— Веди нас у смертний бій!
Хлопці рушили здобувати чергову барикаду, але на розі вулички, навпроти дімочка Овських, бистрі пластуни помітили групку дівчат з Юного СУМА, що теж ходили з колядою, і тепер, ніби, нараджувались — що їм робити?..
У "Соколів" заблисли вірлині очі:
— Хлопці! Бачите, хто там стоїть?
— Наша тяжка конкуренція…
— Радять, як на турка стати, так само, як ми.
— Ходім до них, сконсолідуємось!
Пластуни наблизились до сумівок, привітали їх різдвяним привітом "Гай"! — малу хвильку про щось там гуторили, а потім ручка під ручку пішли разом до німецького кіна.
СНИ ПАНА ІНЖЕНЕРА
Відколи запахло весною, защебетали пташки, зацвіли квітки, а в Пластовій оселі стали копати басейн — пан інженер не має спокійного дня, ані ночі. Переслідують його дивні сни…
Сниться часом панові інженерові, що басейн уже готовий, тільки посвятити і відкрутити кранти. Ось бере він тремтячими руками ключ, відкручує кранти — о, Боже! — а з них, замість чисто-кришталевої, бухає чорна вода! (В "Соннику" написано, що це гризота, або слабість…)
Зразу бухає ця чорна вода, потім хлюпає, потім тільки цюркає, а далі ледве слизить і вся десь пропадає на дні басейну, крізь цементоване дно провалюється в землю! Ой, Господи, що ж це воно робиться?.. Стоїть пан інженер у чорних "швімках" в калюжі чорної води, що ледве сягає йому кісток, стоїть посередині висихаючого басейну, як той пророк Єремія на руїнах Єрусалиму, і плаче, і здвигає руки до неба, благаючи порятунку. А рятунку немає нізвідки — ні від Бога, ні від людей, ні від членів Пластприяту.
Отам вони всі, колишні його друзі й вірні співробітники, поставали довкола на бетоні і погрожують йому кулаками! Укаменувати хочуть!
— Ага! Захотілося тобі басейну! Маєш басейн! Ось куди пішли наші гроші! Закопав у болото.
Пан інженер скрикує крізь сон, прокидається, жадібно припадає устами до пляшки содової води, але заснути вже не сила до самого ранку.
…А, іноді, сняться йому чудові сни, хороші-прехороші! Оце, ніби, басейн вже посвячений, відкритий, — а довкола народу і дітвори злічено-незлічено: і жовтодзюбики, і юнацтво, і сеньйори, і Кіш, і Булава, і цивільного членства щонеміра, а всі гукають: "Слава! Слава нашому Голові! Хай перший скаче з містка! Хай дає нурка!.
Відбивається пан інженер від дошки і дає класичного нурка, ніби сам Джані Вайсміллер, або наш Ку-ценко. А вода — приємна, чистенька (це, кажуть, добра ворожба!) Пливе собі пан інженер кравлем, і навзнак, порскає, нурцуює, зробив одну рунду довкола басейну, зробив другу, — а тут, у міжчасі, звечеріло і ясні зорі висипались на стейтове небо…
І такі ж красні, як ці зорі ясні — зібралися над водою пластунки: "Верховинки", "Волошки", "Неза-будьки" та інші "Чорнобривки", побралися за руки і йдуть колесом довкола басейну, співаючи веснянок, гагілок, славлячи весну красну в далекій, заобрійній Батьківщині. А потім приклякають над басейном і пускають на воду віночки, сплетені з квітів нової, прибраної Батьківщини, ніби це в ніч під Івана Купала…
А всі ці дівочі віночки понесла вода просто під ноги йому, голові оселі, що стоїть тепер достойно на містку, ніби морський бог-Нептун, що вийшов з глибин океану, з тризубом у руці.
А тризуб, очевидячки, з мечем!
В темряві весняного, запашного вечора розцвітає чудесним багаттям пластова ватра…
І пливе під зоряне небо вечірня молитва…
Отакі то вони, інженерські сни… Дивні бувають сни голови оселі.
КЛОПІТ З ПРОПАГАНДОЮ
Панна Катруся студіює політичні науки в Колюмбійському університеті.
Окрім того, що студіює, старається пропихати, де тільки може, українську пропаганду, докладаючи до цього побожного діла багато праці, ентузіязму, доброї волі, а, деколи, й матеріяльних коштів.
Зокрема ж невтомно пропагує вона між своїми товаришами-американцями і чужинцями наше музично-хорове мистецтво.
На концерт одного з наших репрезентативних хорів панна Катруся запросила таки справді інтернаціональне товариство: двох індійців (у національних костюмах), одного бразілійця та й одного турка з Анкари. Екзотичні гості, сидячи в одній з перших льож, будили в залі загальне зацікавлення, а панна Катруся збирала з усіх боків заслужені вислови признання за її культурницьку місію.
Розуміється, перед концертом, вона дала гостям вичерпний виклад про українське хорове мистецтво взагалі, а про виконавців концерту зокрема, а далі встромила кожному в руку обширну програму в англійській мові і сказала:
— А чого я вам не доповіла, про те довідаєтесь з тієї програмки.
Програма концерту так була скомпонована, що в першій її частині виконувались пісні поважно-історичного характеру, а в другій — побутово-розвагові. Одною з перших прогриміла зі сцени "Закувала та сива зазуля", викликаючи, як звичайно, серед публіки величезне захоплення і невгаваючі брава. Тільки турок не проявляв особливого захоплення… Всадив носа у програмку і мовчав збентежено. А там же був надрукований, акуратно перекладений на англійське текст пісні, з такими словами: "Гей, як зачули турецькі султани, веліли ще дужче… ще дужче кувати кайдани!"
