— Ні, ні, це ще не дивно, — гаряче заперечив водій. — А дивно ось що. Свіча покрита шаром закам'янілостей. Геологи підрахували: щоб покритися таким шаром закам'янілостей, свіча мусила пролежати у землі 500 тисяч літ! Ні більше, ні менше. От які загадки є на білому світі!
"Ти диви-и... А я про це і не читав, — вражено подумав начальник. — А він... шофер, а бач... все знає. Але як йому сказати, щоб видавав на маршруті білети? Оце справді загадка..."
А вголос мовив:
— Та-ак... Інтригуючі факти. Справді, у світі ще не перевелися загадки. Я радий, що ви... — морщачись, як від зубного болю, забарабанив начальник пальцями по столу, — що ви... ее... працюєте над собою, розширюєте свій кругозір. Похвально. Я вас викликав ось для чого...
— Слухаю, Вікторе Павловичу, — Смик підсунувся ближче із стільцем до столу і увесь перетворився на увагу, на готовність виконати будь-яке доручення начальника. — Завжди слухаю.
І дивився невинно і ясно.
— Я вас викликав, щоб сказати вам... щоб сказати вам... — начальник ще швидше забарабанив пальцями по столу. — Вірніше, щоб попрохати, чи не змогли б поділитися цими інтересними фактами перед водіями?.. Скажімо, провести бесіду на тему "У світі загадок".
А сам думав:
"Не те йому кажу, зовсім не те. Мораль йому треба прочитати, і добре прочитати".
— А чому ж, можу, — охоче згодився Смик. — У мене таких загадок назбиралося з півмішка. Хлопці слухатимуть, як казку.
І знову дивився невинно та мило.
— От і добре, — звівся начальник. — Бесіду "У світі загадок" проведете у понеділок. За годину до початку роботи. Більше я вас не затримую.
Смик зводиться і виходить. Начальник тяжко зітхає...
ЯК ТРЕБА ПИСАТИ РЕЗОЛЮЦІЇ
Із циклу "1000 дуже корисних порад"
"Резолюція подібна покійнику: її виносять і забувають".
Еміль Кроткий
Отже, як треба писати резолюції на різних там заявах, скаргах тощо?.. І писати не які-небудь формальні чи й навіть — не доведи господи! — бюрократичні відписки, а сердечні, теплі, заледве чи не поетичні рішення, сповнені бажання негайно ж допомогти, розібратися, дати справі належний хід.
А ось так.
Працюєте ви, приміром, начальником ЖЕК. І кладуть вам в один — не зовсім чудовий — день заяву одного з мешканців підзвітного вам будинку. Заява... Ну, звичайнісінька, можна б сказати, банальна заява, яких у шухлядах вашого двотумбового столу лежить не один десяток. Ось хоча б такого змісту:
Начальнику ЖЕК
тов. (ім'ярек)
від М.Н. Перепічки, котрий мешкає по вулиці Наріжній, буд. 5, кв. 14
Заява
2. 06. ц. р. у моїй квартирі прорвало трубу, і ванну з туалетною почало заливати водою. Після неодноразових дзвінків по телефону і персонального бігання в кількості 5 (п'ять) разів у ЖЕК, нарешті, 3. 06. ц. р. о п'ятій вечора з'явився тов. сантехнік (трохи ще тверезий), відключив подачу холодної води у мою квартиру і пішов, заявивши, що повернеться через дві години із "струментом". Звідтоді минуло не дві години, а 2 (два) тижні, впродовж яких ми з дружиною навперемінки (в рахунок наших чергових відпусток) сидимо вдома і виглядаємо тов. сантехніка.
Уже два тижні у нашій квартирі немає холодної води. Гаряча є, але у вигляді окропу, і я та моя дружина вже ходимо з обпеченими обличчями й руками (наслідки вранішнього умивання окропом!).
Незважаючи на мої три попередні заяви, які я відніс у контору ЖЕК, трубу мені так і не відремонтували. Я вчетверте прошу вас зважити на мій вопіющий крик і вжити негайних заходів щодо полагодження аварійної труби.
Підпис.
Дата"
І ось ви, нарешті, берете до рук "вопіющий крик" гр. Перепічки, берете, бо, врешті-решт, вам треба накласти на тім "крику" відповідну резолюцію.
Який-небудь бюрократ — та ще й зачерствілий!— написав би так:
"Сантехніку (ім'ярек)! Розгляньте найближчим часом питання можливості проведення ремонту дефектної труби у кв. гр. Перепічки в найближче півріччя".
І все.
Сухо, офіційно і... формально.
Себто відписка, бо невідомо, коли тов. сантехнік "найближчим часом розгляне питання можливості проведення ремонту" (та й чи взагалі розгляне?), і невідомо, коли наступить оте — "найближче півріччя".
Ясно, що гр.