Зв'язок обірвався.
Незнайко і Друг кинулися до ілюмінатора і втупили очі туди, де востаннє між сірими камінними брилами бачили Капітана з Граматиком. До самого обрію було порожньо, ніяких змін на поверхні Місяця начебто не сталося. Але стривай… Що це?.. Навпроти світлого диска Землі здіймався чорний…
Чех, француз, латиш, турист, Острог, Лейпціг, німець, Таганрог, Абхазія, Одеса, Новоселиця, Чукотка, Париж, Лепетиха, Звенигородка, Онега, Рига, Скалат, Овруч, Знам'янка, Хмільник, Калуш, Устилуг.
Ключ. Від цих назв за допомогою суфікса ‑ський утвори прикметники (наприклад: чех – чеський, турист – туристський). Випиши підряд лише ті слова, у яких суфікс ‑ський , злившись із кінцевим приголосним звуком твірної основи, перейшов у ‑зький або ‑цький . З перших букв цих слів прочитаєш два важливих слова.
XV. Чиї сліди?
– Земля весь час була в нас перед очима, як і зараз, – Капітан намагався спокійно розібратися в несподіваній загадці. – Ми не збочували, ішли прямо і, отже, не могли знову вийти на свої сліди. Це не наші сліди.
– Тоді чиї? – стурбованість Граматика дедалі зростала. – Хіба гори Дерфеля хтось уже досліджував?
– По‑моєму, ні. Принаймні я ніде не читав, щоб у горах Дерфеля або коло них коли‑небудь висаджувалися люди.
– Але це й не випадковий витвір природи: надто вже правильно чергуються заглибини в поросі. Сліди зовсім як людські, як наші^ тільки ніби трохи більші і ширший крок, – розмірковував Граматик, приглядаючись до відбитків, що тягліїся двома паралельними рядами на поверхні Місяця. – А може, саме тут отаборилися космічні пірати?
– Цілком можливо, – не заперечив Капітан. – Адже місце для бази тут надзвичайно вигідне: і за Землею можна постійно спостерігати, і Сонце не заходить, весь час є сонячна енергія, і стартувати з Місяця легко, щоб перехоплювати кораблі… А хто б іще міг тут залишити сліди?
– В одній науково‑фантастичній повісті я читав, мовби Місяць – це штучне тіло, велетенський космічний корабель, заселений усередині високорозвиненими істотами… То, може, вони час від часу виходять на поверхню.
– Дуже малоймовірно, – засумнівався Капітан. – Якби на Місяці були високорозвинені істоти, вони б уже давно якось дали про себе знати. Можливе інше припущення, що тут зупинилися пришельці з далеких світів і вивчають Землю, перш ніж зав'язати контакт із людьми.
– А чи нема якогось зв'язку між цими слідами і зблисками, що їх помітив у горах Дерфеля астроном‑любитель з Володимира‑Волинського? Як ти думаєш?
– Мені здається, що саме це найбільш імовірне, хоч відповіді, чиї ж усе‑таки сліди, ми поки що не маємо. Зрештою, ці сліди можуть бути й столітньої давності. Але тоді це не могли бути земляни.
Хлопці замовкли, придивляючись до заглибин у місячному грунті, мовби хотіли вичитати, чиї ж вони – ці сліди: друзів чи ворогів?
– То що? Вертатися на корабель і чекати? – порушив мовчанку Граматик.
– Ні, звичайно, ні, – заперечив Капітан. – Бо що це дасть? У нас же запасів – од сили на днів п'ять вистачить… Чекати нема чого. Навпаки, я вважаю, нам пощастило, що ми відразу наткнулися на ці сліди – це перший наш успіх. Тепер потрібно вистежити й дізнатися, хто тут і що робить…
– Правильно. Ходімо, – рішуче підтримав його Граматик.
– Але нам треба бути дуже обережними. Тримаймося ближче до скель. Коли якась небезпека – відразу в тінь. Основне заразне виказати себе. Через те й Другові та Незнайкові поки що нічого не будемо повідомляти. Та й чим вони можуть зарадити нам?
Обидва, пильно роззираючись довкола, звернули трохи ліворуч, у напрямку до Білої гори, звідки тягнувся слід невідомої істоти. Попереду й по боках привидами здіймалися камінні брили, проваллями чорніли тіні коло брил.
"Місячний пил наче сніг навпаки", – подумав Граматик. І йому пригадалося, як уже колись вони отак удвох із Капітаном брели по снігу Незнайковими слідами.
Була середина січня. Щойно після коротких зимових канікул почалося навчання. Перед тим два дні підряд сипав рівний лапатий сніг, усю землю вкрив пухкою білою ковдрою. Перший справжній сніг цієї зими, чистий, незайманий. І вдарив тріскучий мороз. Якби ще трохи сильніший, то й до школи не треба було б іти. Але він, на жаль, не дотяг до тої заповітної поділки, коли ти з чистим сумлінням можеш серед будня, не в канікули, сидіти в хаті біля грубки й читати не дочитану вчора ввечері книжку. Не дочитану, бо мама десь о першій годині ночі помітила, що в тебе в кімнатці горить світло…
Незнайко того дня не прийшов до школи. "Він хворий", – заявив класному керівникові його сусід Федько. "Що з ним? Ти був у нього?" – запитала стурбовано класний керівник Лариса Іванівна. "Я не був у нього. Не знаю, що з ним". Одне слово, Лариса Іванівна доручила Граматикові й Капітанові провідати Незнайка.