Сидячий поруч турка темпераментний бразілієць штовхнув його легко під бік і подивився на нього насмішливо… Турок відвернув голову і почервонів. Панна Катруся трішки зблідла.
Так склалося, що наступною точкою концерту була пісня "Ревуть-стогнуть гори хвилі по синьому морі (з "Гамалії"). І знову стояло в програмці точно перекладено по-англійському, як важко мучились, плакали-тужили козаченьки в турецькій неволі!
Текст пісні кінчився ремарком: "Весь хор благає Господа Бога, щоб визволив невольників з турецького ярма".
У льожі панни Катрусі повіяло неприємним холодом. Дискретні індійці дипломатично мовчали, зате весельчак-бразілієць явно-славно кепкував собі з турка і казав: "Ого, то ви такі імперіялісти й колоніялі-сти!" Турок червонів чимраз дужче, а панна Катруся все більше і більше блідла.
Врешті, коли прийшла на чергу третя "антитурецька" пісня, — кант про Почаївську Божу Матір, як то Вона кулі звертала, турків вбивала, манастир врятувала", гість з Анкари не втерпів, перепросив товариство і сказав панні Катрусі:
— Я вам дуже дякую за таку програму, за таку дружбу народів і за такий спільний Антибольшевицький Бльок! До побачення!
І не чекаючи на легко-розвагову частину концерту — пішов геть.
Панна Катруся заплакала…
ПАНІ ПИРОЖНИЦІ
Якось так несподівано й непередбачено в центрі уваги жіночого парламенту опинилися пироги, — не без вини пані предсідниці зборів, бо це вона перша зачепила цю тему, поставила її, так сказати, на денному порядку.
Пані предсідниця сформулювала таку тезу: "Ніколи ми, дорогі пані, не включимо в наші лави молоду Генерацію такими методами праці, як ліплення пирогів та голубців, — що далі ще практикують деякі наші відділи. Самі ви, пані, ліпите ці пироги, самі їх продаєте на пікніках та вечірках, самі купуєте та й об'їдаєтесь ними. От і вся ваша діяльність! І цим ви хочите притягнути до праці, в наші модерні часи, тут народжене чи тут виховане покоління? Це сміху варте!"
Під час дискусії, як то звичайно буває, думки жіноцтва поділились: одні були за пироги, другі — проти пирогів, треті зайняли нейтральну позицію, тобто признавали деякі вартості за пирогами, алеж доцінювали також вагу "кейків", тортів чи інших перекладанців.
Справжню демостенівську філіпіку в обороні пань-пирожниць виголосила вельми заслужена сингальська діячка з Нью Иорку.
— Дорогі подруги! — сказала. — Я нікому не дозволю в цій залі кинути каменем на пироги і голубці, бо завдяки цим пирогам, завдяки паням-пирожницям ми, скитальці, до Америки приїхали. Пані предсідниця дозволила собі тут сказати, що їхня діяльність сміху варта… Я скажу інакше: ми, новоприбулі, повинні сьогодні цілувати спрацьовані руки наших старших піонерок! Подумайте, пані, скільки вони наліпились цих пирогів та голубців, щоб здобути фонди на наше переселення, щоб нам, новоприбулим, дати перший захист на цій вільній землі. Хай собі хто, що хоче говорить, а я нині клоню свою голову перед старою еміґрацією, перед вами, пані-пирожниці, — як то вас дехто легковажливо називає. Дай вам, Боже, много літ прожити і ще багато-багато пирогів зліпити!
Рясні оплески заглушили кінцеві слова заслуженої діячки з Нью-Йорку. Багато пань мали сльози на очах… Старші віком піонерки підходили одна за одною до передбесідниці і розціловувались з нею, як під церквою, на Великдень, а одна бабуня з Мишиґену старалася насильно встромити їй у долоню двадцять талярів за те, мовляв… "місис, щос'те їм такий файний отченаш вичитали!"
Якраз тоді, коли пані предсідниця збиралася закрити передобідню сесію, у залі піднялася одна дівчина в окулярах, ніби студентка, і попросила слова.
— Дозвольте, — сказала, навіть гарною українською мовою, — в мене одне запитання в справі формальній. Мені тут дещо незрозуміле, і я прошу у вас вияснення.
— Прошу, в чому справа? — спитала пані предсідниця.
— Пані увесь час говорили про пироги… як то пані-пирожниці їх ліпили, варили, продавали і так далі… А я не знаю, чи є варені пироги… Я чула про печені. Може пані мали на думці вареники?..
— Так, так, вареники! — загомоніла хором заля.
— А, тоді дуже дякую. Я тільки всього хотіла знати.
Після того вияснення пані предсідниця закрила збори, і ввесь жіночий парламент пішов до Народного Дому на… пироги.
ПРАКТИЧНИЙ ДАРУНОК
— Зараз по весільному бенкеті, — розповідала пані докторова пані інженеровій, — прийшли до нас діти прощатися…
— Мамо, — сказала дочка, — ми обоє з Юрком дуже дякуємо тобі і татові за таке гарне весілля, яке ви нам зробили, але я маю до тебе ще одне прохання… Зроби нам ще один… favour.
— Ласку, — несміливо і не дуже впевнено поправив зять.
— Так, так, зроби нам ще одну ласку: напиши по-українському таку подяку нашим гостям за їх участь… і за їх дарунки, ну, ти знаєш!
— Лесю, чи тобі не сором? — докоряю дочці. — Таж ти закінчила з відзначенням школу українознавства, твоє фото було вміщене в "Свободі" з тієї нагоди, — то як же ти не потрапиш зліпити докупи цих кілька слів подяки?..
— Мамо, не викручуйся! — перебила мене дочка, ти сама вчила в цій школі і добре знаєш, які геніяльні були твої учні й учениці, які великі знання вони там набули!..