Зайшли вони до Незнайка додому. "О, – сплеснула руками його мама, – а я думала, що це мій повертається зі школи. А де ж він? Мабуть, знову після уроків сидить? Я ж то думаю: кладу йому обід у торбу, а він і не відмагається, бере. Знав уже, що залишать… Ой, нема кому добре взятися за нього". Граматик уже розкрив був рота, щоб розповісти про все, але Капітан штовхнув його під бік і каже: "Ми прийшли вам сказати, тітко, щоб ви не турбувалися: він скоро буде". – "Дякую вам, хлопці".
Вийшли надвір. "Та він, – каже Капітан, – на лід потяг. От побачиш…" Зайшли за хлів, дивляться: справді, ланцюжок слідів так і прослався простісінько на верболози до Дніпра. Подалися вслід. Сніг був білий‑білий, аж очі сліпив… І зараз очам боляче… Як рівно біжать ці сліди, ніби під шнурок проведепі!.. Тоді сніг так приємно рипів під ногами…
– Цікаво, чи цей пил рипить у нас під ногами? – порушив мовчанку Граматик.
– А хіба тут почуєш якийсь звук? – відповів Капітан. – З гармати вистріль – тільки дим побачиш. Як би сказав Друг, звук – це коливання повітря…
Тоді вони зпайшли Незнайка на дніпровській затоці. Лід був прозорий і рівний, як скло. Розженешся і мчиш – стриматися не можна. Тільки пильнуй, щоб не впасти… Повалили вони Незнайка на лід. "Так ти, – каже Капітан, – маму свою обманюєш. їй кажеш, що до школи йдеш, а сам…"
Раптом лід під ногами гойднувся… Ні, то не лід, то місячний грунт. Граматик мимоволі розкинув руки, щоб не впасти. Глянув на Капітана: той теж хапався руками за порожнечу. У ногах задудоніло – може, це такий місячний звук? Хлопцями сильно хитнуло кілька разів, потім слабше, і Місяць поволі заспокоївся.
– Що це? Землетрус, тобто струс Місяця? – запитав Граматик, розгублено дивлячись на свого товариша.
– Мабуть, – невпевнено відповів Капітан і нараз ткнув рукою поперед себе праворуч: – Диви, диви…
Із‑за гори, що була найближче до земного диска, підіймався здоровенний терновий кущ, обсипаний яскраво‑білим цвітом. Він тягнувся вгору, розростався вшир, його чорні колючки досягли до Землі, встромилися в неї.
– Виверження вулкана, – промовив Капітан, не зводячи очей з цього каскаду місячного каміння й пилу, осяяного сонцем. – А може…
– Може, метеорит упав? – запитав Граматик, бачачи, що товариш не докінчує початої думки.
– Ні, це не метеорит. Коли б метеорит, то місячний грунт розбризкався б у боки. Частина каміння, можливо, і до нас долетіла б, якщо це сталося не дуже далеко. Тільки це не метеорит, не та траєкторія польоту уламків.
– А що ти хотів сказати своїм "а може"?
– Нічого такого, – вдавано байдужим голосом відповів Капітан. – То що робимо? Я гадаю, нам треба йти цими слідами, дізнатися, куди вони ведуть, хто їх залишив. Тільки ще пильніше придивляймося… А ти як думаєш?
– Я такої самої думки. Місце виверження оглянемо наступного разу.
Терновий кущ тим часом ніби застиг нерухомо, а далі почав поволі осідати.
– Може, повідомити Друга й Незнайка, щоб вони не турбувалися про нас? – обізвався по хвилині Граматик. – Адже їх там теж добре хитнуло.
– Поки що цього робити не варто. Зарання виказувати себе не слід.
Чим ближче хлопці підходили до гори, тим глибше гру зли їхні ноги в місячний грунт. Очевидно, пил у цьому місці випав недавно і ще не встиг ущільнитися.
– Стривай! – Граматик рвучко перегородив рукою дорогу Капітанові. – Онде напроти Білої гори з‑за скелі…
З‑за скелі саме з'явилася постать. У скафандрі й циліндричному шоломі. На якусь мить хлопці, мов заворожені, прикипіли очима до цієї постаті. Скафандр: шарніри, кріплення, ранець живлення… Тільки той циліндричний шолом… такого в земних космонавтів ніколи не бувало…
– Швидше у тінь! – скомандував Капітан.
Здається, незнайома істота ще не помітила їх. Вона йшла просто на сонце.
"Треба повідомити Друга, Незнайка про небезпеку", – майнуло в голові у Граматика.
Він увімкнув передавач:
– Друже, Незнайку, чуєте нас?
І вслід за Капітаном десятиметровими стрибками кинувся до найближчої скелі, в її смолянисту тінь. Один стрибок, другий.
– На Місяці космічні пришельці, можливо, пірати. І хлопці з жахом відчули, що…
Рано…в ранці, радіо…телескоп, фізико…математичний, лимонно…жовтий, пів…лимона, нафто…провід, темно…зелене (листя), вічно…зелена (сосна), по Середземно…мор'ю, хліб…сіль, важко…атлет, паровозо…вагонне (депо), праце…здатність, пів…яблука, пів… віку, лісо…степ, стале…вар, пів…апельсина, пів…жмені, блідо…рожева, сніжно…білий, тишком…нишком, дощо…мір, паро…плав, людино…день, пів…року.
Ключ. Ці складні слова треба написати разом або через дефіс. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться разом. З їхніх останніх букв прочитаєш, яке лихо спіткало хлопців.
XVI. На Місяці трава не росте
– Капітан і Граматик у небезпеці, – занепокоївся Друг, як тільки обірвався Граматиків голос у радіоприймачі. – З наявних фактів можна зробити висновок, що вони потрапили під камінний дощ.